Глава 4

Тут, мабуть, саме час зробити невелику паузу й, поки я не засмутилася остаточно, розповісти вам трохи про мою сім’ю.

Так ось, глава сім’ї тато — Уфімцев Анатолій Володимирович. Людина серйозна, впливова, бізнесмен і розумник. А також дуже навіть улюблений батько своїх трьох доньок. І хоча всім здається, що він суворий, але насправді, якщо мама в потрібному місці гайки підкрутить, тато стає ручним і теплим, хоч білизну на ньому суши! Тож він у нас, звісно, всьому голова, але в підпорядкуванні в сірого кардинала мами. І судячи з усього, йому це подобається.

Маму звуть Поліна Львівна й так само, як тато, вона за освітою лікар-ветеринар. Власне, під час навчання в інституті наші батьки й познайомилися, а під час практики одружилися. Там же на останньому курсі й народили первістка Свєтку.

Мабуть, у той період життя їм було легко й весело, бо Свєтка в них вийшла з таким прямолінійним почуттям гумору й відчуттям внутрішньої свободи, що в пубертатний період часто доводила батьків до сліз у прямому й переносному сенсі слова. Наприклад, коли в п’ятнадцять років повідомила, що вагітна двійнею, а потім зізналася, що проводила соціальний експеримент для шкільної газети. І якщо в дитинстві та отроцтві за цю свободу сестра отримувала від мами й тата по сраці, то тепер, коли стала дорослою, вивчилася на психолога й заробляла цим на життя (принаймні намагалася), тато сам частенько бігав до неї за порадами.

Саме Свєтка привела батьків до тями, коли Лялька пофарбувала гарне світле волосся білявки в чорний колір, притягнула із собою Костика й заявила, що вони тепер готи та взагалі темні породження ночі. І що ім’я цим породженням Філомена й Коте.

Я пам’ятаю, як ми сиділи за вечерею, наминаючи мамин борщ, коли ці два диваки, штовхаючись, намалювалися на порозі кухні, заздалегідь розмалювавши в під’їзді одне одного чорною підводкою для очей та вирядившись у плащі. Здається, тато тоді схопився за серце, мама за груди, а я мало не пронесла ложку повз рота. І тільки Свєтка незворушно вимовила, оглянувши «прибульців із пекла»:

— М-та-а, Уфімцеви, цікаво ми живемо. Була в нас Лялька, тепер буде Філька. Залишилося повідець начепити, і можна при місяці вигулювати. І чому мені здається, що ці двоє вже встигли поцупити зі складу парочку шипастих нашийників?

Щоб вам став зрозумілий Свєткін гумор — поясню важливий момент. Річ у тім, що це колись Толя й Поля Уфімцеви тулилися в орендованому підвальчику п’ятиповерхівки й лікували звірів. Тепер же нашій родині належало кілька спеціалізованих ветеринарних клінік, дюжина вет-аптек по всьому місту й найвідоміша мережа зоомагазинів «Вуха_Лапи_Хвіст», в якій можна купити абсолютно все, щоб звірі та їхні господарі були задоволені! Поступово тато зацікавився й готельним бізнесом на узбережжі, але мама досі сама оперувала в клініці і їздила по виставках, у зв’язку із чим у домі завжди лежали каталоги й зразки зоотоварів. Від іграшок-кісточок для собак, до шкіряних повідків і нашийників для них же. Саме останні Свєтка й мала на увазі, коли побачила нову Фільку. Тьху, тобто Ляльку!

Загалом, молодша тоді моргнула й задумалася, через що стало зрозуміло, що Свєтка вгадала. А Костик почервонів.

Уже пізніше, коли в тата відпустило серце й він схопився за голову, його старша донька сказала:

— Мам, Тату, тільки давайте обійдемося без істерик і ультиматумів. Це ж Лялька. Ну який у неї може бути внутрішній протест або конфлікт із системою? Звідки? Максимум — конфліктик. І то із Сердюкіним, що він на п’ять хвилин до неї на побачення запізнився. Перехворіє готикою і забуде. А ось дефіцит спілкування заповнити треба! Хто знає, що вона там собі придумала? Так що ти, тату, давай не засмучуйся, а краще тягни її завтра із собою на йогу! Що значить не захоче? Та хто її буде питати! У тебе он недавно операція серйозна була, фурункул на сідниці видалили, а раптом тобі стане погано? А тут рідна людина під боком. Ти, головне, скигли голосніше, як наш Волдеморт, коли хоче, щоб із ним погралися, і частіше повторюй, яка Лялька в тебе гарна донька. Не залишимо їй жодних шансів!

