Розділ 2: Вечірка завершилася не так…

Ніч у клубі була живою та енергійною — світло миготіло, баси ритмічно пульсували, і всі на танцполі віддавалися музиці. Нішель, Рейн, Сабін і Серена насолоджувалися моментом, сміялися, спілкувалися й танцювали разом. Однак Сабін першою покинула танцпол і відійшла в одну з тихих частин клубу. Тут було м’якше освітлення, а звуки музики здавалися ледь чутними. Вона знайшла місце біля великого вікна, звідки відкривався вид на нічне місто. Дістала телефон із сумки й, схиливши голову, набрала номер матері. Чекаючи, доки вона візьме слухавку, зітхнула.

— Сабін, чому ти телефонуєш?

— Ма, але ж…

— О Боже, доню, йди відпочивай. З дітьми все добре. Вони заснули.

За кілька хвилин, коли Сабін закінчила розмову з матір’ю, повернулася до дівчат і побачила, що сестри не було.

— Де Серена? — перекрикуючи музику, голосно запитала.

— Відійшла зателефонувати! — відповіла Нішель.

Сабін, усміхнувшись, кивнула. Подумала, що стовідсотково Серена телефонує матері дізнатися, як там діти.

Серена, знайшовши більш-менш затишне місце, де музика не вирувала, дістала телефон і присіла на м’який диван у куточку. Коли матір взяла слухавку, вона швидко промовила:

— Привіт…

Евелін, не втримавшись, розсміялась у слухавку.

— Так, Серено, йди відпочивай. Діти вже заснули. Не хвилюйтеся. Цей вечір ваш.

Серена, дізнавшись, що діти заснули й у них все добре, за кілька хвилин приєдналася до дівчат. Сабін, оглянувшись, побачила Камілу й штовхнула сестру убік. Каміла підійшла до дівчат, і їхні погляди зустрілися, немов ціла історія була написана в тій короткій миті.

— Сабін! Серено! Я навіть не очікувала зустріти вас!

— О, Каміло, це справжня несподіванка, — відповіла Сабін, не приховуючи подиву. Все ж вони не бачилися довго, і це була нагода поговорити.

Але їхня дружня атмосфера тривала недовго. Незабаром до дівчат підійшли кілька чоловіків. Один із них нахабно усміхнувся, інший безцеремонно сів поруч, ніби не помічаючи, що дівчата спілкуються між собою.

— Красуні, і чому ви тут самі? — почав один із них і ніби випадково торкнувся плеча Каміли. Дівчина швидко відсахнулася, і чоловік посміхнувся.

— Може, вам краще приєднатися до нас? — додав другий чоловік, нахиляючись так близько, що Серена відчула запах алкоголю.

Поведінка чоловіків була нахабною, і відразу стало зрозуміло, що вони не звертають увагу на те, що дівчата не хочуть спілкуватися. Сабін відчула, як нерви напружуються. Вона не любила, коли хтось порушував її особистий простір, а особливо коли це робили так безцеремонно.

— Здається, ви нас не зрозуміли! Ми не бажаємо спілкуватися й знайомитися! Так що, якщо не проти, залиште нас у спокої! — промовила Серена.

— Ми просто хотіли познайомитися! — продовжував один із чоловіків, але на його обличчі вже з’явилася змінена риса — злість.

Серена відчула, що це може перерости в щось більше, якщо не вжити заходів. Тому вона подивилася на Камілу й піднялася з місця. Один із чоловіків схопив Серену за руку, і вона, похитнувшись, ледве не впала.

— Забери руки від моєї сестри! — Сабін різко піднялася з місця й інстинктивно стиснула кулаки.

— Ну чому ви такі непривітні? — хмикнув чолов’яга й відпустив руку Серени.

— Гей, що тут відбувається? — до столику підійшла Рейн, і чоловіки оглянулися.

— Вибачте, утім ми вас не запрошували! — втрутилася Каміла.

— Крихітки, так вас ніхто й не запитував! — засміявся один із чоловіків й, обернувшись, вдарив рукою по сідницям Нішель, яка якраз підійшла до столику.

Рейн, штовхнувши в спину чоловіка, закричала:

— Негіднику, не смій чіпати мою сестру!

— Божевільна! — інший чолов’яга вдарив Рейн у груди, і вона впала на диван.

Нішель, схопивши пляшку шампанського, вдарила чолов’ягу, який штовхнув сестру, по спині. Рейн, піднявшись із дивану, зацідила іншому чоловіку кулаком у пику. Сабін і Серена також швидко підключилися й дали відсіч, і до них згодом приєдналася Каміла, яка взагалі прийшла в клуб з іншою компанією. У хід пішло все: кулаки, нігті, бокали й навіть дівочі сумки. Врешті-решт охорона клубу викликала поліцію.

Дівчат затримали, не звертаючи увагу на їхнє протестування чи спроби пояснити ситуацію, і вони опинилися в поліцейському відділку, замкнуті в клітці для затриманих, у холодному, брудному просторі, замість того, щоб продовжувати веселитися в клубі. Тим не менш, після кількох хвилин мовчання, коли реальність почала повільно осідати, дівчата не могли стримати сміху. І хоча ситуація була далекою від ідеалу, їм здавалося це надзвичайно смішним і навіть абсурдним.

— Ну кому ще пощастить опинитися в поліцейській клітці після вечора в клубі? — хмикнула Серена, ледь витримуючи від сміху.

