Глава 7, частина 2

УВАГА! Опублікувала дві частинки 7 глави - 1 і 2. Це друга!

Через годину з невеликим, після сімейної вечері й теплого душу, я нарешті опинилася у своїй кімнаті, одягла піжаму та залізла в ліжко. У голові все ще миготіли софіти, крутилося колесо й лунали оплески. У тілі пульсувала втома, а перед очима стояв Демонець – хай йому грець! – із кривою усмішкою на привабливому обличчі улюбленця долі і примруженим поглядом. Наче він точно знає, що зводить мене з розуму і отримує від цього задоволення.

А найприкріше, що він завжди так посміхався, навіть коли нам було дванадцять років, і ми навчалися у паралельних класах. І якщо про записки пам’ятає Стас, то я й поготів не забула, як злилася і червоніла, знаходячи їх у своєму рюкзаку, а потім бігала за Демонцем шкільним двором, щоб його тим рюкзаком стукнути – якщо вдавалося наздогнати. Одна з записок досі зберігалася десь у моєму старому щоденнику, як речовий доказ.

Шостий клас, підручник алгебри, а в ньому відірваний смужкою аркуш паперу з плямами графіту, на якому розмашистим почерком написано:

 «Ти мені НЕ подобаєшся,
Але я готовий із тобою зустрічатися.
Просто цікаво, чи правду кажуть, що у білявок немає мізків.
Це науковий експеримент, якщо що. Не зазнавайся.
Хочу знати, що мене дратує сильніше – комарі чи ТИ!»

 І підпис «Д.Д» – він навіть тоді не вмів бути непомітним. І, по суті, з того часу нічого не змінилося. Та сама нахабна посмішка, тонна самовпевненості й та сама здатність миттєво вибивати мене з рівноваги. От як сьогодні з його підколкою про спідницю.

 
Я зітхнула і вкрилася ковдрою. Завтра мав бути важкий день, і, пам’ятаючи слова Грині, я вирішила більше не мучити себе питаннями до Всесвіту, а лягти спати раніше. Шлях до перемоги ніхто не скасовував, а отже, на мене чекає нова зустріч не лише з Демонцем, а й з хитрою Марго.

Позіхаючи і думаючи про завтрашню локацію, я ввімкнула планшет і відкрила наш із дівчатами чатик «Пташки». Там уже рясніли гіфки з поцілунками, сердечками й… голими чоловічими торсами.

Я хихикнула й поставила лайк. Хоч щось у цьому світі незмінне!

 
Діана:
Дівчата, привіт! Я повернулася. Жива. Майже.

 Даша:
Діанкооо! Швидше пиши, як усе пройшло!! Він був гарненький?? У паєтках чи без??

 Віка:
Скажи, що тобі знадобилися фрази-рятувалки! Ну хоч одна?!

Діана:
Не знадобилися. (Поки що!) Але я про них не забула!
Хлопець був без паєток, але виявився з ПВЗ розміром із павільйон. А ще у нього зачіска, як у актора з індійського блокбастера – відстій! Білі кеди та специфічне почуття гумору. 

Даша:
Це коли покажеш палець, а йому смішно?

 Діана:
Ні. Це коли на його жарт хочеться відповісти професійним хуком, як у боксі.
В усьому іншому мило та романтично. Рівень стресу – десять балів із десяти.
Рівень «вони не підходять одне одному» – зашкалює.
На жаль, але об’єктивно – наша пара перша на виліт.

Даша:
ПВЗ – це плюс. Значить, він точно симпатичний! 

Віка:
І, судячи з хука, ще й красномовний та розумний!
Ді, ти мусиш дати йому шанс!

 Діана:
Дівчата…

Віка:
А в нього є татуювання? А вії довгі? А губи чуттєві?
Ді, викладай усе, нам ТРЕБА ЗНАТИ!

Діана:
Пташки, я не можу розповісти. Контракт. Серйозно. Жодних імен та подробиць до виходу шоу на TV.
Але так, він симпатичний, хоча це НІЧОГО не змінює!
Я йому не сподобалася. Він, бідолаха, ледь не зівʼяв, коли мене побачив. Мабуть, розраховував на зустріч із супермоделлю, не менше.
А тут я – облом(

 Віка:
(Голосно фиркає)
Кретин! Нехай здасть кров на аналіз, а раптом у нього мізки рідкі?!
Він має побачити тебе у купальнику!
Можу посперечатися, у тебе найкраща дупка на шоу!

 Даша:
Ооо, пахне enemies-to-lovers!
Від ненависті до кохання, мій улюблений троп!
Ой, відчуваю, наша Діанка закохається в містера ПВЗ вже на другому побаченні! 

Віка:
Точно! А після третього вона напише: «Дівчата, він мене страшенно дратує, але у нього ТАКІ очі… Мрію, щоб він дивився на мене все життя і варив мені каву вранці!»

Діана:
Як у демона – муах-ха-ха! (злісний смайлик)
Забудьте! Я пішла на шоу перемагати, а не закохуватись! 

Віка:
Одне іншому не заважає!
І взагалі, Діанко, нам потрібне фото його преса.
Звідки ми знаємо, чи можна тобі йому довіряти?

Даша:
Точно! Ми зробимо з фото постер і кидатимемо в нього дротики! Поки містер ПВЗ не стане шовковим і не благатиме, щоб ти йому все ПРОБАЧИЛА!

Віка:
І дозволила себе поцілувати!
Ах-ха-ха, як вибачення після хука!

Діана:
Пташки, ви обидві неможливі! (смайлик-реготайка)
Все, відбій, я спати! Завтра побачення номер два.
Обіймаю, балакунки!
Побажайте успіху!
P.S. Але ідея з дротиками мені подобається! Треба десь дістати фото)

 
Дівчата ще щось щебетали, перервати їх було неможливо. Я відклала планшет на тумбочку, вимкнула лампу й повернулася на бік. Сунула руки під подушку.

Я й гадки не мала, що буде завтра, але знала одне – Гриня правий. Якщо я хочу пройти шлях до кінця і не підвести Астралію – я мушу тримати голову холодною, а серце подалі від ігор.

Особливо, якщо поруч той, хто вміє грати серцями інших краще за всіх!

*ПВЗ – почуття власної значущості