— Терпіти не можу йогу, Свєт! — обурився тато. — У мене живіт великий і тіло не складається!

— А ти постарайся скласти! Що робити, тату? А кому в цьому житті легко? Мати на роботі, я теж, Катюха в універі. Господи… — Свєтка зітхнула й чмокнула мене в маківку, — Не натішуся! Хоч одна нормальна людина в сім’ї!

Загалом, свою старшу сестру я обожнювала, з нею не засумуєш. Ось якщо є у вас у житті кумир, то ви мене зрозумієте. І щиро не розуміла: чому в неї особисте життя не складається? Залицяльників-то хоч греблю гати, а красуня яка! Але вона останнім часом уся в роботу пішла. Хто б міг подумати, що Свєтка виявиться такою відповідальною.

До речі про відповідальність. На відміну від випускниці Ляльки, людиною в сім’ї я вважалася дорослою, і поблажок своїй доньці-вундеркінду тато давати не збирався. Тому тричі на тиждень по дві години я працювала в нашому центральному зоомагазині, що розташовувався в торговельно-розважальному центрі «Три кити», займаючись тим, що сортувала новий товар, розбирала й вивішувала на вітрину нашийники й ремені, і годувала дрібних звіряток — від шиншил до павуків. (Якщо чесно, я підозрювала, що в такий спосіб тато намагався дати мені відпочинок від книжок і навчання. Але тварин я любила, батьків теж, тому справно вирушала на роботу. За яку, до речі, зарплату мені ніхто не платив. Корисний внесок у сім’ю, ви ж розумієте).

Залишилося трішки додати про домашніх вихованців. Їх у нашій п’ятикімнатній квартирі мешкало три штуки, і на цьому можна завершити короткий екскурс у сім’ю Уфімцевих.

Жив у нас старий кіт Партизан, павук-птахоїд Семен, і Волька (він же Волдеморт) — трохи недолугий через вік, але улюблений джек-рассел-тер’єр. Пам’ятаєте пса з кінофільму «Маска» з Джимом Керрі? Білого з коричневою плямою на морді? Так, ось таке ж життєрадісне створіння. І зараз, саме в цей момент, Волька несамовито крутив хвостом біля моїх ніг, тримаючи в пащі м’яч і поглядаючи на двері.

О, ні. Починається! Ну чому знову я-то?! Чесне слово, мало Ляльці від мене дісталося! Адже знову з псом не гуляла, пішовши в медитацію! Зі своїм псом, між іншим! У батьків були ми, у Свєтки кіт, а в мене — Сьома.

— Не зараз, Волько, вибач! Мені пора!

Опинившись у своїй кімнаті, я зняла домашні шорти, влізла в джинси, натягнула кепку і, застрибнувши в крісло, дістала з антресолей роликові ковзани. Ні про що думати не хотілося. І особливо — згадувати дурну суперечку. Надворі стояв квітень, день був теплим… Я вирішила не надягати окуляри, які носила в університеті, намагаючись здаватися старшою, а обійтися лінзами.

Пес миттєво зник, лапи зашурхотіли підлогою, але вже за секунду Волька з’явився біля ніг із повідцем у зубах. Я мало сама не заскулила.

Двері в кімнату молодшої відчинилися й одразу ж зачинилися.

— Лялько, май совість! Мені ж на роботу!

— Нічого не чую! Мій склеп зачинено!

— Олько, ну йолки…

У дверну щілину висунувся ніс.

— Ка-ать, — протягнула сестра благальним голоском, — ти ж усе одно на вулицю йдеш, тобі що, шкода, чи що? Я краще Коте погодую, обіцяю!

Р-р-р-р-р, збожеволіти можна, ну й день! Ні совісті в цих готів, ні відповідальності! Свєтки на них немає!

Загалом, я одягла ролики, кинула в рюкзак балетки, взяла Вольку в повідець і «поїхала» на роботу.

Жили ми всі в житловому комплексі «Сьоме небо» — новій і красивій висотці, майже під самим дахом. Так високо, що, якщо вийти на балкон — місто видно, як на долоні! Торговий центр «Три кити» знаходився від будинку на відстані у дві автобусні зупинки — вважай рукою подати, але час добігав п’ятої години вечора, і, щоб не запізнитися до магазину, потрібно було поспішити.

