Глава 5

Горобчик виробляв на підлозі складні фігури брейк-дансу, демонструючи силу рук і розтяжку, усмішка не сходила з лиця… Моїй підлості потрібно було всього лише почекати момент, коли він закінчить, поступиться місцем другові й відійде до фонтану, щоб діяти. Я натягнула повідці, підібралася й приготувалася кинути м’яч. Ох, сподіваюся, бабуся мене після не поб’є. Якщо все вийде, як я задумала, то в неї просто рука не підніметься з жалю!

Горобчик підхопився, відстрибнув убік і не без гордості: «Ось я який!», провернув на голові кепку й відсалютував друзям. Пора! Я добряче смикнула за повідці й запустила м’яч! Але навіть сама не очікувала, скільки сили виявиться в добрих хатніх песиків.

— А-а-а-а-а! О-о-о-ой!

Я не прокотилася, а пролетіла на роликах через коло, впечаталася в ошелешеного Горобчика павуком і разом із ним звалилася… правильно! У фонтан! Обдавши народ купою бризок.

Брррр! Як холодно!

Згодна, не найкращий спосіб зав’язати знайомство з гарним хлопцем і не найрозумніший вчинок, зате гарантовано, що він мене запам’ятає!

Напевно Горобчик би зараз сказав щось дуже грубе, якби разом зі мною не занурився під воду.

Ой, мамо! Тільки б його не втопити!