Глава 3

У незнайомій квартирі пахло деревом, м’якою шкірою і чимось невловно чоловічим, що розлилося в нічній тиші.

Кайлен відчинив двері, ступив усередину й клацнув вимикачем. Невеликий передпокій, що переходив у залу, залило м’яке приглушене світло настінного бра.

- Заходь, Брі. І можеш не соромитися. Тут, крім нас, нікого немає.

Я обережно переступила поріг, почуваючись грабіжницею, яка проникла до нічного музею. Витерши мокрі підошви кросівок об килимок, розгублено озирнулася й провела рукою по волоссю. Зранку я ретельно випростала його праскою, щоб кінці торкалися талії, але від поїздки в автобусі, марафону в сльозах і сирого нічного повітря моє каштанове волосся знову перетворилося на кучері й стирчало на всі боки. А в голові рухомим рядком крутилася одна-єдина думка: «Бріар Адамс, ти справді у квартирі незнайомого хлопця. Без валізи, з розмазаною тушшю і твердим наміром втратити цноту. Ти просто геній божевільних стратегій!»

У квартирі виявилося несподівано чисто – акуратна стійка для взуття з кросівками, темно-синій диван із бежевими подушками, письмовий стіл, ноутбук і рівні стоси підручників на полицях. Жодних розкиданих шкарпеток біля порога й порожніх бляшанок, як у передпокої в Тревіса.

Кайлен зачинив двері, роззувся й повісив вітрівку на вішак. Повернувся до мене, простягаючи руку.

- Брі?

Я теж роззулася і зняла із себе цупку в’язану кофту, перекладаючи її в його долоню.

- Я не соромлюся. Просто мені ще не доводилося ходити в гості до хлопця вночі. У тебе тут… затишно.

- Зазвичай. Але дякую.

Залишившись в одному топі без рукавів і довгій спідниці, я мимоволі зіщулилася від прохолоди квартири й погладила голі плечі.

- Змерзла? Хочеш чогось випити? – спитав Кайлен, підходячи ближче. – Колу? Чи, може, чаю?

Наші ніякові погляди зачепилися один за одного, ніби ми побачили себе в новому світлі, і змусили замовкнути.

Мені не здалося в дайнері. Очі в мого нового знайомого у світлі його передпокою виявилися темно-синіми й уважними. Без того липкого інтересу, до якого я звикла на університетських вечірках. А губи такі… чоловічі, чи що.

- Ні, мені цілком вистачило кави «У Луї». Можна мені відразу в душ, Каю? Я пів дня провела в автобусі, потім у кафе. Не хочу пахнути зрадою і смаженою картоплею, коли… ну ти розумієш, - ніяково пожартувала й хмикнула, не знаючи, що ще сказати.

- Я зрозумів, Брі. Звісно.

Здається, мені вдалося збентежити Кайлена, бо він квапливо відвернувся й підійшов до шафи. Відкривши її, дістав речі й простягнув мені:

- Ось, тримай рушник і футболку. Вони чисті. У ванній легко зорієнтуєшся – там усе типове. У шафці над раковиною є нова зубна щітка.

- Дякую. Я постараюся швидко!

У ванній кімнаті виявилося так само чисто й просто, без вишуканості, як і в усій квартирі. Було видно, що тут мешкає хлопець – я помітила особисті речі Кайлена: бритву, зубну щітку, гребінець, два флакони парфумів і чудовий гель для душу. А от слідів присутності його колишньої дівчини не виявила.

Я замкнула двері, розвернулася й шумно видихнула, зустрівшись у дзеркалі зі своїм відображенням. Жах! Звідти на мене дивилася кудлата панда з розмазаною тушшю і червоним носом. Об’єктивно: опудало, а не об’єкт пристрасті. Та Кай просто святий, якщо погодився переспати з такою «красунею»!

Я пирснула істеричним сміхом і тут же прикрила собі рот долонею.

Так, Брі, без паніки. Ти сама це запропонувала.

Умившись, роздяглася й залізла під душ. Взялася рішуче змивати із себе сліди особистої драми. Гаряча вода разом із піною бадьоро зносила в злив дорожню втому, гель Кайлена приголомшливо пах, і я намагалася не звертати уваги на власний пульс, який стукав у скронях, як скажений.

