4. Художниця

У кав'ярні було тепло, світло і несподівано затишно. Меблі з натурального дерева, бетон, чорна арт-стіна, розписана різнокольоровими малюнками, лампи у формі перевернутих кавових чашок, і величезні вікна. Біле, чорне, світло-коричневе...світле.

Я відчула себе замазурою, що потрапила в чудовий палац із чарівними ароматами кави, кориці і свіжої випічки. Шлунок тут же відгукнувся незадоволеним бурчанням, нагадавши, що сніданок я свій проспала. Переступила ногами, опинившись у калюжі води, що натекла з наскрізь мокрої мене.

Захотілося втекти звідси, поки мене ніхто не помітив і не виставив утришия, а Князь відволікся бесідою з миловидною дівчиною за барною стійкою. Я зробила крок у бік дверей, біля яких цей узурпатор і командир мене і залишив, наказавши стояти і навіть не дихати у бік виходу.

Ага, так я його і послухалася. Ніколи мені каву розпивати і булочки жувати, мені Варьку треба шукати. А ще вбити дурних курок, які не вміють тримати язик за зубами та ще й примудрилися дитину втягнути у свої інтриги.

Але втекти мені не дали. Професор немов відчув, відлип від дівчини баристи, широким кроком подолав відстань між нами, схопив за руку і потягнув за собою на другий поверх по білосніжних сходах, що ховалися за барною стійкою.

Я і обуритися не встигла, та й встигала за цим дивним чоловіком ледь-ледь. Ну дійсно, що за поведінка професора одного з кращих педагогічних інститутів країни? Що за поводження зі студентами? Я йому що, валіза, що він мене тягає за собою, як хоче?

— Навіть не думай, — кинув зло, витягнувши мене на другий поверх, де виявився ще один зал, більш приватний і затишний.

Це якщо ліворуч. А якщо праворуч — вузький коридорчик, куди і потягнув мене скажений професор.

Ні, ми, звичайно підозрювали, що з ним явно щось нечисто, але щоб настільки…

— Платоне Даниловичу! — обурилася, коли професор буквально заштовхнув мене у маленьку кімнату, більше схожу на комору для швабр, тільки з одягом.

— Переодягайся, — гаркнув, — тут все чисте, — і грюкнув дверима.

Я аж смикнулася, мимоволі відступивши назад, і врізалася спиною у вішалку з одягом, яка звалилася мені на голову, присипавши купою чиїхось речей. Нехай і чистих. Хоча після зустрічі з моїм мокрим тілом і навряд чи стерильною підлогою — це дуже сумнівне твердження.

Не стрималася, з'їхавши по стінці від ледь стримуваного сміху. Ще трохи і зі мною трапиться істерика.

— Ластівка, якого біса ти сидиш на підлозі? — у дверях з'явився професор, явно спантеличений моїм місцем розташування.

Прибіг на гуркіт, мабуть.

— Я ... воно ... саме ... впало,  — і заглянувши у хитрий примруг професорських очей, в яких явно читалося щось на кшталт: «І чому я не здивований?» — зареготала, заховавши обличчя у першу-ліпшу сорочку.

— Не дівчисько, а скалка в дупі, — буркнув цей...цей Князь

І зробив крок до мене.

Одним ривком відірвав від підлоги, поставив на ноги, а мене від його дотику, як струмом по оголених проводах від верхівки до п'ят так шандарахнуло, що здається світ зник на мить. Спалахнув сотнями іскор перед очима.

Але професора це не налякало. Він лише струснув мене гарненько, змусивши вдавитися власним сміхом і заплющитись, щоб розігнати ці чортові іскри. І головне, не дивитися, в жодному разі не дивитися на Князя. Варто мені поглянути йому в очі і він все зрозуміє про мене і про дивні реакції мого тіла на його близькість.

— Відставити істерику, Ластівка. Переодягайся у що завгодно. У тебе п'ять хвилин, інакше я сам тебе переодягну, — сказав майже зло і відпустив.

Цього разу грюкати дверима він не став. А я, нарешті, змогла дихати і думати.

Варька. Треба шукати Варьку. І професор обіцяв допомогти.

Думки про Варю протверезили, і я переодяглася за три хвилини (професор засікав і задоволено пирхнув, коли я вибралася з підсобки в джинсах і світлій водолазці), тільки волосся привести до ладу не вдалося, залишила розпущеним.

— Отже, я весь увага, — відкинувся на спинку стільця і вперся в мене вкрай уважним і не дуже приємним поглядом.

Посовалася на стільці, відчуваючи себе ніяково під цим чіпким поглядом, що сканував точно рентген. Я б не здивувалася, будь це правдою.

— У мене зникла дитина, — видихнула, натягнувши рукава водолазки до самих кінчиків пальців.

Професор помітив, нахмурився, але нічого не сказав.

— Дівчинка, десять років. Звуть Варя.

— Особливі прикмети. У що була одягнена? Коли зникла?

— Я не знаю. Її вранці не виявили у кімнаті. Постіль заправлена. Речей немає. Деяких. Тому в чому конкретно була одягнена — я не знаю.

— Ластівка, — він раптом подався в мою сторону і в його голосі кришився арктичний лід, — як ти могла не помітити, що у тебе зникла дочка?

— Вона не ... — осіклася, напоровшись на потемнілий від злості погляд.

Князь вирішив, ніби я недолуга мати, по очах бачу. А я б із задоволенням послала його до біса, якби додзвонилася до Ромки. Але той після нічної зміни впадав у сплячку, точно ведмідь, і дзвонити йому марно.

— Вона не живе зі мною. Мабуть, втекла і…

— Чому не живе?

— Та яке це має значення?! — розлютилася я.

Час витікав як вода, а я досі нічого не зробила.

Він видихнув і знову повернувся до себе відчуженого і холодного. До того професора, якого я знала ще пару годин тому. Ось і відмінно. Відмовиться допомагати, ну і фіг з ним. Без нього впораюся.

— Фотографія є?

Я не одразу зрозуміла, про що він говорить, занадто захоплена була його лінчуванням.

— Що?

— Кажу, фото давай.

— А…так, зараз.

Пірнула у рюкзак, дістала свій блокнот, в якому була одна єдина фотографія. На ній ми з Варькою їмо морозиво. Ну як їмо — я носом у пломбірі, а вона із задоволеною мордахою. Все одно. Головна тут не я, а Варька.

Професор знімок взяв і ... завис. У мене так зазвичай ноут глючить: картинка просто застигає. Платон Данилович, схоже, навіть дихав через раз. Цікаво, що ж його так вразило? Навряд чи моя неземна краса.

— Цікаво, — відмер, нарешті, Князь, коли я вже всерйоз почала подумувати полити його водичкою зі склянки, що стояла переді мною. — Не з дитячого будинку і навіть мати є. Дивовижно.

Говорив він, зсунувши окуляри на лоб. Втомлено потер очі, а потім подивився на мене так, як інквізитор на відьму: немов він вже виніс мені вирок і привів його у виконання.