Глава 4

Минув тиждень. Бабусі не ставало краще, а от я видужала остаточно, й навіть кілька разів їздила з батьком у лікарню – її провідати. Я майже не виходила з кімнати, звично проводячи за книгами свої дні й вечори. Записувала в тоненький зошит заримовані рядочки і робила простим олівцем короткі замальовки. Зрідка гуляла у дворі, намагаючись не потрапляти на очі зведеному братові. Він повністю ігнорував мене, не розмовляючи зі мною за сніданком чи вечерею. Ніколи не дивився в мій бік, і я трохи заспокоїлася, лише одного разу кинувши йому: «Вибач, я не хотіла, щоб так вийшло». Але, здається, він, все одно, не почув.

На задньому дворі розташувалися широкі гойдалки. Галина Юріївна дозволила гойдатися на них, то ж іноді я сідала на дерев'яну різьблену лаву, дивилась на засніжені верхівки ялин і туй, на незайману слідами ніг галявину, і мені уявлялося, що я перебуваю в чарівному зимовому лісі. Десь тут, зовсім поруч, вештається маленька падчерка з казки «Дванадцять місяців» або їде з полювання гордий і усміхнений принц, як у казці «Три горішки для Попелюшки». В такі хвилини я думала, що Галина Юріївна зовсім не схожа на казкову мачуху, нехай вона і сувора з усіма, та й її син нітрохи не схожий на принца. Хіба що такий же красень-зазнайка.

Я навіть посміхалася і підкидала сніг, згрібаючи його з землі долоньками, кружляла й хихотіла, як звичайнісінька дівчинка, та раптом згадувала бабусю, похмурого зведеного брата, мовчазного батька і знову тихо поверталася в дім. А потім…

Потім бабусі прописали нове лікування, і Галина Юріївна вирішила відправити мене в школу.