Глава 7

У її темних, майже вишневих очах спалахує здивування… Я це ловлю, перш ніж вона встигає знову сховатися за своєю бронею.

Не чекаючи відповіді, розвертаюся й прямую до технічного приміщення, де зберігається спорядження. Відчуваю її погляд у спину — гарячий, напружений, мов струмінь полум’я.

Застібаю куртку, машинально зиркаю туди, де щойно стояла Аліна. Вона вже зникла. Щезла, як сніг на сонці.

— Замовлення на вечір без змін? — вигулькує Богдан з-за дверей, тримаючи в руках планшет.

— Так, — киваю коротко. Після паузи додаю: — І додай у список квіти. Та свічки. Має бути все якнайкраще. Якщо щось — тримай мене в курсі.

— Звісно, Тиме. Без питань.