Розділ 5

— Ти чув, ушльопку! Ще хоч раз побачу, будеш обрубком у носі колупатися!

Я смикаю друга за футболку, і він знову падає поруч на ящик.

— Дістав… — продовжує злісно шипіти.

— Лиш його, Холте! — я підвищую голос. — Це не цікавість, а відчуття небезпеки вигнало його сюди. Йому не все подобається! Хоч один Палмер із головою!

— І що? — смикає плечима Ніколас. — Хто його питає?

— Ніхто. Але можливо, що саме він колись вибереться з того лайна, в яке його спершу засунув татусь, а тепер суне Кріс! Ти ж не думаєш, що Мет сьогодні спатиме?

На дорозі миготить поліцейський патруль, і я встаю. Говорю голосніше, звертаючись до друзів:

— Закінчуй там уже, Лу! Ніку! Нам пора!

Ми з Холтом заходимо у двері гаража й проходимо повз парочку, що борсається, через бічний бокс в основний, у якому стоїть «Додж» із розбитою фарою й глибокою вм’ятиною на крилі, до зовнішнього виходу. Вийшовши на вулицю, чекаємо Лукаса й Тільду біля наших із Ніком мотоциклів.

Лукас дуже схожий на брата — той самий зріст, темне кучеряве волосся й чорні круглі очі. Він набагато худорлявіший за Крістіана, але в широкій шкіряній куртці це не так помітно. До того ж у вересні сутеніє вже раніше, і я сподіваюся, що нестачу схожості вдасться приховати. Тому, хто випадково запам’ятає його ім’я, у майбутньому буде складно відрізнити братів один від одного навіть під присягою, і мені це здається хорошим виходом, щоб хоч якось прикрити старшому Палмеру зад, якщо вже він сам до цього не додумався.

Коли нарешті з гаража з’являються Лукас і Тільда, я пояснюю завдання білявці. Попри продажну натуру, мізки в дівчини є, і зуби теж.

— Дитинко, зараз прокотимося Сендфілд-Роком і зазирнемо в кілька людних місць. Тобі доведеться висіти на Лукасі п’явкою і називати його Крісом стільки разів, поки він не оглухне і сам у це не повірить. Усе зрозуміла?

Вона обсмикує на стегнах коротку сукню й поправляє світле, фарбоване волосся, що збилося на потилиці. Усміхається з викликом, торкнувшись кінчиком язика краю лукавих губ.

— А на тобі не можна повисіти, красунчику? Я б не відмовилася.

Я беру перекинуту через сидіння мотоцикла коротку шкіряну куртку й надягаю її. Дістаю з кишені джинсів ключі й вставляю їх у замок запалювання.

— Ні. Ненавиджу обійми, вони мене душать.

Тільда пирхає смішком і раптом зауважує, ковзнувши поглядом по моєму паху:

— Я про це здогадалася, Райте. І хоч сьогодні ти мене не захотів, але я ще пам’ятаю, як саме ти волієш кохатися.

Вона не встигає договорити, останнє слово ще висить у повітрі, а холод уже сковує мої груди й стискає горло.

Мене коробить від усього, що може бути пов’язане з цим довбаним почуттям, але більше — від хитрого виразу обличчя білявки, яка, схоже, забула, з ким має справу.

Різко схопивши пальцями слабке зап’ястя, я смикаю її на себе, стискаючи щелепи.

Тільді правильно здається, що вона сказала щось не те, і дівчина блідне.

— К-картере, пробач! — лепече тим тихіше, чим ближче опиняються мої очі. — Я не хотіла…

— Тоді заткнися, Стронг! І краще сама! Якщо не хочеш, щоб я тобі допоміг!

Хлопці вже завели свої мотоцикли й чекають на нас. Я відштовхую Тільду, надягаю шолом і сідаю на свій чорний «Ducati». Зіштовхнувши його з підніжки, заводжу мотор і коротко киваю дівчині в бік Палмера.

— Чого чекаєш? Сідай до Кріса, вечір буде довгий! І поки не дозволю, про Лукаса забудь!

— О! — швидко міркує Тільда, знову показавши зуби. — Зрозуміла!

— Лукасе?

— Так? — озивається друг, передаючи другий шолом білявці.

— Тобі доведеться поговорити з Метью — сьогодні ти залишився з ним удома. І хоч здохни вночі, а завтра вранці ти маєш бути на тренуванні в Герлі.

