Улюблені другорядні герої з книги "Пастка твого серця"

Ах, ця парочка! Теона й Логан — справжні шибеники. Я їх полюбила ще з того моменту, коли написала момент у кав’ярні (Розділ 8). Їхня хімія вибухова: сміливі, вперті й шалено доповнюють одне одного. Коли вони поруч, то це справжня іскра, яка змушує серце битися швидше. 

Історія Теї і Логана буде розвиватися лише у межах книги «Пастка твого серця», як бонус «Шепіт серця». 

Візуалізація та уривки до бонусу "Шепіт серця"

Уривок 1:

— Чекаєш таксі?

— Чекаю, — кивнула Теона й відвернулася, вдивляючись у темряву, нервово тупцюючи на місці.

Логан повільно наблизився, і Тея важко зітхнула, мигцем поглянувши на нього.

— Дозволь мені підвезти тебе. Ніч небезпечна, а таксі може й не приїхати, — спокійно промовив чоловік.

Теона стиснула вуста, відчуваючи, як кров трохи приливає до щік, а пальці продовжували стискати ремінець сумки.

«Цей контакт… і страх, і цікавість одночасно. А якщо я погоджуся? Та ні, якого біса ти повинна їхати з ним? Геть здуріла?» — подумала вона, відчуваючи, як кожен його рух пробуджує внутрішню напругу.

Кілька секунд вони мовчали, і тиша вже почала тиснути. Логан покашляв, наче намагаючись розрядити напругу.

— Дякую за пропозицію, але я краще почекаю таксі, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій у голосі.

— Ти завжди така вперта? — поклав руки в кишені.

Теона відчула, як серце збилося з ритму й напруга пройшлася по тілу. Її погляд зустрівся з його, і на мить вона застрягла між двома полюсами: бажанням відштовхнути й не менш сильним бажанням залишитися поруч. Його присутність порушувала її внутрішньо рівновагу. І навіть його мовчання теж мало вагу — наче він уже встиг зайняти в її просторі місце, яке важко ігнорувати.

— Дякую за порятунок у клубі й маленьку турботу, однак я тобі не довіряю. Така відповідь підійде?

— Довіра — справа часу. Вона не народжується в один день, але може зруйнуватися за мить.

— Сказав, ніби філософ, — всміхнулася й відвела погляд.

— Просто маю гарний життєвий досвід, — знизав плечима Логан.

— Ну, з мого життєвого досвіду скажу, що не вірю в ось таку випадкову зустріч…

— Якщо ти натякаєш, що я за тобою стежив, то помиляєшся. Я не переслідувач.

— Ну все, не переслідувач, мені стало тепер дійсно спокійніше.

— Мені цікавіше інше: чому ти сама в нічному клубі?

— Я і не була сама. Прийшла із знайомим, але він… покинув мене заради чоловічих сідниць.

— Перепрошую, що?

— Ну, якщо чесно, ті сідниці були навіть не такі вже й гарні. І коли солоденькі поїхали, я вирішила дотанцювати й поїхати додому. І тут з’явився ти.

— Твій друг…

— Любить експерименти, — знизала плечима Тея і, спостерігаючи за серйозним виразом обличчя Логана, ледве стримала сміх.

Коли під’їхало таксі, Теона, зробивши крок уперед, різко обернулася. Її очі зустріли погляд Логана. Несподівано для себе вона кинула йому повітряний поцілунок і сіла в салон.

«Гм… Повітряний поцілунок… так, наче я взагалі не нервувала», — подумала Теона.

Логан стояв на тротуарі, спостерігаючи, як таксі повільно від’їжджає.

— Ти, схоже, вмієш дивувати, левенятко… — пробурчав він сам до себе.

***

Спочатку планувала зробити Тею і Логана епізодичними героями (так, як вони другорядні), але ця парочка сама виборола більше місця у книзі)

Уривок 2:

Після кількох годин роботи, коли сонце вже почало схилятися й місто заграло новими відтінками світла, Теона вирішила трішки перепочити й зупинилася в одному з ресторанів на терасі. Оглянувшись, вона побачила Логана, який сидів у компанії двох чоловіків. Фотографічний інстинкт миттєво ввімкнувся: рука сама потягнулася до камери. Вона відчула бажання зафіксувати його — спонтанно, ніби ловила рідкісний кадр, який не повториться. У цей момент Логан для неї став ніби частиною міста — вписаним у нього, але водночас чужим, наче тінь, яка не належала світлу. Вона відчула, що саме такий контраст і є серцем її роботи: знайти людину, яка виділяється серед інших, і зберегти цю мить у знімку.

