Розділ 10

Я відчинила двері й відсторонилася. Коли Халк увійшов, розправила плечі й войовничо склала руки на грудях – щоб він навіть не думав, що я злякалася. Але одразу попередила, наставивши на сусіда палець, варто було йому зачинити двері й обернутися.

— Тільки спробуй розпустити руки, й ти труп!

Боксер витер ноги об килимок і дуже тяжко глянув. Звичайно, з фатальністю я переборщила, але дати образити себе не збиралася — факт!

— Я не б’ю жінок, — відповів, напевно, насправді мріючи звернути мені шию — очі так і сяяли льодом! — Навіть таких, як… як…

Боксер окинув мене важким поглядом і тут його заклинило. Мабуть, клубок злості виявився таким великим, що перекрив йому словесний потік.

Недовго думаючи, я вирішила допомогти бідоласі.

— Яких таких? Добрих? Чуйних? — поставила навідні запитання. — Може, які в мороз не те що пса, а навіть гобліна у дім пустять?

— Як ти! — нарешті розродився звуками мій ворог, і з такою щирістю стиснув кулак, вхопивши повітря просто перед моїм носом, що я навіть себе заповажала. Ось яке воно, виявляється, Вселенське зло! Дуже схоже на Наталку Феякіну!

Але боксер щось надміру напружився — може, й справді магнезія в мозок вдарила? Чи переляк іще не минув? Чого доброго, після такої-то ночі ще енурезом, бідолаха, почне страждати!

Простягнувши руку, я обережно поплескала хлопця по плечу.

— Гаразд, видихни, Халку, — дозволила. — Так і бути, поговоримо про мою доброту завтра, коли відтанеш. Бо ти не зелений, а вже синій. А зараз повернімося до умов.

Хлопець мовчав, і я почала загинати пальці:

— Отже так! Мої вимоги такі: купиш торт. А краще — два! Найсмачніших і обов’язково дорогих, я на собі коханій не заощаджую! Далі — жодних дівчат вночі! І не дивись на мене так, ніби я твоя мама, а в тебе період спермотоксикозу. Так, уяви собі, що вдома я звикла відпочивати, а не слухати зойки Дездемони з-за стіни. От з’їдеш на нову квартиру, туди і води, кого захочеш!

— Усе сказала?

— Ні, — чесно хитнула підборіддям. — Я тільки почала. І скажи спасибі, що взагалі з тобою розмовляю!

Не подякував, але видавив із помітною ворожістю:

— Чого ще ти хочеш?

— Чудово! Домовляємось далі! Підземний паркінг. Стоянка — моя! І це — не обговорюється!

— Що?! — ну от, щойно справа торкнулася улюбленої іграшки спортсмена, так він одразу ж розлютився. І голос із хрипоти прорізався! Особиста крута тачка — це вам не дівчата! Наповз уперед, зчепивши зуби. — Не дочекаєшся!

Я примружила око й теж випнула груди войовничо й повище. Мені бракувало зросту й підборів, але аж ніяк не холоду в голосі та сміливості.

— Повторюю ще раз, Крокодиле: стоянка — моя. А ти, якщо слово дав, то тримай! Чи хочеш знову босоніж по снігу побігати?

— Не загрожуй мені, Відьмо! Забула, що я вже всередині, а не на майданчику?

— Овва? Чи надовго? — засумнівалася, кивнувши в бік Амура, який крутився біля дверей, підібгавши хвіст. — Схоже, твоєму псові терміново потрібна прогулянка після чужого тортика! І якщо він раптом тут напаскудить… О, Халку, повір, — ось прямо щиро пообіцяла, грізно піднявши палець, — я вужем вивернуся, але ти все дочиста вилижеш!

— Тепер закінчила? — крізь зуби спитав сусід, і я вирішила більше його не злити. Ні, ну треба ж дати людині можливість і видихнути! Відступивши, повернулася до своєї спальні.

— Прибереш неподобство на кухні й можеш відпочивати. З Новим роком, Індику! З новим щастям!

— Я — Беркут! — гаркнув боксер ображеним левом.

Мою посмішку освітив блиск помсти.

— Не сумнівайся, Масику, я запам’ятала!

— Ніколи… Ще ніколи я не зустрічав таких дівчат.

Я не стала скромничати. Взявшись за ручку дверей спальні, обернулася і знизала плечима:

— Так, я така одна.

А що тут скажеш? На щоці Єгора Беркута смикнувся м’яз.

— Гірше, ніж жити з тобою — нічого бути не може!

А ось це він дуже дарма сказав. Насправді не я першою почала війну.

— Ще одне криве слово, Крокодиле, і, так і бути, доведу тобі, що ти по-справжньому маєш рацію, — пообіцяла.

— Я не жалкую, що першого вечора виставив тебе за двері. Шкода, зі сходів не спустив! Твоєму заду це пішло б на користь!

— Що? Ах ти… Халк! — Я зняла з ноги тапок і запустила ним у боксера. Пирхнувши від злості, гордо розвернулась, щоби піти й грюкнути дверима, але в цей момент він повернув мені тапок, влучно поціливши ним по моїй дупі. Дуже відчутно, треба сказати.

Р-р-р-р! Спокійно, Наталко! Я лапочка. Лапочка! Я сама чарівність! Де мій Новий рік, хочу за стіл! До качки, мандаринів, романтичної мелодрами та вина!

Бо якщо не стримаюся і відповім — ми з гобліном точно поб’ємося!

— Відьмо!

Тадах!