Розділ 2
— Я... Кхм— кхм, сідайте будь ласка, Анно. – Він підняв праву брову, а потім потер щоку, чоловік був здивований і спантеличений водночас, ну звісно така ситуація буває тільки в кіно. – Отже ось куди ви так поспішали, на яку вакансію ви прийшли влаштовуватись до нас у компанію?
— Дякую, я за освітою фінансист— бухгалтер, хотілося б працювати за професією, поки такої вакансії я не знайшла, ваша компанія моя остання надія,— я опустила руки на коліна у жесті – ніби здаюся.
— На жаль, такої вільної вакансії у нашій компанії немає зараз, але можу вам запропонувати місце помічника начальника компанії зі страхування, тобто моєї помічниці. – Чоловік говорив доволі серйозно, але щось мене змусило насторожитися.
— Ви серйозно? Знущаєтеся? – Я ніби ображена цією пропозицією почала говорити до нього на ледь підвищеному тоні.
— В сенсі? Я цілком серйозно, моя помічниця нещодавно звільнилася з причини, буцімто у мене паршивий характер і я рідкісний козел, — я ніби у запитанні «чи це раптом не правда?» підняла ліву брову, — хм, навіть не думайте мене це запитувати Аню, або ви не будете мати шансу навіть на це місце.
— По— перше, якщо це можливо, називайте мене Ен, а по— друге, перспектива помічниці мене не дуже змушує радіти.
— Аню, — проігнорував моє прохання він і нарочито голосно і твердо назвав мене знову так, як я не люблю, я вже хотіла була його поправити, але вирішила дослухати, що він скаже, — зарплатня помічника начальника нашої компанії не мізерна, вона дозволяє жити на досить широку ногу, плюс день нормований і ви можете брати ще якісь підробітки, якщо вам це потрібно.
— Скажіть, а у вас всі працівники хами як та, що на вході? Просто в такому колективі мені буде важко.
— Ви про Марію? – Здивований був він.
— Мабуть, якщо вона так ставиться і до клієнтів – то вже зовсім скоро ваша компанія почне втрачати свою репутацію.
— Я вас почув і прийму міри, ах так, ще дещо… — Він загадково подивився на мене, а по мені раптом пробігли мурашки.
— Що?
— Ваш одяг... У наc є прийнятий дрескод – діловий стиль, якщо ви мене розумієте. Прошу вас одягатися відповідно, а не як сьогодні.
— Ну це вже хамство так прямо говорити дівчині навіть якщо це співбесіда, що її одяг не відповідає вашій компанії, я починаю розуміти вашу колишню помічницю. – Він тільки посміхнувся, а я ще більше обурилась.
— До завтра Аню, чекаю вас у себе в кабінеті о пів на дев’яту.
— Побачимо ще.
Я не з тих людей, які відверто хамлять, але його наглість перейшла мою межу. Тепер я розумію, чому Марія так себе поводила, начальник набирає працівників собі під стать, таких самих хамів. Я йшла додому не те щоб зла, але доволі обурена, хто він взагалі такий, щоб так ставитись до мене, а тим більше називати мене Аньою і ігнорувати моє прохання. Відчуваю, що мене чекає доволі непередбачувана робота і шеф, який вже зараз мене встиг вибісити.
З доволі похмурим виразом обличчям і не дуже хорошим настроєм я поїхала до своєї Віри. Раніше ми з нею жили разом, доки навчалися, але згодом Віра зустріла Сашу і шалено закохалася, сказати що я була рада, це нічого не сказати. Але як і кожна подруга я трішки капала їй на мозок і застерігала.
Ні, ну а що? Зараз такий час, коли хлопці використовують дівчат, як їм заманеться, а потім викидають, наче непотрібну річ. Тому я наполегливо просила Віру не поспішати і бути обачною з ним. І що вона зробила? Правильно, спочатку переїхала жити до нього, а згодом взагалі вийшла за нього заміж. Я дуже люблю Віру, вона для мене, наче сестра якої в мене ніколи не було.