Вибравшись із кабінки, я ретельно витерла волосся рушником, але каштанові пасма залишилися вологими й лягли на спину та плечі темними півколами. Шукати фен о другій ночі я не наважилася. Просто струснула їх, натягнула білизну й футболку Кая. На мені вона виглядала як мінісукня. Я потягнула її нижче на стегна, глибоко вдихнула й відчинила двері. Ступивши босоніж у кімнату, нерішуче завмерла на порозі.

Кайлен стояв біля дивана, але, почувши мої кроки, обернувся. Його погляд, ніби під вагою гирі, впав на мої голі ноги. Але він тут же змусив себе тактовно відвести очі, втупившись кудись у стіну за моїм плечем.

Я знала, що не варто соромитися власних ніг (особливо за п’ять хвилин до сексу з цим хлопцем), але справа була зовсім не в їхній стрункості (чи її відсутності). Просто ситуація була настільки нестандартною, що ніяковість між нами робила нас дерев’яними.

- Я… все, - озвалася, відчуваючи, як горять щоки.

Кайлен кивнув, показуючи на диван.

- Брі, я поклав подушку й плед на диван. Ти ще можеш передумати, лягти тут і просто заснути. А вранці ми зробимо вигляд, що ніякої домовленості між нами не було. Ми просто випили кави. Подумай, поки я буду в душі. Ти нікому нічого не винна – тим паче мені. Я прийму твоє рішення.

- Окей.

Кай зник у ванній, а я залишилася стояти посеред чужої кімнати – несподівана гостя, що порушила її спокій. Диван виглядав затишним і безпечним, ніч за вікном темною… Десь у ній напевно розважався Тревіс. Десь у ній колишня Кайлена спала зі своїм новим хлопцем. І якщо мені чогось і хотілося в цю мить, то це рішуче зачинити в цю ніч двері. Терпіти не можу рефлексії!

Я стягнула з дивана подушку, підійшла до просторого ліжка Кайлена й відкинула ковдру. Поки не передумала, залізла під неї, відсунувшись до стіни, і натягнула ковдру до підборіддя.

Хвилин за десять шум води стих. Двері відчинилися, і Кайлен увійшов до кімнати лише у спортивних штанах і з вологим волоссям. У цю мить я дивилася в стелю, але, клянуся, шостим чуттям відчула, як він кинув погляд спершу на диван, потім подивився на ліжко й важко ковтнув.

Та вже ж. Брі Адамс не шукає легких шляхів, а перед труднощами – не відступає!

- Каю, якщо ти передумав, я зрозумію! – усе ж пискнула зі свого місця.

Кай мовчки вимкнув світло й підійшов до ліжка. У темряві пролунав тихий шелест тканини. Він зняв спортивні штани й ліг поруч. Я відчула, як матрац прогнувся під вагою його тіла. Він ліг на свою половину, залишивши між нами відстань, але це все одно відчувалося дивно. Ніби хтось наповнив цю відстань електрикою.

Я підвелася, швидко зняла з себе футболку й знову лягла, втупившись у стелю, на якій відбивалися слабкі смуги світла від вуличного ліхтаря. Покликала його пошепки в темряві:

- Каю?

- Брі? – він озвався теж тихо й трохи хрипко.

- Можна я не зніматиму бюстгальтер? – видушила я, відчуваючи, як моя самовпевненість дає тріщини. – Мені трохи ніяково.

- Звісно, без проблем.

Ми полежали ще хвилини три мовчки.

- У тебе зручне ліжко.

- Так, мені теж подобається.

- І тут так тихо, незвично. У нас у гуртожитку обов’язково хтось шумить навіть уночі.

- Знаю. Мені вистачило одного року, щоб з’їхати сюди.

Минуло ще кілька хвилин у тиші.

- Знаєш, - я повернула до нього голову на подушці, - здається, це буде складніше, ніж нам здавалося, так?

Кайлен важко зітхнув і теж повернув до мене голову:

- Та вже ж.

Я раптом хмикнула:

- Ми з тобою як подружжя після сорока років шлюбу. Гей, може, поговоримо про онуків?.. Хоча, - я тут же себе осмикнула й зітхнула: - мої бабуся з дідусем досі сплять під однією ковдрою і просять стукати, коли заходиш до них у спальню. Здається, я вже почала верзти дурниці.

- Я не проти, верзи.