Розділ 5
— Що ще за ідея така, ні.
— Послухай, тобі необов’язково викладати свої фото і підписуватися справжнім ім’ям. Зараз є прикольний сайт, де ви спілкуєтеся під псевдонімами, ти можеш поспілкуватися деякий час, а потім вирішити зустрічатися з цією людиною чи ні.
— Віро, які знайомства в інтернеті? Ти в своєму розумі, я проти цього. – Можливо це була б хороша ідея, але так легко здатися не було моїм кредо.
— Ну будь ласка, Ені, заради мене, — зробила вона очі, як в кота зі Шрека, ну і як такій відмовиш.
— Гаразд, тільки ми ставимо картинку і псевдонім. Якщо я буду цікава людині то не через фото.
— Домовились.
Так і вийшла в нас анкета. Доки ми вибирали, що краще написати в описі профілю, і вийшло в нас доволі непогано, як на наші злегка оп’янілі голови. Підписала я себе доволі дивно, як на двадцяти дворічну дівчину, але хто мене засудить за це, тому що на сайті я тепер Леді із мультфільму «Леді і Бродяга» ну і картинка в анкеті у мене відповідна. Ви не подумайте, я не хвора і з психікою у мене все в повному порядку, ми з Вірою довго радились над ніком та фото – це єдиний варіант на який ми обидві погодились.
Далі були чисто загальні дані про мене по типу: шукаю цікавого чоловіка для спілкування, висока брюнетка із карими очима, маю довге каштанове волосся, що від природи трішки кучеряве. Люблю готувати, дивитися культові фільми і цікавих людей. Закінчення писала виключно Віра і після того, як я побачила фразу: ця Леді чекає на свого Бродягу, ми ледь не побилися. Саша який в цей момент прийшов з роботи був у шоці, він не планував зустріти нас у вітальні із бокалами і пустою пляшкою вина. Нарешті ми закінчили і розказали про це все її чоловікові, він знатно з нас посміявся, а потім ніжно поцілував Віру у щічку.
Я зрозуміла, що мені час повертатися у свою пусту квартиру і дивитися якийсь фільм з поп— корном. Із шматком шарлотки, яку замість Віри пакував Сашко, бо подруга явно була не в тому стані, я пішла додому. Був кінець листопада, здавалося осінь тільки ввійшла у смак, але раптом на рукав мого пальта прилетіла маленька сніжинка. Я люблю зиму, тому я підняла голову до неба і як колись в дитинстві, коли батьки йшли зі мною гуляти, а це бувало не так часто, почала ловити язиком сніжинки, які тихо кружляли повітрям.
Не знаю, скільки часу я так простояла, але раптом мій телефон доволі противно запищав. Спочатку я подумала, що це Віра запитує чи я добралася додому, або ж ця дурненька щось забула. Але моєму здивуванню не було кінця, коли я побачила смс із сайту знайомств, і писав мені не будь— хто, а Бродяга.
Бродяга: Леді, буду радий знайомству з вами. Сподіваюся, у нас знайдуться теми для розмов, а ще краще привід для зустрічі.
Моє здивування було мабуть на рівні атмосфери, це був шок. Я ж це все розпочала тільки заради приколу, а тут таке. Перед тим, як продовжити розмову з цим незнайомцем, я вирішила поглянути його профіль, там було все доволі просто і лаконічно: Бродяга, двадцять вісім років, красивий і доволі рельєфний мужчина (це слова моїх прихильниць, не мої), успішний бізнесмен, цікавий співрозмовник, спортсмен. Я збрешу, якщо скажу що ця анкета була не про харизматичного і рельєфного мужчину, але було доволі страшно знайомитись саме з такими чоловіками.
Леді: Бродяга, рада знайомству. Я теж сподіваюся на гарне спілкування, щодо зустрічі нічого обіцяти не можу.
Я йшла додому, з неба легенько злітали сніжинки і лягали на моє волосся, хотілося стати маленькою дівчинкою, знову піти з татом на каток, розмальовувати з мамою прянички у вигляді будиночків і ялиночок в майстерні творчості, кататися на каруселях і махати рукою батькам з них.