Розділ 6

З цією думкою і зняла чоботи. А за ними кожушок та шапку. Відправила речі до шафи.

— Дивись, Масику! — почула ззаду здивоване. — У неї навіть волосся рожеве! Ну, точно фея!

Але якщо дівчина Лера і хмикнула, то якось невпевнено, а Халк зовсім промовчав. Напевно, стирає зуби в крихти, вирішуючи яким же способом мене краще позбутися — з балкона спустити, або в стіну замурувати. Так, щоб і сліду не лишилося.

Ну-ну, мріяти воно не шкідливо, особливо на ніч дивлячись. А щодо волосся…

Колись давно, коли я тільки-но закінчила школу, визначилася з професією і вступила навчатися до коледжу на перукаря, я яких тільки експериментів над власною зачіскою не проводила. Море було по коліна. Із задоволенням впадала в будь-яку крайність! Якщо волосся хороше, то чого його жаліти? Відросте! Ось і стригла — то асиметрію, то каре. Була брюнеткою, рудою, навіть зеленою — робота з мікс-фарбами нагадувала феєрію, й зупинитися здавалося неможливо!

Але чим старшою ставала, тим спокійнішим ставав і колір волосся, дедалі більше повертаючись до природного — світло-русявого. І все нижчою відростала довжина. Зараз моє волосся відросло до лопаток, я була медово-полуничною блондинкою, і так, з рожевими кінцями, які так здивували дівчину-культуристку. Таке фарбування в місті міг зробити далеко не кожен майстер-перукар. Я могла і знала нюанси. Тож здивування Зени я сприйняла як чистої води комплімент.

Так, Фея. Та й подумаєш! Це прізвисько як прилипло до мене зі школи, так і йду з ним життям. Навіть іноді на прізвисько частіше відгукуюся, ніж на ім’я.

Я зачинила шафу й озирнулася, вирішуючи, куди ж попрямувати. У великій вітальні розташувалася парочка і, хоч як би мені не хотілося пройтися по білому килиму й увімкнути телевізор, але я сьогодні так втомилася, що боротьбу за територію, мабуть, залишу на завтра. Все-таки з пів на сьому ранку на ногах, і час би вже відпочити.

З цими думками й попрямувала до спальні.

— Стій! — раптом вимогливо крикнув ззаду Халк. — Стій, кому кажу! Гей!

Ага, зараз! З чого це він узяв, що я його слухатиму? Краще хай одразу усвідомить: нас одне для одного не існує! Та нехай своєю пищалкою-качалкою командує, а не мною!

Я ступила до спальні, розчинила двері… і так само як уперше, коли зайшла до квартири, зрозуміла три речі.

Спочатку те, що в кімнаті хтось є. Друге, що цей хтось – пес. І третє, що пес величезний, сильний і… дезорієнтований переїздом. Інакше б не попередив риком, а одразу кинувся захищати територію.

Ось якщо у вас тато затятий рибалка, то ви, напевно, відрізните щуку від карася. Якщо художник, то знаєте, чим відрізняється пастель від акварелі, а виставковий мольберт від звичайнісінького. А от якщо ваш тато кінолог, та ще й найкращий у місті, то у вашому житті обов’язково буде місце собакам. Завжди та різним.

Мені здається, я тільки народилася, а вже знала про цих тварин все. Навіть настрій вміла розрізняти за гавкотом. Траплялося і пологи приймати, і рятувати, і навчати командам, і навіть олюднювати — про бандога Тіма я вам розповідала.

Загалом, якщо ваш тато кінолог, то ви абсолютно точно знатимете, як із собаками поводитися. Не дасте застати себе зненацька й вже точно не дозволите вас з’їсти живцем.

— Фу! Сидіти! — я рикнула чи не голосніше за пса, вдаривши двері об стіну. Підкинула сумочку й вдарила громилу по носі. Закривши сумкою груди, схопила пальцями нашийник, рвонула на себе й втиснула під нього кулак, перехопивши звірові горло.

Усе зайняло кілька секунд, не більше. Пес і зрозуміти нічого не встиг, як уже сів на хвіст і притиснув вуха до голови. Захрипів, схоже, не на жарт мене злякавшись.

