Глава 6

Я ніколи собі не пробачу цю брехню і цю мить, що зробила вечір тільки гіршим, бо я знову цілком свідомо збрехала – вже вдруге найдорожчим у світі людям. Але сьогодні на свій жах зрозуміла, що мені повірили.

– Так. Так, мамо. Він.

Не знаю, хто кого відпустив першим – тато грубіяна чи синьоокий сам вирвався. Я тільки почула від нього неввічливе:

– Відвали, мужик! Я тобі не сопляк! І краще не провокуй, я з лякалок давно виріс. А ходжу туди, куди сам хочу, зрозуміло? І з ким хочу!

Цей Горобчик, на відміну від прізвища, виявився міцним горішком, але він не знав, з ким має справу – мало хто був здатен заперечувати Андрію Воронову. Мій батько вмів добиватися свого і говорити прямо, що думає. І сім’я для нього не порожній звук – у мене був час у цьому переконатися.

А тепер доведеться переконатися і синьоокому. А все через мою помилку і боягузтво!

Ох, і як тепер з усього цього викрутитись – розуму не докладу!

Тато акуратно відсунув мене убік і наблизився до хлопця.

– Сам хочеш, кажеш? – промовив крізь зуби, наче крига покришилася. – Ну подивимося, що ти за фрукт, хлопче. Вибирай! Або ти йдеш із ними, – він кивнув у бік поліцейських, що уважно прислухалися до розмови, – і пояснюєш, як речі Рити опинилися на вулиці. Або зі своєю дівчиною до нас додому і представляєшся, хто ти є. Але якщо ти й далі маєш намір ховатися по парках і грати з моєю донькою… – тато підняв руку і стиснув її в кулак біля кадика хлопця. – То краще забирайся просто зараз, поки я не дістався до тебе і не налякав по-справжньому!

Хлопець мовчав, минуло пів хвилини. Моє серце за цей момент пішло в п’яти! Не знаю, що мій батько побачив у його погляді, але він раптом у наступну мить опустив руку і як рикне – дуже сердито й страшно:

– І чому, в бісову матір, моя донька стоїть босоніж, якщо з вас двох тут саме ти – мужик! – що я аж підстрибнула на місці і тільки тепер помітила цей факт.

Очі синьоокого потемніли, а губи стиснулися. Повільно, значно повільніше, ніж слід було, він перевів погляд на мене і опустив його нижче, граючи на чітких вилицях натягнутими жовнами. Провів по моїх голих ногах до землі і затримав його на пальцях.

На одній моїй нозі була взута туфля-човник, а от друга лежала перевернута підошвою догори біля машини, де я її й загубила. Я справді стояла на землі однією босою ногою і навіть цього не помітила.

Який жах!

Я одразу підібгала ногу під себе і розплющила очі, бо синьоокий раптом рушив у мій бік. Ні, спочатку повернув до машини – де підняв із землі туфлю, а вже потім до мене. Підійшовши впритул, впився поглядом шуліки в обличчя і не поспішаючи присів переді мною, впершись одним коліном у землю.

– Ну, Р-рита…

Я тільки встигла помітити, як на цьому сильному коліні натягнулася джинсова тканина штанів, а хлопець уже впіймав мою щиколотку і зімкнув на ній довгі гарячі пальці, напевно мріючи, щоб замість неї вони опинилися на моїй шиї. Піднявши ногу до себе, вправно і без жодних утисків надів на неї човник і так само не поспішаючи встав.

Поклавши руку на мою потилицю, нахилився до скроні і прошепотів на вухо так лагідно і багатообіцяюче, що в мене волосся під його долонею заворушилося:

– Ну, Ромашко, тримайся! Я тепер тобі всі пелюстки по одному перерахую. Любить – не любить, до самого стебельця – клянусь! Якщо вже в нас із тобою все серйозно!