Розділ 4

Все ж таки чудовий час — напередодні Нового року.

Мабуть, особливий на рік. Які б смутки не турбували серце, а подивишся навкруги — на людей, окрилених наближенням свята, на полиці крамниць, заставлені подарунками, на блискуче новорічною мішурою місто — і настрій одразу ж підіймається.

Я поговорила по телефону з подругою Машкою, побажала їй доброї ночі і покотила на улюбленому «Матизі» в нове життя.

Дивно, звісно. Адже те саме місто, та сама робота, батьки під боком… А варто було змінити квартиру, у якій жила з раннього дитинства, і немов крила за спиною розкрилися й понесли своїм шляхом.

До пізнього вечора рух у місті помітно розвантажився і затори зникли — було приємно просто їхати освітленим проспектом і думати. Я зупинилася біля світлофора, навпроти міського театру, і подивилась у бічне вікно. Там, осторонь широкого ґанку, стояла висока ялинка — парадна красуня в білосніжних кулях, і я раптово згадала, як ми гуляли тут із Жориком рік тому.

Тоді ми збиралися зустріти свято разом, але тридцять першого грудня в Крокодилівни стався черговий криз, і побачитися вийшло лише другого січня.

Треба ж…  Як нещодавно то було. Винні очі Жорика, плутане пояснення й чергове запевнення в почуттях.

Думка в голову спала раптово і, звичайно ж, вмить стала головною! Немов заблимала маяком червона лампочка!

Хочу ялинку. Велику, високу, і щоби на ній кулі — сині, фіолетові та сріблясті. Ось хочу! І зірочку вгорі — всю в мерехтливому інеї! І жодних спогадів про минуле! Зовсім!

Я навіть у кріслі зайорзала від нетерпіння — от я молодець! Придумати б ще, де її прямо зараз узяти – ялинку!

Врятувало почуття голоду. Вчасно згадавши, що мені потрібні продукти, я зменшила швидкість і завернула до цілодобового гіпермаркету.

На апетит я ніколи не скаржилася і повечеряти хотіла не менше, ніж купити новорічну атрибутику, тому затрималася в магазині на годину. Зате і ялинку купила — у великій коробці, і кулі, і пакетик продуктів — останній вийшов дуже важкий, хоча купила всього лише: каву, чай, апельсинки, ковбаску, сир, три коробки цукерок (а раптом хтось у гості зайде? Чому б ні?), багет, тортик, шампанське (відзначити новосілля), та добірні пельмешки — ціле кіло!

Готувати я любила і вміла, але зараз, по-перше, було вже пізно, а по-друге, сьогодні я збиралася вбирати ялинку, пити ігристе, дивитися романтичне кіно і так — танцювати на килимі в піжамі, намагаючись позбавити голову від думок про Жорика! Тепер у мене була своя квартира на цілих три місяці! І я збиралася робити в ній усе, що хочу!

Так і поїхала з крамниці з усмішкою.

Мій новий будинок розташовувався в дорогому районі міста й був помітний здалеку — одна з трьох двадцятиповерхових веж-близнюків. Я показала охороні документи та заїхала до підземного паркінгу. Зупинившись на проїжджій частині, вийшла із машини і дістала з кишені кожушка папірець, на якому за порадою Снігуроньки власноручно записала ручкою номер паркування «89».

У пізній час паркування вже було наполовину заповнене транспортом і довелося покружляти, щоби знайти своє місце. Але я дуже здивувалася, побачивши на потрібному мені п’ятачку чорний позашляховик — велику та гарну «Тойоту». Спочатку здивовано зупинилася, а потім безпорадно озирнулася — довкола не було жодної душі.

Гей! Що за жарти? Як так-то? Ні, ну що за народ! А, між іншим, стоянка грошей коштує, і чималих! Неподобство якесь!