Розділ 2, частина 1

Скорпіон, драма і жодної магії

У передпокої нашої квартири пахло лавандою, корицею і чимось підозріло схожим на підгорілий носок.

Так і є! Я переступила поріг, зачинила двері й підняла з підлоги свій носок з пропаленою п’ятою. Починається! Поклавши його поверх комода, щоб викинути, поставила біля стіни пакет з продуктами, які щойно купила в супермаркеті через дорогу, зняла з плеча сумку і сіла на пуф. Почала розшнуровувати кросівки.

— …І я вам одразу сказала: не зв’язуйтеся зі Скорпіоном! — долинув з робочого кабінету екстрасенса Астралії мамин голос, дзвінкий і драматичний. — Особливо, якщо у нього Місяць у Водолії! Це ж емоційний хаос в обгортці з маніпуляцій, а не людина! Він спочатку притягує, потім зникає, а потім з’являється з купою умов. Класика! Психоенергетична вирва!

— То що ж мені робити? — хтось тонко схлипнув.

— По-перше, терміново позбудьтеся всіх його речей. Особливо футболки з написом “King”, яку він залишив на видному місці! Потім – купіть собі квіти і проведіть чистку квартири!

— А як?

— Намалюйте червоною помадою символ Венери на дзеркалі – це посилить жіночу енергію. І увімкніть мантру очищення на 432 герци. Бажано в навушниках, щоб сусіди швидку не викликали.

— Зрозуміло…

— І головне – він вам не підходить! Кармічний зв’язок – це серйозно, жодних Скорпіонів! Вам потрібен хтось м’який… Риби, Телець, максимум Рак – щоб обіймав і робив компліменти вашій аурі. Жодної йому половини майна! Ви збожеволіли, подумайте про дітей! Не забувайте, що дух вашого колишнього все ще тут… Так-так, за вашим кріслом стоїть! І він категорично проти такого союзу…

— А якщо його вигнати? У сенсі… дух колишнього?

— Ну, не знаю… Можна, звичайно. Але це дуже затратно енергетично! Мені потрібне підживлення, до побачення!

Я стягнула кросівки, потім зняла куртку і важко зітхнула. Пробурмотіла приречено, прибираючи останню в шафу:

— Мало мені нечисті в універі, так ще й вдома… Зашибісь!

З кімнати мами вилетів димок, а потім висунулася голова в шовковому тюрбані. Після чого з’явилася вся космічна Астралія – яскравий макіяж, сережки, намисто і чорно-рожеве атласне вбрання в блискітках і стразах.

Езотерик, відьма, екстрасенс і таролог.

— Привіт, мам, — я зачинила шафу і взяла сумку. — Я прийшла! Ти знову ганяєш духів по Zoom з самого ранку? Ти ж обіцяла працювати менше!

— Ой, Діаночко! Як добре, що ти вдома! — защебетала мама. — Сонечко, зателефонуй татові, скажи, нехай купить піцу до вечері. У мене ні хвилинки вільного часу!

— Піца була вчора, мам. Навіть дві.

— Тоді суші.

— Позавчора.

— Тоді… Ой! — мама раптом ойкнула, ніби згадала, що залишила палаючу свічку в шафі. — У мене ж за п’ять хвилин прямий ефір з відомим телеканалом! Діаночко, благаю, зроби каву! П’ята година консультацій і всі на нервах – я скоро ноги простягну! Чекаю! — проспівала мама, цмокнула мене в щоку і знову зникла у своєму астральному кабінеті, залишивши за собою аромат лаванди та насуваючого бедламу.

Нічого екстраординарного.

Звичайнісінький день у сімействі Кошкіних.

Я приречено вдихнула запах дому і видихнула:

— Звичайно, ма. Головне, щоб ти не почала ганяти духів на кофеїні.

— І бутерброд!

Я взяла біля стіни пакет з продуктами і рушила на кухню. По дорозі заглянувши в коридор, стукнула в двері спальні молодшого брата.

— Стас, ти вдома?

— Ні! — почулося глухо з кімнати. — Але їсти я буду!

