Глава 8

Максим

— Ти, Орловський, найбезсердечніша істота на світі! Я від тебе такого не очікувала!

Що?

Я розплющив одне око, сів у ліжку і спустив ноги на підлогу. Потягнувшись до приліжкової тумбочки, узяв у руку айфон і подивився на дисплей.

Чорт, уже майже дев’ята. Пізнє пробудження. Зазвичай я прокидаюся раніше.

Опустивши телефон до стегна, провів долонею по обличчю, проганяючи сон, і подивився перед собою.

— Чому це?

Двері до спальні були відчинені, і в отворі стояла дівчина — в одній білизні та з розмазаним по обличчю макіяжем. Уперши руку в бік, вона ображено повідомила:

— Мені почулося, чи ти щойно сказав: «Сподіваюся, її тут немає»? Максиме, я все чула!

Я позіхнув, встав із ліжка й потягнувся. Підійшовши до вікна, відімкнув жалюзі й подивився на вулицю.

За ніч тротуари у дворі встиг припорошити сніг і машини на паркуванні стояли наполовину приховані білим покривалом. Учора я повернувся пізно й не став заводити автомобіль у паркінг, а отже, зараз насамперед треба було дістатися до пульта і ввімкнути режим дистанційного обігріву салону.

Збиратися в офіс я звик швидко, а ось витрачати час на дрібниці — ні.

— Послухай, Таю, — я відвернувся від вікна, повертаючись до ліжка й айфона. Розправивши зім’яту подушку, кинув її на місце, прикриваючи ліжко ковдрою. Удень до квартири мала прийти прибиральниця, але не варто було забувати про прості речі. — Хіба тобі не час? Істота на кшталт мене любить спокій і самотність. І тобі це відомо.

— Моє сценічне ім’я — Таміла Тай! Ти сам його придумав, і раптом забув?

— Та один фіг. Ми з тобою домовилися, що цей раз буде останнім і вранці ти підеш. Не змушуй мене повторювати те, що ти вже чула.

— Буде?! Ха! Макс, та ти знущаєшся?! Ти вчора продинамив мене і, між іншим, уже вдруге! Не думай, що якщо я випила зайвий коктейль, то не згадаю, де заснула, і з ким. Сама, у твоїй вітальні! Коли я тут, ти просто вирубаєшся!

Я відчинив шафу й дістав чисту білизну, починаючи згадувати робочі питання, які сьогодні треба було вирішити в офісі, і призначені на день зустрічі. Як завжди, день обіцяв бути насиченим і неспокійним.

Утім, відтоді, як батько передав мені управління «Імперіалом» і штат співробітників із понад ста осіб, — спокій мені тільки снився. Тож спати я любив, це правда. І бажано в тиші. Особливо після силового тренування або тенісного корту, ось як учора, коли я змусив себе потіти й не дивився на час.

— Крихітко, я до біса багато працюю. Більше цього — тільки ти базікаєш. Просто згадай, що ти в гостях, і життя відразу налагодиться. А з претензіями не до мене, а до Жоржа. Я не твій папік.

— Але мені хотілося виговоритися! А ти мене краще за всіх розумієш!

Я подивився на свою гостю і підняв брови, зачиняючи шафу.

— О пів на дванадцяту ночі?

— Ну й що?

— Таю! — я низько гаркнув. Чужа присутність починала діставати. — Просто зникни, поки я не зайнявся твоїм вихованням! Яке, до біса, «ну й що» у двадцять три роки. Ти дорослішати збираєшся? У що ми вкладаємо гроші?

Відійшовши від шафи, різко стягнув зі спинки стільця хатній халат і закинув на плече, збираючись іти в душ. Тепер дівчина стояла не так упевнено, але від дверного отвору не відчепилася.

— У всіх зірок шоубізнесу нічний графік, — примхливо поскаржилася. — Я тільки прокидаюся о четвертій. І так, мені хотілося поговорити! Запис у студії пройшов жахливо. Ми все запороли!

— Так із цього і варто було починати, а не з історії, як твого бас-гітариста знудило на дорогий синтезатор, і ви попали на гроші. Хоча це теж не мої проблеми, а твого продюсера. У нас із ним свій договір.

Вона прекрасно це знала, але прийшла за іншим.