— О, це точно, — кивнула Сабін, дивлячись на свої руки, які досі тряслися від адреналіну, — здається, я і не знала, що в мене є такі бойові здібності.

— Ну, мені сидіти в клітці не вперше, — розвела руками Рейн, і Нішель, поглянувши на сестру, взяла її за руку.

— Оце так… дуже веселий вечір! — знизала плечима Серена. — І хто з нас буде телефонувати чоловікам?

— Гм… цікаве питання, сестро! — засміялась Сабін.

— О, до речі, ми так і не познайомилися! — Каміла поглянула на Нішель і Рейн.

Нішель потиснула руку Камілі, а слідом за нею і Рейн.

Каміла подивилася на Серену, і дівчата не змогли утримати ще одного спалаху сміху. Всі навколо виглядали серйозними, і поліція, схоже, не мала наміру швидко їх відпускати, утім дівчата не змогли відмовитись від цього божевільного моменту.

— Це буде класний спогад! — посміхнулася Нішель. — Хто з нас перша отримає штраф?

— Може, ще й отримаємо звання найкращі дівчата на вечірці? — додала Каміла, сміючись із цього абсурдного уявлення.

— Ну, не все так і погано, — захитала головою Рейн. — Головне, що ми разом.

Дівчата, не втримавшись, знову розреготалися. У цьому моменті вони могли забути про все, що відбувалося, і просто віддатися тому, як цей нічний хаос здавався таким непередбачуваним і водночас таким легким для них.

— Ну що ж, я не збираюся пропускати своє весілля, тому варто зателефонувати Луці! — промовила Нішель і, піднявшись, покликала поліцейського.

Тим часом до Луки завітали гості…

Ісаак, Адам, Артур і Бейн були налаштовані на спокійну зустріч, спільне пиво й розмови про останні події. Вони всілися навколо столу, відкриваючи пляшки й обговорюючи новини й зміни, що сталися з кожним із них, та плани на майбутнє.

Та раптом телефон Луки завібрував. Він підняв слухавку, і його обличчя відразу змінилося, а погляд став серйозним.

— Дівчата… Вони в поліції, — ледве вимовив він, дивлячись на своїх друзів.

— Що сталося? Як це сталося? — запитав Адам, його очі мали вигляд, як у людини, що зовсім не очікувала таких новин.

— Я не знаю, — відповів Лука, уже збираючи свої речі, зібравши всіх до купи. — Ми повинні забрати їх.

Коли чоловіки прибули до поліції, атмосфера була напруженою. Лука відразу ж вирушив до стійки, де поліцейський запросив його до кабінету начальника, і згодом до них приєдналися Адам, Ісаак, Артур і навіть Бейн. І питання було не лише про те, яким чином дівчата потрапили у відділок поліції, але й про те, чому інших учасників… «суперечки» не затримали. А чоловіків дуже сильно цікавило, хто були ті чолов’яги, які посміли нахабно поводитися з їхніми коханими. Зрештою, вирішивши всі питання та підписавши необхідні документи, чоловіки вийшли з кабінету начальника, стали чекати жінок на вулиці. За кілька хвилин дівчата були звільнені. Їхні обличчя все ще зберігали сліди стресу, але вони були щасливі побачити своїх чоловіків.

— Ніколи не думала, що буду в поліції в такій компанії. Хоча це мені й не вперше, — сміючись, промовила Сабін, підходячи до Адама. — Може, це був спосіб просто трохи урізноманітнити вечір?

— О, все можливо, — пожартував Адам, обіймаючи її. — Але наступного разу я обіцяю стежити за тобою!

Серена, зітхаючи, підняла очі до Ісаака, який трохи засмучено поглянув на неї.

— Як ти могла потрапити в таку ситуацію, серйозна жінка? — запитав він, усміхаючись, але й в його голосі звучала турбота.

Серена знизала плечима й пожартувала:

— Я просто хотіла побачити, як це — бути на іншій стороні закону.

Нішель, стоячи поруч із Лукою, ледь стримувала усмішку.

— Ти, здається, ще й досі не відчула, як це все — бути під наглядом, — поцілував її у верхівку.

Нішель не могла втримати сміх і, піднявши голову, промовила:

— Ти завжди підходиш до всього з таким серйозним виразом обличчя, Луко?

— Завжди, — кивнув.

Адам, чуючи їхню розмову, жартівливо промовив:

— Дівчата, через вас ми скоро точно посивіємо.

Артур і Рейн переглянулися, і дівчина, обійнявши чоловіка, ледь чутно промовила:

— І ти знову мене рятуєш. Я можу звикнути до цього.

— Ходімо, моя злочинниця, — Артур обійняв Рейн за талію.

Тим часом Бейн і Каміла переглянулися. А Сабін, оглянувшись, познайомила їх і попрохала містера Бейна підвезти подругу додому. Каміла захитала головою і була трохи збентежена. Бейн, помітивши її вираз обличчя, промовив:

— Ну, мала, будеш замовляти таксі й чекати, чи, зрештою, поїхали?

Каміла знітилася й знизала плечима. Бейн закотив очі й додав:

— Не бійся. Я не ображу. Хоча, — він оглянувся, — мабуть, потрібно мені боятися.

Каміла, не стримавшись, розсміялась і, попрощавшись із дівчатами, рушила слідом за чоловіком.