Хто б сумнівався.

— Тоді тягни сюди свій скелет, привиде, допоможеш мені овочі нарізати. Мені терміново потрібен особистий раб і вечеря!

— Ну, Діанко! У мене завтра контрольна!

— Ти трієчник. У тебе не буває контрольних – тільки відмазки та перездачі.

Однак двері відчинилися, і слідом за мною брат теж притопав на кухню.

— Ага, і сестра-диктатор на додачу! — буркітливо обурився, відбираючи в мене пакет з продуктами і заглядаючи всередину. — А я, між іншим, посуд помив!

Помив, я помітила, тому ласкаво поплескала брата по потилиці.

— Молодець, весь у тата! Ще рік і борщ варити навчишся!

— Що мені, салат нарізати? — запитав Стас, викладаючи на стіл огірки, шпинат і помідори.

— Спагетті з сосисками будеш?

— Питаєш!

— Тоді нарізай!

Я взяла з шафи турку і насипала в неї каву. Поставила варити на плиту. Знявши з полиці мамину чашку, поставила її на стіл і звернулася до брата:

— Стас, ти не знаєш, що у нас під порогом робить мій пропалений носок?

За десять років маминої кар’єри екстрасенса ми й не до такого звикли, тому брат спокійно знизав плечима:

— Знаю. Це твій новий футляр для амулета, типу носок фенікса. Ма сказала, що припекла його над спеціальною свічкою, щоб активувати чакру романтичного трафіку, і тепер він гарантує тобі стовідсоткову удачу в особистому житті. Звичайно, якщо ти перша і за своїм бажанням візьмеш носок у руки…

— Ч-чорт! Уже взяла.

— Усередину дивилася? Напевно, там є перо якогось папуги.

— Я не стану його носити на шиї!

І знову брат знизав плечима.

— Як хочеш. Але ти ж знаєш, ма все одно його тобі кудись запхає. Вона переживає, що в тебе немає хлопця і нормальних побачень. Краще погодись, Діанко, а потім викинь, — порадив Стас і подивився на мене не за віком мудрими очима. — Повір, іноді краще просто не сперечатися.

У випадку з нашою мамою це була найдієвіша порада, тому я навіть не знайшла, що заперечити. Тільки здивувалася про себе: і в кого мій п’ятнадцятирічний брат такий розумний?.. А потім сходила за носком і викинула його в сміттєвий кошик.

Бульк-бульк. Кава закипіла. Я вимкнула плиту, перелила ароматний напій у чашку з написом «Відьма. Богиня. І просто красуня» (ага, тато у нас ще той романтик), зробила пару бутербродів і пішла до батьківської спальні.

Мама, нахилившись, стояла біля столу і з містичним виразом обличчя махала перед екраном ноутбука руками, ніби намагалася розпалити багаття або вигнати з техніки енергетичних комах.

— Мам, все нормально? — я поставила чашку з тарілкою на стіл, і насупилася. — Складна клієнтка нафонила? — здогадалася.

— Ой, не те слово, сонечко! — зітхнула мама. — Четвертий сеанс, два розклади на Таро, три замовляння на прозріння… марно! Якщо жінка закохана, у неї вимикаються всі почуття, крім одного. Навіть самозбереження! І справа не в різниці у віці та статусі багатої вдови, а в хитрій інтризі перевернутого Короля мечів, Люцифера і дев’ятки пентаклів!

— Ого, підступний випадок! — вразилася я.

— Непростий, — кивнула мама, продовжуючи робити паси руками. — Але справа не в клієнтці, з її альфонсом я впораюся. А в майбутньому підкасті на телебаченні, який ось-ось почнеться!

— А що з ним не так?

Мама схопила зі столу, заставленого різними езотеричними дрібничками (свічками, дзеркальцями, кристалами), віяло і кілька разів ним обмахнулася. Через що її довгі накладні вії затріпотіли.

— Уявляєш, мені щойно дзвонив помічник режисера і повідомив, що стрім вестиме якийсь зірковий ведучий і група експертів! І тепер я жахливо переживаю, що вони всі задумали, тому плету захисну павутину від пристріту!