— Амуре, не можна! — Халк вбіг у спальню, включаючи світло. — Не смій її чіпати! Фу! — вигукнув… але, спіткнувшись об мене, заткнувся: — Отруїшся…

Ого, та в нас тут німецька вівчарка! У цей момент я зазирнула в темні, мигдалеподібні очі. Копія нашої Лайзи, тільки пес. Зовсім молодий — рік чи півтора, не більше. Наляканий і спантеличений незнайомим оточенням та запахами. Дивиться, бідолаха, то на мене, а то на свого господаря, що виріс за моєю спиною, і напевно думає про те саме, про що й він…

— Відпусти Амура, Чудовисько!

— Масику, він її з’їв?

І такий голосок олійний, ну повний надії!

— Фіг вам! Швидше, подавився! — відповіла я, не стримавшись. І наказала: — Ану вийди з моєї кімнати! Бо я за себе не ручаюся!

Халку, звісно, ​​наказала. Взагалі-то проти собак я нічого не маю.

— Якщо вийду, а він зірветься — тобі дістанеться, Відьмо!

— Це тобі дістанеться, гобліне! І не факт, що один раз!

Ох, і набридли мені ці мужики вперті! Здається, зараз сама покусаю кого завгодно!

Я зафіксувала захоплення на нашийнику і спокійно звернулася до пса, відмовляючись звертати увагу на те, як моторошно його господар грає жовнами:

— Послухай, Звіре, я тебе відпущу, обіцяю. Але, якщо ти ще раз покажеш мені зуби, хоч одне ікло… ти будеш найбеззубішим Амуром на світі. Все зрозумів?

Пес ударив по підлозі хвостом — зрозумів, мовляв. Ось кажу ж, що деякі собаки значно розумніші за людей. Я попустила нашийник, але не повністю. Обережно погладила морду, даючи запам’ятати мій запах. І тільки тоді, коли ніс смикнувся, вивела пса з кімнати.

Опинившись у передпокої, той одразу загарчав, і дівчина заверещала:

— Єго-оре! Забери його від мене! Я боюся собак! Ця божевільна точно не в собі!

А ось це сюрприз. Подруга у Халка, виходить, непостійна, якщо вже з Амуром не знайома.

Хоча, навіщо, цікаво, мені це знати?

Я повернулася до боксера і вперла руки в боки, дивуючись, чому він усе ще тут.

— Гей, тобі теж пообіцяти видалити зуби, щоб ти пішов? — люто поцікавилася. — Я ще не встигла забути, як опинилася за дверима на підлозі.

Ніздрі в Халка роздулися, очі потемніли, але сперечатися не став. Різко вийшов зі спальні й покликав пса.

Інша справа! Одразу дихати стало легше!

Мабуть, трійця увійшла до квартири незадовго до моєї появи, бо біля великого двоспального ліжка стояли дві об’ємні сумки, а на самому ліжку в чохлі лежав діловий костюм — зважаючи на все, страшенно дорогий. Підтягнувши сумки до порога, я випхнула їх у передпокій ногою — демонстративно, звісно. І так само «красиво», як мій пакет із продуктами, послала в політ костюм. Ух, як полетів ластівкою! А ось двері перед носом у Халка, що залаявся, зачинила некрасиво, з ляском. І нехай скаже спасибі, що ніс не прищемила. А так хотілося!

Коли залишилася одна — видихнула: ну й вечір. Мені б, мабуть, після всього не завадило розплакатися, а я раптом пирснула від сміху. Впала на ліжко спиною й засміялася. Та хай чують — начхати! Господи, Машці ж розповім — не повірить! Ось це пригоду від Діда Мороза отримала Феякіна під Новий рік! Просила доброго принца, а відхопила грубіяна Халка та ще й із подругою Зеною на додачу!

Але раптом перестала сміятися, згадавши обличчя хлопця, коли ми стояли близько.

Дарма, що в нього очі гарні. У Жорика вони теж гарні, а до чого це призвело? Я тут, а він… Ні, навряд чи зараз з іншою. Напевно, Георгій вдома з мамою, й обидва в ідилії сімейного щастя.