— Це все, Райте? — усміхається друг.

— Ні, є ще дещо. Коли повернешся, передай Крістіану, що він чортів тупий виродок!

Ми проїжджаємо повз управління поліції й сигналимо двом копам, які патрулюють дільницю. Товчемося біля пляжу, де досі багато людей; заїжджаємо в придорожню забігайлівку, в яку раніше не заглядали, і поводимося досить шумно, але мирно.

Тільда з Лукасом удають закохану парочку, і дівчині шикарно дається імпровізація, коли вона раптом ревнує «Кріса» до однієї з офіціанток і влаштовує йому сварку зі сльозами…

Уже пізно ввечері ми вчотирьох приїжджаємо на Утьос — є в Сендфілд-Року таке місце на скелі, обернене до океану, куди підступає ліс і де любить збиратися молодь, якщо хоче опинитися подалі від цікавих очей. Стаємо півколом у світлі фар і глушимо двигуни.

Сьогодні тут зібралася компанія Рея Уолберга, навколо стоять тачки й мотоцикли, неподалік від урвища горить багаття і рухаються під музику силуети — вечірка в самому розпалі, і з блютузних колонок на два горла горлає «Rammstein».

Ці хлопці старші за нас, але ми всі народилися в цьому місті й давно знайомі з Реєм, тож якась парочка продовжує займатися сексом на одному з капотів, не звертаючи на нас уваги. А сам він цілується з довговолосою дівчиною, стискаючи однією рукою бляшанку з пивом, а другою — її дупу.

Нарешті він відривається від свого заняття й вітає нас помахом руки, щедро ковтнувши випивку з горла.

— Здоров, Райте! Що, вирішив провітритися? Чи не далеко забрався?

Щоб не перекрикувати музику, мені доводиться підійти ближче й потиснути хлопцю руку.

— Привіт, Уолберг! Типу того.

— Ти щось тут забув?

Я дивлюся на його дівчину, і він міцним ляпасом нижче спини відправляє її до багаття.

— Джуліє, крихітко, іди прогуляйся! Я зараз!

На великому обличчі Рея з’являється крива усмішка, і я відповідаю йому тим самим. Напевно, він помітив брата Крістіана, з яким не дуже ладнає, і здогадався, що ми тут не просто так.

Я засовую руки в кишені куртки й знизую плечима:

— Можливо. Як щодо міцного косяка? Кажуть, ти тепер майстер самокруток і скупив у місті весь цигарковий папір. От я й вирішив спитати, чи так це?

— Хто каже?

Мені нема чого ходити колами, я давно припускав, що Рей не тільки сам курить травку, а й збуває її, тому криво всміхаюся.

— Я.

Ми стоїмо вдвох, Нік із Лукасом залишилися позаду, і дивимося одне на одного.

За хвилину я вважаю за потрібне додати:

— У мене в кишенях повно сюрпризів, Рею, тобі не сподобається.

Йому вже не подобається, але він достатньо добре мене знає, щоб нервуватися. Якби що, я б не став попереджати, і він теж.

— Головний твій сюрприз, хлопче, — це відморожені мізки! — зауважує цілком серйозно. — Я б не здивувався, якби дізнався, що ти прожив одне життя за двох. Хочеш поговорити по суті?

— Ні, — я хитаю головою, — мені це не цікаво. Лише переконатися, що ми розуміємо одне одного.

— Тоді краще привітай мене, Райте! — знову усміхається Уолберг. — У мене сьогодні день народження!

Кілька хвилин тому він відправив довговолосу подругу до багаття, але вона явно за ним сумує й крутиться поблизу. Я киваю підборіддям у її бік.

— Вітаю, Рею! Бачу, ти вже відзначив?

Він теж помічає її погляд і сміється:

— О ні! Ніч тільки почалася, хлопче! Тож будь добрий, не тягни!

Коли я повертаюся до друзів, Тільди з ними вже немає, її сміх долинає з темряви разом із чоловічим, і я кажу Лукасу:

— Усе нормально, Палмере. Уолберг не стане про вас тріпатися. Повертайся додому й молися, щоб Крісу все зійшло з рук.

— А ти?

— Я залишаюся.

— Я теж, — киває поруч Холт, і я цьому радше радий. Що ближче підступає ніч, то сильніше накочує гіркота й біль, який я прагну в собі задушити, і йому це відомо.