Глава 3

— Ангеліно, ти вже на місці?! — почулося одночасно нетерпляче й полегшене. — Ну, нарешті!

Двері у відділ відчинилися, й увійшов довгий і худий Мерзляєв у діловому костюмі та краватці. Дорогою на роботу він встиг заїхати до перукаря на укладку, і тепер тонке волосся Арнольда стирчало на чолі, немов він пережив зустріч зі штормовим вітром. А гострі риси обличчя зображували не ділову суворість, до якої він завжди прагнув, а радше здивування.

Пройшовши через офіс, Мерзляєв зупинився біля мого столу й опустив руку на стільницю. Забарабанив по ній нетерпляче пальцями, даючи недвозначно зрозуміти, що він незадоволений.

Зазвичай мій хлопець уникав на людях виявляти до мене почуття, від самого початку наших відносин давши зрозуміти, що це непрофесійно й будить нездоровий інтерес у колективу. А отже, особисті стосунки краще перенести за межі офісу. Але сьогодні був особливий день і, нахилившись, він коротко чмокнув мене в щоку.

— Привіт, Ліно.

— Привіт, Арнольде.

— Ти запізнилася.

Я посміхнулася. Вийшло натягнуто. Побачивши Мерзляєва, одразу ж згадалися жахіття, що наснилося вночі, і смак брудного листя в роті. А ще слова, сказані мною Женьці. Не знаю, можливо, і справді мітла винна, але картинки перед очима несподівано склалися в не дуже приємну дійсність. Перспектива майбутнього з Арнольдом тепер пригнічувала, і раптом захотілося з ним поговорити щиро.

Навіщо це все? Ось ці поцілунки в щоку, немов крадені. Нечасті зустрічі в божевільному робочому графіку. Досить грати в картонні стосунки! Ми завжди розуміли, що жодних «особливих» почуттів між нами немає.

Та й хіба вони можуть бути між «закоханими», які навіть не бажають одне одному добраніч?

Якийсь дивний сьогодні в мене настрій, і докір Арнольда зачепив. Тому відповісти вийшло сухо і стримано:

— Авжеж, запізнилася. Так вийшло. Ти завжди спізнюєшся, або взагалі не з’являєшся в офісі, і що?

Мерзляєв такої відповіді не очікував, тим паче після поцілунку, і завмер.

— Мама… — почав було невпевнено, але вчасно поправив голос. — Хм! Регіна хвилюється! Просила дізнатися, чи готові тези щодо презентації на випадок, якщо клієнт захоче ще раз усе проговорити. Юрист уже підготував необхідні документи й, загалом… ми не можемо припуститися помилки.

— Я розумію.

Відвернувшись від Арнольда, я відкрила свою пошту і віртуальний диск.

— Так, вони готові. Зачекай кілька хвилин. Усе на диску, зараз дістану й видрукую.

— Чому твій телефон не відповідає? — пробурчав мій хлопець, поки я переносила файл у пам’ять робочого комп’ютера, залишивши поза увагою його вбрання. — Ти в курсі, що корейці затримують зустріч на годину?

— Затримують? — а ось це було несподівано, і я підняла на нього очі. — Навіщо? Вони це якось пояснили?

— Ні. — Арнольд похмурнів. — Просто скасували зустріч у ресторані й перенесли її в конференц-зал «Асторії» на годину дня.

— Дивно, — я здивувалася. — Замовники справили враження пунктуальних і відповідальних людей.

— Саме так, Ангеліно! Плани змінюються, а я з тобою зв’язатися не можу! Ще і спізнюєшся без попередження. Ти не знаходиш, що це не нормально?

Усе, що сталося зі мною сьогодні вранці, було ненормальним, але кого хвилюють чужі проблеми? Арнольд дивився на мене впритул, але мене не бачив. Ні мого блідого обличчя, ні настрою. Для нього я залишалася оболонкою їхнього сімейного успіху, і тільки.

— Телефон уже відповідає, — відповіла приглушено. — Я… забула його зарядити.

— Ти й забула? — тонкі брови Арнольда злетіли догори, і він невдоволено пихнув щоками. — Знайшла час. Дуже недалекоглядно, Ангеліно!

Поруч прочистив горло й нервово кашлянув Марік, і я подумала, а чи не забагато дозволяю Мерзляєву?

