Розділ 3

—  Знову ви? Ви переслідуєте мене чи що? – я не була так обурена, як раніше, а швидше здивована такому збігу вдруге за день.

—  Ну що ви, Аню, тільки повертався з офісу бачу ви стоїте, чому б не підвезти. Думаю зараз ви погодитесь, адже ми вже знайомі, ба більше я ваш бос.

—  О ні, тільки не нагадуйте. – Драматично зітхнула і приклала руку до лоба я.

—  Як тільки ви познайомитесь зі мною краще, то зміните свою думку. Сідайте, інакше мене оштрафують за те, що я стою на зупинці для громадського транспорту.

Гарно обміркувавши все, я таки сіла в авто. Дійсно, чого мені боятися, все— таки завтра мені доведеться з ним працювати, тому було б добре дізнатися його краще.

—  Отже, Аню, чим ви займалися до приходу в нашу компанію? – Він цікавився навіть не дивлячись на мене, я ж дивилася як змінюються багатоповерхівки за вікном авто.

—  Пошуком роботи, —  якось грубо відрізала йому я бо була не в найкращому своєму настрої, та ще й під дією вина, яке додавало мені сміливості, про що одразу пошкодувала, бо він відволікся від дороги і зміряв мене не дуже добрим поглядом.

—  І чого ж ти грубиш мені весь час, я тобі зробив щось погане? – Раптово перейшов на ти Владислав Андрійович.

—  А думаєш ти зробив мені щось хороше? – Перейшла на ти і я, звісно, відповідати босу так різко, навіть жодного дня не пропрацювавши на нього не дуже хороша ідея, але це я зрозуміла тільки після того, як він різко загальмував. 

Чесно кажучи, я злякалася того Владислава Андрійовича, якого побачила. Очі налилися червоним кольором, наче кров’ю, ніздрі роздулися і він був надто зосереджений на моїх губах і обличчі. 

В якийсь момент цей нестерпний грубий чоловік взяв і поцілував мене. Він дійсно мене поцілував. Так палко і грубо, наче намагався вицілувати з мене ту різкість та грубість, яку я проявила декілька секунд тому. Від такого несподіваного поцілунку я розгубилася і на мить піддалася відчуттям, його губи так грубо мнули мої і в той же час палко і щиро, так ніби він цього давно хотів, від цього я швидко прийшла до тями і відштовхнула його.

—  Ви… Ви що собі дозволяєте? – Я говорила спокійно на диво.

—  І так буде кожного разу, коли ти будеш мені перечити або грубити. Солодке було покарання? – Він говорив це серйозно із спокусливою ухмилкою на обличчі, а я почала його ще більше ненавидіти. – Бачу ти і моєї поради дослухалась, одяг правильний прикупила. – Цей козел заліз у пакети, які лежали у мене на колінах.

—  Тепер я розумію, чому ваша помічниця від вас пішла. – Знову різанула я.

—  Аню, ти знову за своє, бачу поцілунок прийшовся тобі до смаку. – Він провів пальцем від моєї скули до підборіддя, а після заправив прядку волосся, що вибилась.

—  Давайте ви мене підвезете додому і надалі притримуватимемось тільки ділових відносин, забудемо те що трапилось тут.

—  Думаєш у нас вийде? – Лукаво запитав він.

—  Чому б ні, треба просто трішки докласти зусиль і не лізти більше цілуватися.

—  Добре, я твій бос тому більше не буду, але не розслабляйся крихітко. Я слідкую за твоїм язичком Аню! – Він ще раз глянув на мої губи, провів пальцем по моєму носику, а після завів автомобіль і повіз мене додому.

Ми їхали додому далі в повній тиші, кожен думав про щось своє. Мої губи досі палали від грубого і палкого поцілунку. Чомусь мені пригадались слова Віри про маленьких снобів і кохання з першого погляду. Бррр, та ні, туфта якась. 

Я дивилася у вікно і якось між іншим сказала свою адресу, як виявилось він дуже уважно глянув моє резюме, тому адреса була йому вже відома. Ми приїхали без пригод, він дещо пробурмотів собі під ніс, так що я навіть не розчула що. Я просто сказала: «Гарного вечора!» —  і вийшла з автомобіля. Я не чула чи відповів він мені щось, та й це не було надто важливо. 