Я вивела Вольку на тротуар і поїхала вздовж проспекту. П’ять років навчання фігурного катання не минули марно, на роликах я стояла впевнено, тож мчали ми з тер’єром наввипередки. У-ух! Навіть про всякі дурниці забула! А коли побачила в тераріумі своїх павучків — і зовсім усміхнулася. Краса! До чого ж досконалі створіння! Руки самі потягнулися їх полоскотати…

Дві години за роботою пролетіли непомітно. Волька — випещений і чистий, наче іграшка, радісно крутив головою, махав хвостом і посміхався всім покупцям, заганяючи до крамниці батьків із малечею, доки я прасувала собачі комбінезони, перевіряла температуру в акваріумах та розмовляла з менеджером Аллочкою про нові клітки для птахів, що їх гарно вивісили під стелею. Тож додому пес вирушив із чесно заробленою кісточкою.

— Бувай, Катю! Приходь ще! — попрощалася Аллочка, і я, натягуючи легку куртку, посміхнулася.

— Звичайно, прийду! Куди ж подінуся!

— І Вольку приводь, із ним торгівля йде краще. Не пес, а талісман удачі!

Ми обидві розсміялися, я відчепила повідець і вийшла з Волькою з магазину. Пішла торговою вуличкою в бік гарного фонтана в центрі «Трьох китів», навколо якого розташовувалися дерев’яні лавки, з наміром сісти на них і перевзутися. У цей вечірній час тут уже почала збиратися молодь — групки молодших і старших хлопців, і я насилу відшукала вільне місце. Сівши на красиву вигнуту лавку, натягнула кепку, розстебнула рюкзак, збираючись дістати ролики, коли несподівано почула осторонь дівочий голос, який змусив мене спочатку завмерти, а потім здивовано обернутися.

— Іване! Гей, Горобчику! Привіт!

POV Іван

— Привіт, Іване!

— Привіт, Птице!

Я зустрівся з друзями біля фонтану, де чекав на них уже хвилин п’ять, і ми потиснули руки.

— Здоров, бі-бої[1]! — привітався. — Як справи? Бачу, Лаврику, ти вже встиг упіймати неприємності?

Нік із Лавром переглянулися й засміялися, і я теж усміхнувся. Білявий Лавр Богодух підняв руку і потер під оком припухлу вилицю.

— Є трохи, — зізнався хлопець. — У комбо[2] невдало з руки злетів. Але все не так фігово, як може здатися, тож ти, Птаце, не розраховуй мене зробити в батлі. Сьогодні він буде за мною!

Сьогодні очікувалися не змагання, а радше імпровізована розминка знайомих брейкерів на публіці після затяжної зими. Ми всі скучили за стихійним збіговиськом, драйв танцю повільно, але вірно підживлював кров адреналіном, і я не міг обіцяти, що залишу другу шанс.

— Ну, це ми ще подивимося, Дух! До речі, Ніку, — я озирнувся, — а де Саня Гайтай? Знову спізнюється? Домовлялися ж, що зустрінемося тут о сьомій вечора. Я спеціально звільнився раніше.

Нік Береза глянув на годинник, який показував початок восьмого, і знизав плечима.

— А хто його знає. Я йому що — мамка? Мене дістало цю людину виховувати у двадцять років. Але ти маєш рацію, добре б Гаю вже показатися. Між іншим, у нього мій бумбокс[3] і планшет із треками. Він узагалі-то обіцяв нам нову електронку підігнати до вечора. Дивись, Птице, — Нік зсунув шапку-шкарпетку вище на лоб і показав у бік знайомих хлопців, які стояли окремою компанією в іншому боці від фонтану. Хлопці та дівчата, чоловік десять не менше. — Дмитро із хлопцями вже на місці. Пора б і нашим підтягнутися. Хлопці з денс-клубу обіцяли бути.

Вони з Лавром підняли руки й відсалютували іншій компанії. Відповідь прилетіла одразу ж. Народ помахав у відповідь, розшумівся, заворушився, і я добре їх розумів: ми надто довго чекали весни, усім не терпілося розігрітися. Дмитро Борзов, класний хіп-хопер і брейкер (ми інколи тренувалися разом і чудово один одного знали), розвів компанію в боки, став на краю фонтану в стійку «на руках» і поплескав над головою ногами.

Я, посміхаючись, відвернувся до друзів.

— Знаю, ми з ним уже дещо обговорили, поки вас чекали. Сьогодні тут багато хлопців, тож вирішили працювати у два кола. Веселимося, поки не видихнемося або нас не розженуть, — повідомив про домовленість. — Чекаємо наших ще п’ять хвилин і починаємо!

— А після вломимо Гаю по шиї! — запропонував Лаврик. — Так людей підводити!

І я був із ним повністю згоден. На жаль, мій найкращий друг часто відповідав статусу «засранець», який із гордістю й носив, але нас відволік голос із-за фонтану.