— А-а…

— Ох, відчуваю, я на порозі чогось авантюрного.

— А якщо відмовитися? Нехай проводять стрім без тебе.

— Не можу, Діано. От відчуваю, що не можу, і все тут!

Якщо чесно, то переживати мамі не варто було. По-перше, за ці роки вона не раз доводила, що вміє справлятися зі значно сміливішими викликами – від боротьби з собою та своїми дивацтвами, до видалення чорнильної плями з паспорта тата, яку поставив Стас, і перемоги в програмі «Ринг екстрасенсів».

А по-друге, було в її езотеричних дивацтвах щось… справжнє. Таке, що навіть нас, її найближчих людей, не раз змушувало замислитися: а раптом аномальні сили існують? Раптом не все так однозначно, як здається? І сприймати її всерйоз.

Іноді нам усім здавалося, що мама – дійсно відьма. У хорошому сенсі слова. Ну, майже.

Особливо після одного давнього випадку з літаком.

Ми тоді всією сім’єю спізнювалися на рейс до Туреччини. Стас був маленький, вередував, на дорозі перекрили рух і утворився затор. Я везу свою валізу, мама з братом на руках дихає як дракон, тато лається і з сумками в руках прокладає навпомацки маршрут плечима. Ми всі вже майже біля цілі…

І тут гарна дівчина біля стійки з усмішкою повідомляє: Реєстрація на рейс закрита. Все. Ви запізнилися.

— Твою ж матір! — пам’ятаю, спалахнув тато. — Відпочили!

І видав щось міцне в словах від повноти почуттів.

А мама відповіла:

— Толіку, не нервуйся! Реєстрація закінчилася, але літак-то ще не відлетів!

Після чого спихнула мені брата, порилася в сумочці й викрутила з помади мініатюрну свічку. Недовго думаючи, запалила її прямо там – на реєстраційній стійці. І давай виводити над нею вказівним пальцем знак нескінченності.

— Наташко, здуріла! — роззирнувся тато на всі боки, з переляку передумавши «пиляти». — Нас же заарештують!

— Мам! — смикнула я матір за сукню про всяк випадок.

— Мамо… — навіть Стас злякався і захникав.

Гарна дівчина за стійкою теж занервувала і зібралася викликати охорону… Але її переговорний пристрій раптово пискнув і заглух, а по гучномовцю оголосили, що наш рейс затримали на тридцять хвилин з невідомих причин.

Тоді нас не просто посадили в літак – а ще й провели в бізнес-клас разом з групою запізнілих дипломатів. Так що саме в Туреччині тато купив мамі її перший у житті шар для ворожіння. Кришталевий!

Або ось ще.

Минулого року на мій день народження, мама раптом сказала, що на моєму шляху маячить «молода енергія з конфліктним минулим і хорошою фігурою». І що ви думаєте? Саме в той день у супермаркеті, коли я знімала з полиці тортик, у мене врізався Денис Демонець.

Налетів з-за рогу демонічною харизмою, залишив на лобі синець і посадив попою на коробки з апельсинами. Добре, що торт спіймав, інакше б не вижив.

Я потім, поки ми з ним апельсини по підлозі збирали, думала від злості переїду Демонця візком – разів зо двадцять! Не втримавшись, взяла з полиці помідор і розквасила об футболку.

Тьху! Знову про нього згадала!

Загалом, дарма мама переживала. Подумаєш, відомий телеканал! Будь-які авантюристи, що б вони не задумали, загрожували зуби зламати об здібності Астралії!

— Мам, все буде добре, не хвилюйся! — Я обняла маму, увійшовши в хмару парфумів, і підбадьорливо їй посміхнулася. — Ти головне бутерброди з’їж, поки є час. І кімнату провітри від свічок. А то тато всі виходи в астрал перекриє, якщо ти доведеш себе до непритомності!

Мама погодилася, і я пішла готувати вечерю. Скоріше б уже у тата вихідний – хоч борщ поїмо нормальний, а може, й качку з пирогом!

***