Я піднімалася ліфтом на дев’ятий поверх в квартиру, жахливо втомилася моїм єдиним бажанням було прийняти душ і подивитися якусь комедію. Проте, коли все йде за планом? Я прийшла додому і зрозуміла, що в холодильнику миш повішалась, а це означало, що мене чекає ще один тур магазином – тільки зараз вже продуктовим. 

Залишивши одні пакети при вході, я спустилася вниз в добовий супермаркет за рогом будинку. На моє здивування автомобіль боса все ще стояв у дворі, звісно це було досить звично, адже батьки купили квартиру мені у благополучному районі, такі авто тут не були диковинкою, але те що бос не поїхав мене почало дратувати. Якого біса йому від мене потрібно?

—  Ань, —  почула я з темряви голос боса, —  вибач мене, я повів себе як козел вже двічі.

—  У вас роздвоєння особистості? Я б радила вам звернутися до спеціаліста, такі переміни не нормальні і потребують діагностики. – Я була в шоці і звісно це єдина нормальна думка, яку я видала. Хоча після того, як я це сказала, то вже не була впевнена навіщо.

—  Сподіваюся ми зможемо працювати в команді, —  простягнув він мені руку і я досить невпевнено її потиснула.

—  Ви мене лякаєте, з вами точно все впорядку?

—  Я звісно козел, але знаю коли я вчиняю занадто, —  він опустив очі на мої губи і нервово ковтнув, я бачила як його адамове яблуко перекотилося від хвилювання, потім він глянув мені в очі, тільки зараз я помітила, які в нього гарні зелені очі, —  гарного вечора! –Все що сказав він мені і сів в свій автомобіль, а я так і залишилась із його теплом на своїй руці і запахом полині, який йшов від нього.

Що це було? Я йшла в магазин і ніяк не могла збагнути таку різку переміну настрою свого боса. Його наче підмінили, ще півгодини тому він хотів мене поглядом змішати з брудом, потім цілував так, наче я дівчина його мрії, яку він нарешті знайшов, а зараз він вибачається і за те і за інше. Ну звісно я злукавлю, якщо скажу що його поцілунок був неприємним, аж ніяк, з усіх поцілунків, які я мала в житті – цей був найпристраснішим і найкращим  всіма критеріями, окрім того що цілував мене бос. 

Я складала продукти в корзинку на автоматі, зазвичай у мене універсальний набір продуктів, але сьогодні після всього, що зі мною відбулося мені закортіло купити великий медовий торт. Душ став наче мрією, яку вдалося здійснити пізно ввечері, тільки коли я склала речі в гардероб, а продукти в холодильник, потім я вирішила приготувати собі обід на завтра. Можливо прозвучить дивно, але я їм винятково те, що готую сама, так як в мене виразка вже декілька років. 

Я увімкнула комедію і почала готувати запіканку з овочів та тушковане м'ясо, проте очі щоразу поверталися до тортика, який так і просив «Скуштуй мене», але моя сила волі значно більша. Коли все було готово, я нарешті прийняла омріяний душ, заварила чай, взяла торт і пішла дивитися улюблену комедію. Колись мама забороняла мені їсти багато солодощів, коментуючи це тим, що я дівчинка і у мене має бути струнке тіло. Яка маленька дівчинка задумується про свою фігуру тоді, коли кухарка готує найсмачніші шоколадні тістечка? Правильно, жодна. 

Одного разу моя мама застала мене за крадіжкою тістечка, вона була ображена на мене за те, що я її слова не сприймаю належним чином. Відтоді я їла солодощі двічі на місяць, щоб моя фігура залишалася такою ж красивою і стрункою. Тато намагався поговорити з мамою, але щоразу це закінчувалося тим, що він підіймав руки в знак капітуляції перед нею. 

Ця традиція залишися зі мною і зараз, так ніхто мене не контролює, я можу їсти тістечка, торти і цукерки, але я вже не та маленька дівчинка і я прекрасно розумію надмірний вплив солодощів на організм людини. Але сьогоднішній медовик не рахується, я зла і єдине, що може привести мене до тями це певна доза глюкози в крові. В якийсь момент дивлячись комедію мене зморив сон, я міцно заснула і побачила, як мама сварить мене маленьку за те, що я одна з’їла такий великий торт.

—  Ені, ти знову за своє, я ж говорила, що ти не можеш їсти стільки солодощів, —  мама була злою.

—  Пробач мамочко, я більше так не буду, —  я просила вибачення і плакала, потім я зрозуміла, що витираю сльози із сонного обличчя.