— Гей, Горобчику! Ну що там у вас? Час ікс настав!

— Усе скоро буде, шефе! — замість мене відгукнувся Нік. — Май терпіння! Зараз акустику зустрінемо, екіпіруємося й вперед!

Гайтай з’явився за хвилину в компанії хлопців і дівчат і новеньким бумбоксом на плечі. Як завжди, у щирому пориві притиснув руку до грудей.

— Чорт, Птице! Не повіриш, телефон сів, бензин закінчився, довелося машину штовхати! Добре, що дівчата поруч опинилися — допомогли на бідність! Без них би взагалі застряг!

— Я б тобі застряг, трепло! — я не зло штовхнув друга в плече, відбираючи бумбокс. — Піди, вкинь байку Дімичу, — усміхнувся, дивлячись у чесні очі Гайтая, — він повірить. А я тебе чотири роки знаю.

Саня облизнувся й обняв мене за шию. Кивнув поверх плеча за спину.

— Ваньку, ну ми ж не якісь там поци, щоб Борзому й «Ко» продути. Ти бачив, яких він хлопців зібрав? А ми що, гірші? Між іншим, сістер самі напросилися, коли дізналися мету заходу й те, що тут будеш ти. Я і подумав: чому ні? Потім разом і в клуб завалимо! Буде весело! Ну, затрималися на кілька хвилин, подумаєш…

Ось скільки знаю Гайтая, усе йому життя малина.

— Гай?

— Ауч?

— Останній раз попереджаю: підведеш ще раз — і ти мені не друг! — сказав серйозно.

Я зняв із себе долоню Сашка й махнув компанії Борзова, запрошуючи хлопців до початку кола. Переконавшись, що народ наближається, скинув куртку, залишившись у майці, і жбурнув нею в приятеля.

— Гей, Іване! Горобчику, привіт!

Я обернувся на знайомий голос. Разом із другом приїхали Сніжана з Лікою і ще парочка знайомих дівчат. Час від часу ми перетиналися в спільних компаніях і в університеті, тож усі одне одного знали.

— Як справи, Вань? Нас Гай запросив, ти ж не проти? — дівчата привіталися. — Усі кажуть, що намічається класний батл! Ми не могли пропустити таку подію, ти ж розумієш! — і засміялися.

Чи був я проти? Мабуть, ні. Особливо помітивши, як при появі красивих дівчат напружилися хлопці Дмитра Борзова та їхні подруги. Як не був проти того, щоб на нас вилили відро уваги всі, кому не лінь. Ми тому й вибрали спонтанним майданчиком торговий центр, щоб засвітитися. Гай правий: нам потрібне своє коло й свій натовп. А брейкери вже доведуть, хто тут найкращий!

— Звичайно, не проти, дівчатка! Які можуть бути сумніви, — відкрита посмішка ковзнула на мої губи. Я знав їй ціну, але зараз усміхався щиро, відчуваючи, як біти вже починають стукати в голові, а у венах прискорюється потік крові. — Я радий, що ви тут. Сподіваюся, ви нас підтримаєте.

Дівчата просяяли, а я обернувся до Ніка.

— Час!

Справа залишилася за малим — вибрати трек. Разом із Борзовим і його хлопцями вирішили зупинитися на знайомому — DJ Icey «Essential Mix». Опустивши бумбокс на підлогу, додали звук, вдарили по руках, і розійшлися в боки — кожен до свого «кола». Народ навколо вже пристойно зрушився, у торговельному центрі було людно, безумовно прийшла пора починати…

Є! Пішли техно-біти — ноги самі прийшли в рух! За техно-бітами почулися короткі семпльовані вокальні частини, зазвучала чітка лінія ударних і, нарешті, рівний верхній ритм. Так!

Спортивні штани низько сиділи на стегнах, чорна майка з капюшоном оголювала плечі… Я з усмішкою розвернув бі-бой-кепку картузом назад, зробив перекидання вперед на одній руці й увійшов у коло на сальса-степі. Лаврик, готовий вийти слідом за мною, крикнув, розминаючись на місці в топ-кроках.

— Давай, мувер[4]! Покажемо цим факбоям у топсайдерах, як справжні хлопці танцюють break-dance!

Якби я знав, що менше ніж за годину мене піднімуть на сміх через дівчину… краще б і не починав!

[1] Бі-бой — танцюрист брейкдансу.

[2] Комбо — у танці комбінація елементів.

[3] Бумбокс — портативна бездротова акустична система (колонка).

[4] Мувер — тут у значенні класний брейкер, який виконує силові елементи, різноманітні обертання і крутіння.