Марік ще раз кашлянув — нижче й голосніше.

Багато.

І чому я раніше не хотіла собі в цьому зізнатися? У тому, що виглядаю ганчіркою.

Я встала. Ми з Мерзляєвим говорили неголосно, але коли між людьми з’являється напруга, їй не потрібен звук. Вона резонує невидимими хвилями й завжди помітна для чужих очей. Ось і дівчата за столами притишкли.

— Арнольде, ти вирішив відчитати мене перед моїм відділом? — запитала хлопця прямо, понизивши голос. — Може, наодинці поговоримо про мою недалекоглядність? І, до речі, про особисте теж можемо поговорити. Мені здається, що вже час!

Підійшовши до принтера, я видрукувала аркуш із тезами й знову повернулася до Арнольда.

— Ось, тримай, — сказала, простягаючи йому папір. — Передай Регіні та Аллі, нехай звернуть увагу на таблицю, так простіше орієнтуватися. І скажи їм, що я спущуся в конференц-зал одразу ж за вами. Просто набери мене, окей?

Я знала, що за всієї моєї залученості до справ агентства, його господиня, пані Мерзляєва, не терпіла, щоб хтось із її підлеглих перетягував ковдру на себе, тому на всі важливі зустрічі першими завжди з’являлися вона та Аллочка.

Але яка там таблиця! Арнольд стояв і приголомшено дивився на мої ноги.

І зовсім не так, як дивився, коли вони були голими, а я — у настрої йому їх показати.

— Ліна! — брови Арнольда злетіли ще вище, ніж раніше. — Чому ти в кросівках?!

Так, тут усі звикли бачити мене іншою, але ж бувають у людей критичні дні в будь-яких сенсах!

Я розлютилася. Поки що тихо, але серйозно.

— Бо мені так зручно, — відповіла розмито, враховуючи, що дівчатка і далі прислухалися до кожного мого слова, а розповідати про чорного кота я більше нікому не збиралася. — Вибач, але на підбори я сьогодні встати не здатна.

Для мене вже гарною новиною було те, що я не шкутильгала, а завдяки медикаментозній блокаді, могла з’явитися на зустріч із корейцями, не викликавши зайвих запитань.

— Але ти — обличчя агентства, Вітрова!

— І з усім тим, сьогодні це обличчя буде в кросівках.

Арнольд розвернувся і пішов. Грюкнули двері. Дівчата посилено вдавали, що працюють, але в когось усе ж вирвалося:

— Ну все! Готуйте вогнегасник. Побіг скаржитися матусі!

— Чому відразу скаржитися, — серйозно зауважив Марік у тиші, що утворилася. — А раптом наш головний бренд-менеджер згадав нарешті, що він мужчина, і вирішив узяти відповідальність за зустріч на себе?

Цього разу файлом до Суботи було не дотягнутися, і я запустила в Маріка паперовими серветками.

Не влучила. Тільки руку розтягнула і все розсипала.

Навіть у цьому мені сьогодні не щастило!

***

Арнольд зателефонував без трьох хвилин на першу годину й повідомив, що вони з Регіною та Аллою вже спустилися на другий поверх бізнес-центру «Галактика» і прямують до конференц-залу.

— Добре, зрозуміла. Буду хвилин за десять.

— І захопи із собою кілька рекламних буклетів. Треба якось виправдати твоє запізнення.

Виправдовувати свої «запізнення» я звикла, міг би й не застерігати. Тому неквапом зберегла всі зміни в робочих документах, вимкнула комп’ютер і встала. Повернувшись до дзеркала, обсмикнула на собі жакет і підвела помадою губи. Згадавши, що мої проблеми нікого не стосуються, впевнено усміхнулася своєму віддзеркаленню, розраховуючи на те, що нога не підведе, і в найближчу годину я залишуся зібраною і професійною. Відвертою для будь-яких запитань і обговорень.

Як завжди!

Повідомивши дівчаткам у відділі, що корейці на місці, а значить час «Ікс» настав, обмінялася з Маріком побажаннями: «Ні пуху!», «До біса!», повісила на плече сумочку, узяла в руку теку-планшет із документами й пішла назустріч спільному майбутньому підписувати контракт.