Я ніколи не плачу, саме цей момент показав наскільки сильно я боялася розчарувати свою маму. Мені не хотілося бути жирною, щоб мама мене соромилась, тому я маленькою дівчинкою прийняла доросле рішення, обмежити вживання солодощів до мінімуму. Все ж я була дитиною і часто снила як їм великий торт чи багато тістечок, а після прошу у мами вибачення, що зробила це. Пройшло багато років, мама мене вже не сварить і не контролює, та я все ще боюся її розчарувати. 

Я встала з ліжка, поклала залишки торта в холодильник і вимкнула ноутбук. Завтра в мене перший робочий день, варто було б виспатись, щоб не бути сонною мухою. Якщо я в перший робочий день буду втомлена, то бос буде придиратися до мене. 

Зранку я зрозуміла, що через ті сни, які переслідували мене всю ніч, зовсім не виспалась. Одягнувши новий костюм темно— зеленого кольору, який прикупила вчора і білу блузку, я зібрала волосся у високий хвіст, нанесла мінімальний макіяж і зібрала сумку з необхідними речами, ноутбук і мій обід. Сьогодні служба таксі мене не розчарувала, я приїхала в компанію навіть трішки раніше зазначеного часу. На рецепції мене знову зустріла Марія, але сьогодні це була інша її версія – приємна і мила дівчина.

—  Доброго ранку, Аню, боса поки немає, дозвольте вибачитись за вчорашнє хамство і пригостити вас кавою в нашому кафе.

— Доброго ранку, можна просто Ен, мені так комфортніше. Нічого буває з усіма, бос теж не надто радісно мене прийняв і я залюбки вип’ю кави, так як вдома не встигла. – Я не спішила з нею подружитися, але була впевнена, що у неї були свої причини нахамити вчора.

—  Отже, Ен, можеш називати мене просто Машою. Ти тепер нова асистентка нашого боса, а тому скоро почнуть класти ставки наскільки довго ти тут протримаєшся.

—  В сенсі? – Я дивилася, як Маша робить нам каву і питання в моїй голові тільки множились.

—  Розумієш, ти вже тринадцята від того часу, як ми почали працювати. Всі хто кидає роботу пояснює це тим, що Влад просто неймовірний козел. – Вона останню фразу говорила так тихо, що навіть я ледь розчула.

—  О— у, ну сподіваюся я протримаюсь довше інших, принаймні вчора мені так здалося.

—  Ти вибач, що я була різкою вчора, бос накричав на мене, що я погано виконала роздруківку і забула занести йому листи, якраз після цього прийшла ти.

—  Нічого, до речі, у вас дійсно настільки серйозний дрескод?

—  Ага, бос просто на цьому помішаний, хоча я знаю, що спортивний стиль йому більш притаманний.

—  Зрозуміло. Можна дізнатися, є щось що я повинна знати про нього? —  Ми пили каву і спілкувалися ніби знайомі давним давно.

—  М— м— м, зелений чай, бажано листовий заварювати, з пакетиків він ненавидить і головне без цукру, обов’язково веди його електронний календар, до якого у нього є доступ, щоб він міг вносити корективи, —  вона потягала каву і думала, що ще є вкрай важливим для того, щоб я не вилетіла в перший же день. – О, загадала, щомісяця першого числа ти повинна замовляти корм і наповнювач для кота, я тобі пізніше напишу марку і магазин, де ти все знайдеш.

—  У нього є кіт? – Сказати що я була здивована було б недостатньо, у мене був цілковитий шок.

—  Ага, всі асистентки в шоці, але зазвичай вони всі вирішували все дізнаватися по— ходу, це була їхня найбільша помилка. Ти крута, одразу все дізнаєшся, думаю ти протримаєшся довше тих безмозких курей. – Вона посміхнулася і піднесла чашку кави, щоб вдарити по моїй в знак дружби.

Ми ще трохи балакали, я дізнавалася у Маші всі фішки компанії, а вона розпитувала мене про навчання в коледжі, як виявилось вона планує вступати на навчання, але не знає з чого розпочати. Коли раптом нашу розмову перервав знайомий мені голос від якого одразу пішла мурашки тілом. Якого дідька моє тіло так солодко реагує на цього козла? Треба розібратися.

—  Балачки на робочому місці, ну що ж – ваш вибір. – Ну от ми повернулися до стану козла, який буде виносити мені мозок з дев’яти до шести, щодня.