Глава 7, частина 3

Денис

І навіть розуміючи, що поступився Алісі, присягаюся — аж до моменту, поки Колесо Купідона не зупинилося на імені «Діана», і я не побачив перед собою Кошкіну — я щиро вірив, що контролюю своє життя і сам задаю в ньому правила.

Але, як з’ясувалося, в житті можливо все. І реальність не посоромилася мене протверезити добрячим копняком під зад.

Зіграти мажора в шоу? Гаразд, я згоден, якщо це зробить сестру щасливою. Але, чорт забирай, я не підписувався грати фальшиве кохання з дівчиськом зі свого дитинства, з якою ми навіть поговорити ніколи не могли нормально, щоб не зчепитися. І яка знає мене буквально як облупленого!

— Ну, вітаю, генію, ти влип! Пряме включення з романтичного божевілля, в якому ти центральний лузер! А тепер ще й говориш сам із собою, як останній псих у черзі за здоровим глуздом.

Я вилаявся, відчинив машину і плюхнувся на водійське сидіння. Із роздратуванням грюкнувши дверима, втупився у лобове скло. Руки все ще пахли гелем для укладки, який я безуспішно намагався стерти з волосся після старань дівчини-стилістки, яка вилила його на мене пів банки, стверджуючи, що ця гидота додасть мені харизми. І ще хтозна чим. Може, відчаєм?

На парковці було так тихо, що захотілося вдарити по сигналці, аби переконатися, що я хоч щось контролюю. Що я і зробив, після чого відкинувся в кріслі і заплющив очі.

— Твою матір, Демонець, ти ідіот! — процідив уголос. — Хотів шоу? Отримуй! П’ять зірок із п’яти, де вишенька на торті — Кошкіна. Привіт, мій особистий антидепресанте! Сподіваюся, Купідоне, ти будеш у захваті, коли ми пошлемо твоє шоу до біса і зіпсуємо рейтинги. Бо…

Бо що?

Я не зміг собі відповісти. Кошкіна завжди викликала у мене дивні відчуття, які може викликати зовнішній подразник. Наприклад, скалка в пальці — дрібниця, а жити заважає. Варто нам було опинитися в одному просторі, і все, починався словесний свербіж, і не виходило її не помічати. Хотілося чхнути і при цьому смикнути її за довгу косу, яку вона з початкової школи так і не обстригла. Продовжувала ходити, задерши носа, привертаючи увагу світло-пшеничним волоссям, немов доводячи всім навколо, що вона — найкраща учениця Академії Гордячок. Завжди з вивченими уроками, прямою спиною і зарозумілим поглядом: «Ти для мене, Демонець, порожнє місце!»

У школі мене це страшенно дратувало і чіпляло водночас. Мені подобалося її задирати й змушувати червоніти від злості, знаючи, що вона обов’язково відповість. Не промовчить, як інші дівчата, і не піде нікому скаржитися, а пробіжить за мною по стадіону кілометр, але відбере шапку, яку я з неї зірвав, і спробує мене віддубасити –під мій сміх.

Зараз ми обоє вчилися в університеті і, хотілося думати, що подорослішали. Однак по факту нічого не змінилося. Ми, як і раніше, насилу виносили одне одного, щоправда, тепер вважали за краще менше зачіпати.

Майже нічого.

Я згадав Діану, як вона з’явилася переді мною на сцені в суперкороткій сукні, з довгим волоссям, як у якоїсь нордичної принцеси, та червоною помадою на усміхнених губам, наче у актриси з фільмів для дорослих…

Гаразд, я перебільшую! Але тільки тому, що отетерів — і від її вигляду, і від самого факту її появи. Просто, коли справа стосується Кошкіної, деякі деталі я забороняю собі помічати!

Та сьогодні їх не помітити не вийшло. І я, як ідіот, витріщався на її ноги та стегна, поки не розлютився і навіщось кинув дурну фразу про відсутність спідниці. Не зміг промовчати, коли зрозумів, що її відсутність бачать усі.

Вражаюче, як одна блондинка може легко зрушити звичний світ з осі — просто ставши моєю парою в модному реаліті. Коли Кошкіна подивилася на мене своїми сіро-зеленими очима, повними паніки, — мені на частку секунди захотілося сказати щось нормальне. Щось адекватне і без укусів — я не так часто бачив її без броні. Але секунда минула і, звісно, я цього не зробив.