Ех, життя моє — крокодиляче багнище! Що ж таке, куди не ступи, скрізь хитається! Навіть квартиру зняти нормально, і то не вийшло!

Ну от, тепер можна зітхнути й поплакати. Я перевернулася на бік, лягла на подушку й підсунула долоню під щоку. Згадала про пельмені на підлозі, але виходити рішуче не хотілося — чого доброго знову з боксером зчепимося. Адже для нього я теж сюрприз не з приємних.

Та й фіг із ними — з пельменями! Хіба в них щастя? Я й цукерками поснідати можу.

Гаразд, залишу війну на завтра. Сьогодні я відвоювала собі спальню мрії, і хоч спатиму в ній одна, зате неодмінно солодко! А там уже й до білого килима доберуся!

З цим настроєм встала, вимкнула світло й залізла під ковдру — із суто стратегічних міркувань залишившись в одязі. А то раптом знову в бій?

Однак так просто заснути не вийшло. Першу половину ночі я слухала, як за стіною стогнала Зена, наслідуючи актрис із порнофільмів — мабуть, Халк старанно доводив дівчині, що він не дилетант. (Хоча після таких театральних стогонів я б на його місці ще більше в собі засумнівалася). Потім почула голоси вже біля дверей — та він же свою дівчину випроваджує! Вночі? Ні, ну точно га-ад!

А другу половину боксер стукав.

І справді, чи що, послухався сержанта Лєшенка і ялинку мені ставить?

Виявилось, що так. Коли рано-вранці прокинулася й побігла до туалету, несподівано побачила в передпокої зелену красуню заввишки з мене — пишну та струнку.

Не знаю, що в неї там голосно хруснуло від мого падіння, але зараз усе було в повному порядку — хоч бери та вбирай. Ну, треба ж…

Біля порога лежав Амур — кудлатий і гарний. Побачивши мене, пес насторожено підняв голову, але гарчати не став — молодець. Завжди була небайдужа до вівчарок — найрозумніші створіння! Ось і цей молодик із першого разу збагнув, хто в хаті господар!

Пошепки похваливши собаку, повернулася в спальню, узяла улюблений плюшевий халат, айфон, лазневе приладдя і вирушила в душ — сьогодні мені ще потрібно було з’явитися на роботі й обслужити парочку важливих клієнтів. А також розв'язувати питання з агентством нерухомості. Дарма що вечір видався емоційним, а ніч безсонною, я збиралася прийти на роботу свіжою та з усмішкою, а для цього не заважало підняти собі настрій.

Боже мій, яке дзеркало! Яке світло! Яка ванна! У ній навіть гідромасаж є, а душ розміром із літаючу тарілку! І тато не стукає: «Дочко, ну май совість!», і мама не квапить: «Наташа, давай швидше, я на роботу спізнююся!» Лежи собі, кайфуй. А Халк… ну, а що Халк? Я сьогодні глуха. Я сьогодні нічого не чую.

Ага, вночі оглухла!

Не знаю, як ви, а я люблю хлюпатися під музику та співати. У дитинстві навіть на хор ходила — була солісткою. Два роки співала, поки мене не вигнали за бійку з одним хлопчиськом — сином музкерівника. Ну, що вдієш, у мене на вередунів завжди була алергія. Так от, з хору вигнали, але бажання співати нікуди не зникло.

Я взагалі вважаю, що якщо талант живий у людині, то гасити його в собі — злочин!

На айфоні з ютуба підтягувалась святково-різдвяна добірка пісень, і я із задоволенням їй вторила, намилюючи голову.

— Джингл бе-елз, джингл бе-елз, джингл о-ол зе ве-ей! Трам-пам-пам, парам-пам-пам, ін ван хорс опенс лей. Хей!

Ту-ду-ду!!

— Гей ти! Співачко! Якщо за хвилину не вийдеш, я двері знесу! Я не жартую!

Та зрозуміла я. Вже хвилин двадцять минуло з першої загрози, а боксера як заклинило. Усе не жартує і не жартує. Кажу ж, дятел за старшого! Ще б дзьобом у двері постукав.

