Глава 7
А ще знаю, що якщо одного разу вони відвернуться від мене – я пропаду, бо дуже-дуже їх люблю!
Стало холодно, і я звично обійняла себе руками – дитяча звичка, що залишилася зі мною ще з того часу, коли померла мама, і ночами в нашій із нею спальні в бабусиному домі мені було особливо самотньо і страшно. Я стільки разів намагалася її позбутися, а вона знов поверталася, щойно до душі підкрадався сумнів – от як зараз.
Чорна «Ауді» розвернулася, і я відвела погляд. Тато обійняв маму Дашу і підійшов ближче.
– Рито, ми все вирішимо. Головне, що ти ціла і вдома. Ну й налякала ти нас!
– Ви через мене не полетіли, так?
– Дурниці, розберемося.
Але це зовсім не було дурницею, я серйозно сплутала плани своїй сім’ї, змусивши їх хвилюватися, тому не могла не сказати:
– Пробачте мені.
– А ось це зайве, доню. – Погляд тата впав на злощасний жовтий букет у моїй руці, і він не стримався: – Але якщо він тебе образив… Якщо цей сопляк тільки посмів… Я його знайду і шкуру з нього спущу, обіцяю!
– Якщо я не дістануся до нього раніше! – підтакнула мама Даша і нарешті впіймала за руку Їжачка, який, як завжди, крутився дзиґою і видав усю правду:
– Рито, а ми думали, тебе вкрали бандити!
А Соня, яка підросла і раптом виявила, що в її старшої сестри є особисте життя, зовсім по-дорослому поцікавилася:
– Рито, а цей хлопець що, справді твій наречений? А чому він назвав тебе Попелюшкою? А в тебе є обручка?
– Розмріявся! У заднє місце я йому цю обручку вставлю! Ще й проверну, щоб усі крани перекрити! Щоб не відчинялися в нього двері випадково!
Це була серйозна погроза і, звісно, я здригнулася, коли несподівано почула на неї відповідь:
– Цікаво подивитися, як у вас це вийде.
На мої плечі опустилася знайома куртка, вкривши від холоду, а от обійняв мене синьоокий зовсім нетактовно – підійшовши ззаду, обхопив рукою плече, поклавши долоню на ключиці, і притиснув спиною до себе. Дуже нахабно і по-власницьки притиснув, щоб ця деталь не сховалася від звуженого погляду мого батька і схвильованого мами Даші.
– Вирішив знайомитись, значить? – прошипів тато, і я його розуміла. Йому точно хотілося хлопця вбити.
– Сподіваюся, ви почули, що я виріс зі страшилок? Зі мною це не працює. Якщо влаштовує – можна й познайомитися. Тим більше, що Рита… – Данил зробив наголос на моєму імені, зрозумілий лише мені, і ковзнув долонею під комір куртки, – не проти.
– Додому! Досить морозити мою доньку на вулиці й розважати народ. Ходімо! – прогарчав тато, і ми пішли.