Чо-орт! І що вона тут забула? Гаразд, я вплутався в шоу заради Аліски та її мрії стати великим режисером. Але Кошка… Брехати вона ніколи не вміла, тож навряд чи прийшла на проєкт у надії влаштувати особисте життя — тут я їй повірив. За популярністю? Теж не схоже.

То якого ж біса ми тут зустрілися?!

У кишені завібрував стільниковий. Я дістав його, побачив вхідний дзвінок від Аліси і відповів різкіше, ніж слід було:

— Так?

Однак сестра мого настрою не помітила. Або зробила вигляд, що не помітила. Заторохтіла захоплено, немов енергія проєкту її так і не відпустила:

— Денисе, ти де? Я ж просила почекати мене біля операторської! Я залишила тобі бутерброд і колу! Слухай, ти був незрівнянний! Чарівність, впевненість, голос… Чортику, я тобою пишаюся! Де ти навчився бути таким чарівним красунчиком? Ах-ха-ха!

— Алісо…

— Ти не уявляєш, як я втомилася! Але, здається, пілот пройшов відмінно — Валентин задоволений, і вся команда теж. Ми з операторами зараз відкрили шампанське і збираємося його випити. Не хочу брати таксі, почекай мене двадцять хвилин, і я тебе розцілую! Або впаду спати просто тут! А я додому хочу — прийняти душ і виспатися. Бо завтра…

— Аліско, чорт! — я перебив сестру, не витримавши. — Скажи, ти знала?!

Ще секунду тому вона стомлено сміялася, але тут замовкла. На тому кінці повисла тиша.

Не пам’ятаю, щоб я колись спеціально розповідав Алісі про Кошкіну, але ми з останньою ходили в один дитячий садок і одну школу, а старші сестри про молодших братів іноді знають більше, ніж батьки. Їй не раз доводилося за мене червоніти в школі, тож про контекст запитання вона здогадалася одразу.

— Чортику, присягаюся, я дізналася про Діану в останній момент, коли знімали прев’ю, — нарешті відгукнулася Аліса. — Вона підписала контракт лише два дні тому, як і ти. Але я була впевнена, що ви не співпадете! Чому б це раптом? Це ж випадковість…

— От саме! І я до неї виявився не готовий!

— Але, Денисе… — обережно запитала Аліса. — Чому?

Ні, все-таки вона більше артистка, ніж режисер.

— Знущаєшся? Та вона мене терпіти не може, відколи я зіпсував їй ляльку! Дивно, як ми взагалі протрималися півтори години і не зчепилися в кадрі. Яка до біса з нас пара? Хочеш правду? Я себе не контролюю, коли Кошкіна поруч – взагалі! Не кажи потім, що я все зіпсував.

— Не драматизуй, Чортику. У вас був приголомшливий візуальний контакт і динаміка тяжіння. Обіцяю, у тебе щелепа відвалиться, коли наші хлопці все це змонтують! Ви б себе бачили!

— Це був не контакт, а коротке замикання, — роздратовано кинув я. — З іскрами і запахом горілих нервів.

— Зате глядачам сподобалося.

— Тобто, якщо я доведу Кошкіну в кадрі до червоної кнопки, і вона натисне на вихід — тебе це влаштує?

— Денисе, тільки спробуй усе зіпсувати! Ти ж обіцяв!

— От у тому-то й справа, що обіцяв…

Я вимкнув дзвінок і кинув телефон на коліна. Усередині все кипіло й вирувало, як газована вода, яку струсонули. Якщо зараз не вийти на повітря — злетить кришка.

Я вийшов із машини, дістав навушники, увімкнув плейлист на високу гучність, сунув руки в кишені штанів і втупився в темне небо над павільйоном.

Що буде завтра — вирішив витрусити з Аліски всупереч усім правилам. Більше мати вигляд ідіота я не збирався.

Чорт! Але саме ним мені й доведеться бути, щоб виручити сестру!

Знати б ще, як відреагує на мою «виставу» Кошкіна.

Вночі мені снилася Діана. З розпущеним волоссям, голими плечима і червоною помадою на губах.
Вона лежала поруч на ліжку, підперши голову рукою, і дивилася прямо на мене.
Тільки от запитала своїм звичайним тоном:
«І чому ти на мене так витріщився, Демонець? Я тобі не подобаюся, забув?»
Не забув. Але я і сам хотів би знати — чому.