Коротка стрижка підкреслювала різкі вилиці й чітку лінію щелепи, а його світлі блакитні очі здавалися майже прозорими — такими, що могли бачити глибше, ніж дозволяла поверхня. У поєднанні зі спокоєм постави це робило його схожим на людину, яка тримає під контролем і себе, і тих, хто поряд.

Вона підняла фотокамеру, зосередилася на об’єктиві, серцебиття трохи прискорилося, а руки тремтіли від поєднання хвилювання й захоплення. Вона натиснула на спуск, і клік фотографії розірвав повітря, хоча лише в її внутрішньому світі.

Логан, не помітивши її відразу, спокійно підвівся й попрямував до автівки, доки один із його охоронців, уважний і пильний, не помітив дівчину і її дії.

— Логане, — тихо промовив охоронець, — здається, хтось фотографує тебе.

— Що? — нахмурився Логан й, оглянувшись, побачив Теону.

Кутики його вуст ледь помітно піднялися — чи то в усмішці, чи то в глузуванні. Тея, не підозрюючи, що її помітили, спокійно підвелася з місця, взяла фотокамеру й рушила до автівки.

— Логане, варто простежити за нею, можливо, хтось підіслав її, — додав охоронець.

Логан хмикнув, кинувши короткий погляд на чоловіка.

— Я сам цим займуся.

Уривок 3:

— Ти що… мене вдарила?

Теона застигла, відчуваючи водночас страх і полегшення, що він прийшов до тями.

— Я… я не хотіла… це… це…

— Левенятко, а ти небезпечна, — хмикнув Логан і, провівши рукою по голові, поглянув на пальці, які були в крові.

— Сам винний, — прошепотіла Теона, відчуваючи, як серце вистрибує в грудях.

Вона кинулася до аптечки, дістаючи бинти й перекис та повернулася до чоловіка.

— Тепер будеш мене лікувати? — фиркнув Логан.

Теона стиснула вуста й, схилившись над ним, легко торкнулася голови, і чоловік скривився. Кожен її рух був поєднанням страху й турботи: вона не могла дозволити собі розгубитися.

Логан закотив очі, але не промовив нічого. Його холодна посмішка змішувалася з легким роздратуванням — він спостерігав, як Теона метушиться, і навіть поранений залишався господарем ситуації.

— Може, відвезти тебе до лікарні? — запропонувала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Логан зітхнув, дозволяючи їй діяти, мовби оцінюючи, наскільки швидко дівчина відновить контроль. А його дивний спокійний лише підсилювала її напруження.

Теона стежила за краплею крові, за його реакціями, поглянула на свої руки, які тремтіли, і відчула, як її страх поступово переплітається з відповідальністю. Вона розуміла: ця ситуація — її рішення і її контроль, навіть якщо Логан намагається тримати свої карти при собі.

Логан посміхнувся й промовив:

— А тепер видаляй фото.

— Ти навіжений, — підвелася й глянула на нього згори.

— Тоді ми ідеальна пара, — прошепотів Логан і, повільно підводячись, похитнувся. — А потім… — діставши ключі з внутрішньої кишені, він поклав їх у долоню Теони, — поїдемо до лікарні.

Тея ткнула йому ключі назад, взяла фотокамеру зі столу й почала шукати фото, час від часу поглядаючи на чоловіка.

— А ти… вийшов гарним на фото. Але насправді в житті ще той… ще той... — Теона глибоко вдихнула й відвернулася.

— Якщо я по-твоєму гарний мудак, — засміявся Логан, відразу скривившись від болю в голові, — то дозволю зробити тобі нові фото, наприклад у стилі ню.

Уривок 4:

Раптом Логан помітив у дзеркалі чорну автівку, яка трималася позаду й маневрувала так же само, як і він. Це насторожило його, і тому він злегка пригальмував, поглянув у дзеркало й різко звернув у бічну вулицю.

— Ти куди?! — збентежено вигукнула Теона, схопившись за ручку дверей. — Це не той шлях!

Логан мигцем поглянув на Тею, і на його обличчі з’явилася легка усмішка.

