Розділ 7

Очі Райта розплющуються й виявляються ще темнішими, ніж раніше. Він струшує мене, легко відірвавши від підлоги, і відтискає до стіни. Нависає, неприборканий від люті, що хлюпає в ньому, і мені стає страшно й боляче від його рук.

— Твою довбану матір, Холт! Просто скажи! Інакше я вирішу, що ти чогось чекаєш від мене, і дам тобі це. Ну!

Я не можу відповісти, горло ніби скувало льодом. Я можу тільки дивитися на хлопця, але крізь гірку пелену і це нестерпно, і тепер уже моя черга заплющити очі, щоб утекти від його ненависті. Нехай так.

— Повтори! — вимагає він, і коли я не відповідаю, притискає мене своїми грудьми до стіни. Схиляє голову й раптом люто припадає ротом до моїх розкритих губ. Задерши спідницю, стискає рукою сідницю й ударяється сильними стегнами об мої, поки я в жаху завмираю під його натиском.

Цей поцілунок і близько не схожий на наш поцілунок з Алексом. Це зовсім не ласка, це покарання, і я намагаюся відсторонитися. Нарешті оживаю й б’юся під Райтом, як птах у сильці; пробую вирватися, але він міцно тримає мене. Давить губами на рот, доки не стає боляче. І йому, напевно, теж.

І нічим дихати.

— Ти — божевільний!

— Повтори!

— К-картер… Картер! Картер! — викрикую я і схлипую, не зумівши стримати сліз, що пролилися. — Ти не Алекс! — закриваю обличчя руками. — Не він…

Райт нарешті відпускає мене й сам відсахується, як чумний. Озирнувшись, відкидає рукою волосся, що впало темними пасмами на лоб, і випускає грубу лайку, неприйнятну в стінах школи. Кидається між рядами парт по свою сумку й ривком згрібає її зі столу.

У цю мить до кабінету відчиняються двері, і я бачу свого зведеного брата.

У спортивній формі гравця в лакрос Ніколас виростає на порозі й гукає друга:

— Райте, чувак, ти куди подівся?! Там Герлі в роздягальні рве й метає! Ми маємо сьогодні представити школі оновлений склад команди, а ти пропав. Ну ти даєш! Знайшов тут час із дівчиськом зажима…

Ніколас раптом бачить мене й затикається, змінившись на обличчі. Спершу з його губ зникає усмішка, а потім він спантеличено зводить брови, здивовано поглядаючи на друга:

— Ей, Райте? Якого біса тут відбувається?

Але Картер уже крокує повз, виходить у коридор, штовхнувши його на порозі плечем.

— Відвали, Холте! Захочеш, поговоримо на вулиці.