— Орловський, ти не тільки безсердечна істота, але ще і сліпа! Та будь-який хлопець у цьому місті, щоб торкнутися Таміли — пів життя віддасть! А ти стоїш і дивишся на мене, як на стіну. Хоча я стою перед тобою майже гола! Ну ось… — Вона швидко розстебнула бюстгальтер, зняла із себе й закинула його на моє друге плече. — Уже не майже! До речі, як тобі мої нові груди? — широко усміхнулася, повертаючись. — Ще минулого разу хотіла показати.

Я знехотя опустив очі й одразу ж підняв.

— Краще б я цього не бачив. Я був проти таких кардинальних змін, але вам із Жоржем видніше.

— Та що ти розумієш, Орловський! Він ліпить із мене Галатею!

— Швидше вже, Снігову бабу. Тобі не заважає вмитися, зірко, і прополоскати горло. І, чорт, що ти зробила зі своїми губами?

— Та пішов ти!

Я скинув ліфчик у руки дівчини й попрямував до ванної кімнати, проклинаючи себе за доброту. Уже втретє я ловлюся на виверти цієї «висхідної попзірки», коли вона вночі заявляється п’яна й повідомляє, що її переслідують фанати і їй нікуди йти.

— Макс, стій! — за спиною знов пролунало примхливе. — Ну, Максику!

— Сердюк, поверни ключі від квартири, які ти поцупила минулого разу, і звалюй. І скажи спасибі, що я пустив тебе в будинок, а не залишив на вулиці.

— Ма-аксе!

— Якщо хочеш потрахатися, йди до Жоржа, а я вже переріс вік, коли прокидався в ліжку з новою дівчиною і не пам’ятав її ім’я.

— Але моє-то ти пам’ятаєш! Навіть прізвище, яке я терпіти не можу!

— Ще б пак. Твій коханець — мій клієнт. І нумо про це пам’ятати.

— Щоб ти знав, Орловський, я обожнюю Жоржика, і ні на кого його не проміняю! А він обожнює мене!

— Чудово. От і звалюй до нього. Можеш викликати таксі та вмитися на кухні. За чверть години я їду в офіс.

— Але Жоржику шістдесят два, і в нього сім’я! До того ж у нього без препарату не стоїть. А мені потрібен секс, я повинна надихатися красивим чоловіком і таємними стосунками!

— Сама придумала? — я зупинився на порозі ванної кімнати, зняв із плеча халат і повернувся до дівчини, збираючись зачинити двері. — А я тут яким боком?

Блакитні очі розплющилися, і мене оглянули голодним поглядом.

— Максе, ти себе в дзеркало бачив? Ти офігенний! А ще ти нікому не розповіси про нас, і Жоржик тобі довіряє!

— Ну, Максику, — спочатку до моїх плечей прилипла дівчина, повиснувши на шиї, а потім і вельми значні груди, схожі на кулі, потерлися об мої. Солодкий голосок, який уже рік догоджав слуху тисячі меломанів, прошепотів: — Невже я тобі ні краплі не подобаюся? Ні крапельки?!

Відверто кажучи, сексу хотілося. Такого, щоб із головою накрило й не відпустило. Щоб не вилазити з ліжка й кінчати від дотику одне до одного. І… чорт, щоби було про що поговорити між справою, а не просто витріщатися в стелю.

Але не з нею.

Відтоді, коли я зрозумів, із ким хотілося — я став до скупого вибірковий і примхливий, мріючи, щоб одного разу Арнольд Мерзляєв зі своєю сімейкою забралися з «Галактики» до дідька!

Я відсунув від себе дівчину і виставив її за поріг ванної.

— Охолонь, сонце. А краще вдягнися і випий кави, поки є час. Тобі зі мною не світить.

— Але чому?

— Тому, що в мене теж не стоїть, коли я думаю про твого Жоржика і про наш із ним крутий контракт. Вибач, крихітко! Бізнес і нічого особистого.

Але коли за чверть години, уже одягнувшись, ми виходимо з моєї квартири на подвір’я, де на зірку, що сходить, Тамілу Тай чекає таксі, а на мене — мій «БМВ», дівчисько сердито кидає замість прощання, обернувшись і сердито розчепивши повні губи: