Розділ 11

Я заснула пізно, у спокійній квартирі. Більше за стіною ніхто не стогнав і не падав із дивана, правда в передпокої жалібно скулив Амур, мучившись животом, кожні пів години виганяючи господаря на мороз. Мені б їх пожаліти, але справедливість шепотіла: «Так їм і треба! Нема чого на чуже зазіхати!»

Я додивилася фільм, поскубала качку й майже на дві години застрягла в соціальних мережах — приймаючи вітання та листуючись із друзями. Навпроти імені Жорика світився зелений значок, але я намагалася його не помічати. І коли вже о пів на п’яту ранку він прислав мені усміхнений смайлик і привітання — зачинила ноутбук і лягла. Довго дивилася в стелю, слухаючи за дверима кроки боксера й думаючи про своє та так і заснула.

А от коли прокинулася — за вікном стояв день. По-зимовому сонячний і морозний він заглядав крізь штори новорічним настроєм, м’яко освітлюючи затишну спальню.

За коротку ніч і ранок під ковдрою встигло скупчитися тепло, мені снилося щось приємне, і цього вихідного дня я воліла б і далі лежати бабаком у ліжку, не подаючи ознак життя, якби рясна нічна вечеря не закінчилася чашкою чаю.

З фізіологією не посперечаєшся, так що хоч очі й злипалися, а довелося встати, смикнути на собі піжаму й попрямувати до туалету.

Підсліпувато поглядаючи одним оком, щоби не зловити чолом кут, я увійшла до ванної кімнати, зачинила двері на замок, зняла штани й, широко позіхаючи, сіла на унітаз… Вилаялася, виявивши, що той був із закритою кришкою. Підвівшись, спробувала її відкрити, але в мене нічого не вийшло.

Що за нісенітниця?

Придушивши позіхання, я натягнула штани й обернулася. Посмикала кришку туди-сюди, але вона вперто не підіймалася. Навіть не ворушилася, наче її намертво приклеїли до сидіння. Але ж таке не можливо?

Я потерла очі, проганяючи сон. Посилено моргнула. І коли очі розплющилися ширше, нахилила обличчя нижче. Помацала сидіння рукою… Що?

Рот здивовано роззявився.

Бовдур! Тільки повний кретин міг до такого додуматися!

Унітаз весь… весь! був наглухо обмотаний скотчем!

На прикріпленому зверху папірці красувався напис: «Натисни злив».

Навіщо?

А ось не знаю навіщо, але я натиснула. І мало не злетіла від звуку води, що спускається з бачка!

Мабуть, недосипання погано впливає на людський мозок, інакше б я втрималася від такої дурниці. Зі знайомим звуком організм приготувався розслабитися, і я, схаменувшись, кинулася з ванної кімнати в спальню в пошуках ножиць. Затанцювала біля валізи, відшукуючи манікюрний набір — шукати ножиці розміром більше в незнайомій квартирі не ризикнула. Терпіння ось-ось загрожувало обірватися стогоном поразки!

Знайшовши інструмент, кулею побігла назад. Стала навколішки й почала різати скотч, який виявився таким міцним і липким, що, зараза, варто було його віддерти, знову прилипав кудись ще! Якщо не до унітаза, то до моєї плюшевої піжами!

Ні, ну що за пакість! Від образи защипало в очах.

Ненавиджу Халка! Ненавиджу свого нахабного та підлого сусіда! Ну, постривай, дістануся я до тебе по-справжньому! Ти ще впізнаєш! Ще пошкодуєш! Ух, я тебе провчу!

Коли кришку нарешті вдалося відкрити, я була вся червона від натуги та люті. Сиділа на унітазі, підібгавши ноги, стиснувши над головою кулаки, від п’ят до грудей утикана рваними шматками проклятого скотчу і з моторошним вискалом на обличчі. І якби мене в цей момент хтось побачив — їй богу, він би злякався!

На кухню йшла, як зомбі — бачачи перед собою одну єдину мету.

Єгор Беркут, чисто поголений, у джемпері та джинсах, спершись стегнами об підвіконня, стояв біля вікна, тримав у руці кухоль із гарячим чаєм і дивився на моє наближення. Коли я з’явилася, кинув погляд на наручний годинник і схвально кивнув:

— Молодець! Швидко впоралася, не очікував. Так і бути, сьогодні з тебе вистачить!

Мої губи беззвучно заворушились, а руки піднялися і схопили повітря.

— Я т-тебе… Я зараз… зараз тебе…

— Стіл на кухню поверни, Меґеро. Я за нього заплатив і не звик снідати стоячи — це моя перша умова.

В один ковток допивши чай, хлопець відійшов від вікна й поставив кухоль біля мийки. Наблизившись до мене, зупинився. Височіючи наді мною, схилив голову з такою тонкою посмішкою, що ось наче вона є, а ніби її й немає— так цинічно насміхатися ще вміти треба!

— Я тебе вчора почув і звик тримати слово, тож ніяких дівчат уночі не буде, — сказав, але відразу уточнив: — Поки ми живемо під одним дахом. Але тоді посуд миєш ти, а я виношу сміття. Це моя друга умова. І третя умова — з цієї хвилини ти не помічаєш мене, а я тебе. І думаю, що з цим у нас проблем не буде, інакше чиєсь життя сильно ускладниться. Здогадуєшся, чиє? — скинув брову. — Сьогодні спробую з-під землі дістати агентів та розібратися із непорозумінням у договорі, а далі — буде видно. Сподіваюся, що на кілька днів мене вистачить.

Боксер стояв чистий і свіжий, немов зійшов зі сторінки журналу, - зразок хлопця-мрії. Випромінював самовпевненість, підкреслену ароматом легкого, але дорогого парфуму, і силу здорового тіла. І було так прикро, що в нього не спостерігалося ані тобі жару, ані шмарклів!

Навіть не поприщило гада під носом ні краплі! Ніби це не він уночі пробіг через увесь квартал по снігу голим і босоніж, а потім не він нарізав кола у дворі будинку із собакою аж до самого ранку, а хтось інший.

Бідолашного Жорика після такої прогулянки довелося б відпоювати малиною та реанімувати. А Халку хоч би хни!

Так, стоячи цього новорічного ранку перед своїм сусідом, я думала про закон підлості та життєву несправедливість, намагаючись вгамувати тремтіння в нижній губі й дотягнутися руками до міцної шиї Єгора Беркута, що так і вабила до себе в «V»-подібному вирізі джемпера.

Ух, якби я змогла його за неї потрусити!

Мабуть, Халк і без слів прочитав усі почуття на моєму обличчі, бо раптом підняв руку й поплескав мене по плечу.

— Та годі тобі, видихни, сусідко. Охолонь і не дякуй. Увечері про мою доброту поговоримо, коли я все з’ясую щодо договору. А поки що постараємося один одного не турбувати — це для твого ж добра. І не нервуй сильно, бо ти вже не червона, а бордова. Мені-то що, я за тебе переймаюся. Хто тебе таку Меґеру полюбить? І так зростом і характером бог обділив, так ще й із вагою налажав. Сходи ліпше до ванни, остигни, а то вибухнеш — бомба!

Сказав так і пішов. Пішов!

Як? Як він мене назвав? Бомба?

Руки затремтіли.

— Уб’ю!

Я стояла із заплющеними очима ще хвилини дві, поки засранець одягався в передпокої. Бо якби розплющила, запустила б гаспиду в спину чимось важким. Холодильником, наприклад!

Легко сказати — видихни! Насправді мені знадобилося випити дві чашки міцної кави й з’їсти половину коробки цукерок, перш ніж я знову змогла спокійно дихати та тверезо міркувати. А коли нарешті зібрала думки докупи, то вирішила, що цього разу моя помста буде холодною. Ось прямо-таки крижаною! Тому що це не мені треба охолонути, а комусь пора нарешті зрозуміти, що злити Наталку Феякіну — дуже небезпечно! І ніякий пояс боксера не допоможе!

Якщо він взагалі його має!

Мені коштувало великих зусиль пережити вечір у штилі й не відсвічувати, але я це зробила. Халк насправді зібрав сміття, і навіть підлогу на кухні протер після вакханалії Амура, тож я повернула стіл на колишнє місце і вимила чашки. Гаразд, з мене корона не звалиться.

Довго гуляла пішки новим районом та магазинами, милувалася красивою ілюмінацією, дивилася на ошатні ялинки і, звісно ж, на дітей.

Ось хтось може довго дивитися на вогонь та річку, а я люблю дивитися на дітлахів. Останні завжди мене розчулюють. А вже двійнят своєї улюбленої подружки Маші обожнюю до нестями! І все хочу своїх, а немає. А тепер, після розлучення з Жориком, навіть не знаю, чи будуть.

Повернувшись у квартиру, приготувала собі на пару днів грибний супчик зі сметаною та млинці з червоною ікрою. Розправилася з качкою, щедро поділившись нею з Амуром. Хитрий пес не відходив від мене й на крок, поки я поралася на кухні. А коли закінчила, прошмигнув слідом у спальню й сидів поруч доти, доки не повернувся його господар.

Випускаючи вівчарку в передпокій, я відчинила двері й одразу ж їх зачинила, навіть дивитися на Халка не стала — ще зірвуся, чого доброго.

Спати лягла рано, а ось наступного дня, опинившись на роботі в салоні «Бомонд», у перший же вільний момент взялася дещо шукати.