5. Професор

«Хрін тобі, вона моя», — подумки «відбрив» друга і глянув на притихлу Дарину.

Сонце грало сонячними зайчиками по її блідому обличчю, ніжно гладило високі вилиці з розсипом веснянок. Треба ж, а я не помічав, що у неї веснянки – руді, точно художник залишив бризки фарб на її шкірі.

А сонце тим часом розважалося, торкаючись дівочих губ, і я мимоволі облизав свої, згадуючи наші поцілунки зі смаком марокканської кави.

Ластівка немов відчула мою увагу, підкинула голову, схльостуючись поглядами. Мій синій і її зелений, зараз насиченого темного кольору, точно малахіт.

Вона дивилася уважно, втягуючи у вир емоцій, що тайфуном закручувалися в її чаклунський зелені. І на самому дні її відвертого погляду розповзалося мідне сонце.

Забути? Відпустити? І віддати в руки якомусь придурку чоловічої статі? Що там Ромка говорив? Заміж їй треба конче?

Буде їй заміж. Головне, щоб тепер Варя не підвела.