Глава 6

Дивлюся, як він слухняно іде геть, мов нічого й не сталося. А я… я досі не можу перевести подих. Очі проводжають його, вбираючи, карбуючи образ: широкі плечі, рельєфну спину й сідниці.

Чорт. Чорт, чорт, чорт. Тримай себе в руках, Аліно.

Я бачила таких не раз — у клубах, барах, на вечірках, де шампанське ллється рікою, а посмішки здаються частиною дрес-коду. Занадто красивий, занадто впевнений, із тим поглядом, що говорить без слів: «Я знаю, що ти мене хочеш».

У звичайному житті я б і на хвилину не уявила себе поряд із кимось подібним. Але це — не звичне життя. Це відпустка. Ми ніколи більше не перетнемося за межами цього готелю.

Чи можу я бодай раз відпустити принципи, контроль, свою звичну холодну логіку? Дозволити собі трохи шаленого задоволення — із цим зухвалим, небезпечним альфа-самцем, який одним поглядом пробив мою броню?

Чи зважусь ризикнути… заради чистого, дикого, майже забороненого задоволення?