— Просто хочу трохи покататися вночі, — відповів він спокійно й перевів погляд у дзеркало. Машина все одно йшла за ними, ніби тінь.

— Але… — Теона почала, однак Логан лише злегка нахмурився, і вона замовкла.

Логан натиснув на газ, і двигун загуркотів глухо, ніби тварина, яка готується до стрибка. Вулиця звузилася, світло ліхтарів блимало крізь мокре скло, відкидаючи довгі плями на асфальт.

— Ти жартуєш, так? — тихо запитала Тея.

— Я ніколи не жартую, коли хтось їде за мною, — відповів Логан майже шепотом. Його пальці ковзнули по перемикачу — короткий спалах дальнього світла, і знову помітив у дзеркалі, як чорна машина теж пригальмувала.

Він зробив ще один різкий поворот, тепер уже вглиб спального району, де дороги були вужчі, а навколо темні двори й зачинені магазини.

— Логане… — знервовано прошепотіла Теона, поклавши руки на сидіння.

— Все добре, — його голос був рівний, навіть заспокійливий, але погляд залишався пильним. — Просто хочу переконатися, що це не випадковість.

Він знову звернув і цього разу на вузьку вулицю з одностороннім рухом. Автівка позаду зробила те саме.

— Випадковостей не буває, — промовив він, зупинившись на світлофорі. На кілька секунд їхні вікна відбили червоне світло, і Теона побачила його профіль — спокійний, але холодний, як різьблений камінь.

Тея глибоко вдихнула й відвернулася. Логан поводився дуже дивно, і це її також почало лякати. Світло змінилося, і він раптово розвернувся на перехресті — прямо в напрямку переслідувачів.

— Господи, що ти робиш? — закричала Теона й закрила обличчя руками.

Колеса різко скрипнули — авто здригнулося, коли Логан різко повернув кермо і дав задній хід, потім рвучко звернув у провулок.

— От і все, — спокійно промовив він, сповільнюючи рух.

Уривок 5:

Логан прискіпливо дивився на неї. У відблисках фар її кучеряве волосся виглядало темним золотом, заплутаним у вітрі. Карі очі, ще блискучі від пережитого, здавалися глибшими, ніж хвилі під набережною. Вона була струнка, майже тендітна, але в її поставі відчувалася впертість, та сама, через яку він не раз ледь не вибухав від злості й водночас, чомусь, саме вона йому подобалася.

— Знаєш, кудрява, — тихо промовив він, обпершись ліктем об дверцята машини, — тобі б трохи спокою не завадило.

— А тобі — здорового глузду, — парирувала вона, навіть не глянувши в його бік.

— Тоді ми ідеальна пара, — усміхнувся він уголос.

На мить запала тиша. Теона злегка насупилась, але куточки її вуст ледь помітно здригнулися — чи то від стриманої усмішки, чи від роздратування. Логан відвів погляд убік, у темряву, ніби не хотів, щоб вона помітила його задоволену усмішку.

— Який же ти самовпевнений.

— Знаю, — знизав плечима Логан, і його погляд ковзнув убік — туди, де з темряви виринало світло від фар. — Сідай у машину!

— Що? — не зрозуміла Теона, озирнувшись.

Логан зробив крок убік. Автівка різко зупинилася й за секунду з неї вийшли четверо чоловіків.

— Сідай у машину! — оглянувшись, повторив Логан цього разу жорсткіше.

— Ти жартуєш? — Теона встала з капоту.

— Не жартую, — різко відповів Логан.

Він повернувся до Теони, схопив її за руку й рвучко відчинив дверцята:

— Сідай.

— Логане, почекай, я...

Він майже силою посадив її в салон. Її долоня ковзнула по його руці — тепла, тремтлива, і на мить вона зустріла його погляд. Логан відвернувся й грюкнув дверцятами. Його погляд різко перемкнувся на чоловіків, що наближалися — крок за кроком, мов тіні, які вирвалися з темряви.

— Логане! — Тея відкрила вікно. — Що відбувається?!

Він нахилився до неї і заговорив швидко, без усмішки, без пауз:

— Кудрява, слухай уважно. Пересідай на місце водія і їдь. Просто їдь звідси.

— Ти з глузду з’їхав? Я не… я не залишу тебе!

Він ледь усміхнувся й підморгнув.

— Не час сперечатися.