Розділ 2

—  Я... Кхм— кхм, сідайте будь ласка, Анно. – Він підняв праву брову, а потім потер щоку, чоловік був здивований і спантеличений водночас, ну звісно така ситуація буває тільки в кіно. – Отже ось куди ви так поспішали, на яку вакансію ви прийшли влаштовуватись до нас у компанію?

—  Дякую, я за освітою фінансист— бухгалтер, хотілося б працювати за професією, поки такої вакансії я не знайшла, ваша компанія моя остання надія,—  я опустила руки на коліна у жесті – ніби здаюся.

—  На жаль, такої вільної вакансії у нашій компанії немає зараз, але можу вам запропонувати місце помічника начальника компанії зі страхування, тобто моєї помічниці. – Чоловік говорив доволі серйозно, але щось мене змусило насторожитися.

—  Ви серйозно? Знущаєтеся? – Я ніби ображена цією пропозицією почала говорити до нього на ледь підвищеному тоні.

—  В сенсі? Я цілком серйозно, моя помічниця нещодавно звільнилася з причини, буцімто у мене паршивий характер і я рідкісний козел, —  я ніби у запитанні «чи це раптом не правда?» підняла ліву брову, —  хм, навіть не думайте мене це запитувати Аню, або ви не будете мати шансу навіть на це місце.

—  По— перше, якщо це можливо, називайте мене Ен, а по— друге, перспектива помічниці мене не дуже змушує радіти.

—  Аню, —  проігнорував моє прохання він і нарочито голосно і твердо назвав мене знову так, як я не люблю, я вже хотіла була його поправити, але вирішила дослухати, що він скаже, —  зарплатня помічника начальника нашої компанії не мізерна, вона дозволяє жити на досить широку ногу, плюс день нормований і ви можете брати ще якісь підробітки, якщо вам це потрібно.

—  Скажіть, а у вас всі працівники хами як та, що на вході? Просто в такому колективі мені буде важко.

—  Ви про Марію? – Здивований був він.

—  Мабуть, якщо вона так ставиться і до клієнтів – то вже зовсім скоро ваша компанія почне втрачати свою репутацію.

—  Я вас почув і прийму міри, ах так, ще дещо… —  Він загадково подивився на мене, а по мені раптом пробігли мурашки.

—  Що?

—  Ваш одяг... У наc є прийнятий дрескод – діловий стиль, якщо ви мене розумієте. Прошу вас одягатися відповідно, а не як сьогодні.

—  Ну це вже хамство так прямо говорити дівчині навіть якщо це співбесіда, що її одяг не відповідає вашій компанії, я починаю розуміти вашу колишню помічницю. – Він тільки посміхнувся, а я ще більше обурилась.

—  До завтра Аню, чекаю вас у себе в кабінеті о пів на дев’яту.

—  Побачимо ще.

Я не з тих людей, які відверто хамлять, але його наглість перейшла мою межу. Тепер я розумію, чому Марія так себе поводила, начальник набирає працівників собі під стать, таких самих хамів. Я йшла додому не те щоб зла, але доволі обурена, хто він взагалі такий, щоб так ставитись до мене, а тим більше називати мене Аньою і ігнорувати моє прохання. Відчуваю, що мене чекає доволі непередбачувана робота і шеф, який вже зараз мене встиг вибісити. 

З доволі похмурим виразом обличчям і не дуже хорошим настроєм я поїхала до своєї Віри. Раніше ми з нею жили разом, доки навчалися, але згодом Віра зустріла Сашу і шалено закохалася, сказати що я була рада, це нічого не сказати. Але як і кожна подруга я трішки капала їй на мозок і застерігала. 

Ні, ну а що? Зараз такий час, коли хлопці використовують дівчат, як їм заманеться, а потім викидають, наче непотрібну річ. Тому я наполегливо просила Віру не поспішати і бути обачною з ним. І що вона зробила? Правильно, спочатку переїхала жити до нього, а згодом взагалі вийшла за нього заміж. Я дуже люблю Віру, вона для мене, наче сестра якої в мене ніколи не було.