SOVABOO

Розділ 5, частина 1

Напередодні шоу

Ранок наступного дня…

Я прокинулася від гострого відчуття, що уві сні когось сильно вкусила. Причому не зі злості, а з принципу – немов відстоюючи свою точку зору. І вкусила за дивний предмет, дуже схожий на… Точно, мікрофон!

Розплющивши очі, втупилася в стелю, згадуючи оксамитову посмішку того самого Валентина, який примудрився мене уві сні довести до сказу. Ні, ну треба ж такому наснитися!

Сівши в ліжку, прибрала від обличчя волосся, яке встигло заплутатися і тепер стирчало копицею, позіхнула й потягнулася до телефону. Кинула погляд на екран.

На екрані відображався час «08:06» ранку – довго ж я спала! А ще висіли три нові сповіщення, одне з яких вело на пошту. Його-то першим я і відкрила…

«Доброго ранку, Діано!

На зв’язку Рита Горностай, асистент координатора проєкту «Кохання з першого Валентина»

Ми раді повідомити, що ваша анкета схвалена, і ви запрошені для участі в першому етапі зйомок. Вітаємо!

Додаємо:

Договір учасника проєкту.

Інструкції до знімального дня №1.

Координати знімального павільйону.

Важливо:

Просимо підтвердити отримання листа до 12:00 поточного дня.

Уважно ознайомитися з Договором.

Повідомити будь-який зручний час, коли з вами зможе зв’язатися наш юрист.

Ми неймовірно раді, Діано, що ви з нами!

З повагою,

Рита Горностай

Асистент координатора

ТРК «ГАЛА-ПРО»

Проєкт «Кохання з першого Валентина»

…Я прочитала й завмерла, сонно кліпаючи на екран, відчуваючи, як шлунок зав’язується невидимим тривожним бантиком. Варто було згадати вчорашній вечір, і одразу ж захотілося назад у сон – кусати мікрофон і сперечатися із зубастим ведучим, а не йти вмиватися й вирушати у світ зустрічати свій телевізійний жах.

Я прокрутила лист униз. Там виявилися дата, дрес-код, пункт збору учасників і список заборон, першим пунктом у якому значилося «Жодних стільникових телефонів у павільйоні», а другим: «Жодних домашніх тварин». Зйомка пілотного епізоду мала відбутися вже цієї суботи, і тривожний бантик у шлунку зав’язався вузлом.

«Посміхніться, кохання обирає оптимістів!»

Оптимістів? Я підняла голову й натягнуто посміхнулася своєму відображенню в дзеркальці шафи, відмовляючись направду сприймати те, що відбувається – вийшло страшно.

– Діаночко, ти не запізнишся? – Двері відчинилися і в спальню зазирнула мама у своєму звичайному вигляді – світлий їжачок волосся, домашній спортивний костюм і капці. – Доброго ранку!

– Доброго, мам, – відповіла. – Ні, якщо покваплюся. Сьогодні всім на другу пару.

Слідом за мамою в кімнату проник смачний запах сирних млинців, що траплялося нечасто, – хтось у домі явно намагався загладити свою провину.

– Сонечко, тобі каву чи чай? – проспівала мама. – А хочеш капучино з корицею зроблю?

Я відклала телефон, встала з ліжка й почовгала в піжамі до ванної кімнати проганяти сон.

– А капучино з коньяком можна? – пробурчала.

Мама зловила мене за плечі, поцілувала в щоку й навіть встигла пригладити кілька неслухняних пасом на моїй голові.

– Ну, не дуйся, сонечко. Можна і з коньяком, якщо крапельку! Але краще без. Мені сьогодні наснилася веселка над рожевим фламінго. Повір, тобі абсолютно нема про що переживати!

– Наталя! – рикнув із батьківської спальні тато, явно підслуховуючи нашу розмову, і мама тут же додала:

– Але тато має рацію, я сьогодні ж зв’яжуся з цим Валентином і все скасую! Скажу, що погарячкувала. Що переоцінила свої можливості й-і взагалі… ти ні до чого! Це все я, нехай думають, що хочуть!

– Нізащо!

Мама розгублено кліпнула, а я зізналася:

– Пізно, мам. Він написав мені ще вчора, і я погодилася. А вранці лист прийшов на пошту від телекомпанії – офіційний, вони привітали мене і підтвердили статус учасниці. Все серйозно, з інструкціями і юристом у договорі. І поквапилися вони не просто так – їм не я потрібна, у них і без мене черга з охочих засвітитися в телешоу. Їм потрібні імена, історії невдач і провокації – всі засоби гарні, аби підігріти інтерес до нового проєкту. А хто підходить краще, ніж Астралія, переможниця «Рингу екстрасенсів», із донькою-невдахою, яку втягнула в шоу?

Я важко видихнула й промовила, заходячи у ванну:

– Продається не любов, мам, а хайп, і я – ідеальна наживка. Тобі не дадуть відмовитися. Ти вже на гачку, просто ще цього не зрозуміла.

Мама приголомшено застигла. А потім пішла за мною, зупинившись біля порога.

Я ввімкнула кран, нахилилася і хлюпнула в обличчя холодної води. Згадавши вголос чорта, зробила воду теплішою.

– Але… але ж, Діано, – мама винувато охнула, – ти ж насправді не хочеш у цьому шоу брати участь. І зовсім не зобов’язана мене виручати!

Я вмилася, стягнула з тримача рушник і приклала до щік. Промокнувши обличчя, подивилася на маму крізь дзеркало.

– Ще й як не хочу. Ні шоу, ні камер, ні побачень із хлопцем, у якого напевно є сторінка в Тіндері. Але знаєш, чого я хочу ще менше?

– Чого? – прошепотіла мама, майже не дихаючи.

– Побачити, як ти сидітимеш у прямому ефірі й виправдовуватимешся перед людьми, які наріжуть твоє зізнання на шортси й обов'язково зроблять на цьому контент. А потім сміятимуться з тебе і з того, чого зовсім не розуміють! А заодно і з мене. Ти сприймеш це близько до серця, засмутишся, а Валентин лише посміхнеться й скаже: «Ну що ж, не дуже-то я їй і вірив. А ви?». Він з'їсть тебе на сніданок, мам, і не подавиться.

– Точно з'їсть, – сонно підтвердив із коридору Стас, натягуючи черевики, щоб піти до школи. – Він мені одразу не сподобався!

А я зітхнула.

– Тож заради Астралії, мам, я готова побути героїнею романтичного балагану. Хто в молодості не робив дурниць?

Цього разу посміхнутися вийшло впевненіше, і я раптом всерйоз пообіцяла своєму відображенню в дзеркалі:

– Я може й не виграю, але точно не програю! Дідька їм!

Мама підійшла і з почуттям обійняла мене за плечі, притиснулася щокою до моєї щоки.

– Сонечко, програти я тобі не дам! Пам'ятай про фламінго!

Я посміхнулася її очам. Наївна вона в нас.

– Мам, ти найромантичніший екстрасенс на світі!

– Знаю, – вона шморгнула. – Тому замість вибачення, піду покладу тобі два млинці із сиром і краплею розради. І каву зроблю – без коньяку, зате з надією. Не завадить!

Коли мама зникла на кухні, я згадала, про що хотіла сказати, і висунулася в коридор.

– До речі, мам, хто ховає в пропаленому носку золотий ланцюжок із кулоном? Тату! Ти ж обіцяв за цим стежити! Я його мало не викинула!

– Наталя!

– Толіку, чесне слово, я попросила Стаса приглянути!

Починається… Я зачинила двері до ванної кімнати і зняла піжамні штани.