— Нічого, як знесеш, так і вставиш! — пустила водичку, змиваючи піну з волосся. — Телефон поліції я знаю. Зникни, Масику, у мене душ!.. Е дей оу ту е-оу, ай сот ай тэйк е ра-айд! Енд суун міс Фані Бра-айт, уоз ситед бай май са-айд. Хей!

Новий рік на носі, а я не винна, що в цій квартирі-мрії ванна зʼєднана із санвузлом. Вставати треба раніше! Щось Халк не дуже за мене переживав, коли я сиділа на майданчику!

— Що? Чорт… Я тобі не Масик! Давай швидше, Меґеро! Ти тут не одна! У мене тренування за півгодини, чуєш!

— Та хоч за три! — Я підняла ногу й перевірила її на гладкість — жодної волосинки! Ворухнула пальчиками — усе ідеально!

Вимкнувши воду, потяглася за рушником. Різдвяні дзвіниці продовжували дзвеніти, але вже тихіше. Я промокнула шкіру й почала намазувати її кремом — люблю доглядати за собою. Особливо коли нікуди не поспішаю, ось як зараз.

— До речі, Масику, а чому ти — Масик-то? — запитала приязно, відчуваючи, що настрій піднявся. — А, наприклад, не Герасик якийсь? У сенсі — Геракл. Чи ти не скрізь великий, а лише у видних місцях? Ну, давай, розкажи, доки стирчиш під дверима. Жах як люблю сльозливі історії!

Халк затих, а я широко посміхнулася, уявивши, як рот хлопця зараз наповнюється зубною крихтою, а очі наливаються кров’ю. Приснула сміхом, прикривши губи долонею.

А ні́чого мені було вночі заважати спати — сам винен! Боксер він там чи хто, а хизуватися правом сильного перед дівчиною — нечесно, і це м’яко кажучи. Не тільки Халк поставив собі за мету забезпечити мені максимально некомфортне сусідство, я теж не збиралася йому поступатися, і ванна була тільки початком. Настав ранок, а разом із ним повернулася і війна за територію. У якій, як то кажуть, усі засоби хороші!

Скоро, зовсім скоро я сидітиму у вітальні на підлозі, на м’якому килимі, почуватимуся султаншею, лопатиму цукерки й дивитимусь кіно. У повній самотності! Бо у «моєї» тимчасової квартири не може бути двох господарів — це ж просто і ясно, як день!

Сподіваюся, що вже сьогодні ми з агентством виправимо непорозуміння, і тренер із боксу Єгор Беркут зникне з мого життя так само швидко, як у ньому з’явився. Раз і назавжди!

А знаєте, що найсмішніше? Що якби я опинилася на місці Халка, я б уже давно мені світло відключила! Відрубала б автомати й спокійнісінько дочекалася, поки шкідливій дівчині набридне сидіти в темряві мокрою куркою і з зайчиками в очах. Це ж елементарно! Але боксери, як усім відомо, не найкмітливіші чоловіки на світі. А мені що, мені тільки на руку!

За дверима ванної кімнати підозріло стихло, і раптом згасли лампи — на стіні та на стелі. Однієї миті навколо стало так темно, що хоч око виколи, немов у вугільній шахті. І жодної смужки світла, ніде!

Ні, не може бути! Халк не міг прочитати мої думки? Чи зміг?

Я зробила крок і спіткнулася об круглий килимок, махнувши руками. Та твою ж! Ледве не впала, але зате час виграла. Усе одно плюс!

Відшукавши на вішалці халат, навпомацки влізла в нього, запахнула на грудях, затягнулася поясом, і так само навпомацки підійшла до дверей. Відкривши замок, повернула ручку… проте вийти не вдалося.

Що відбувається? Не зрозуміла.

— Гей, Халку! Відчини двері! Я знаю, що ти там!

— Навіщо? — почула рівний і холодний голос. — Сиди, якщо тобі так подобається.

Мені не подобалося. От якщо не по-моєму, то мені страшенно не подобається! Прямо до обурення!

Я посмикала ручку. Зачинено! Ще покрутила замок.

— Гей, ти, гоблін вухатий! Ану швидко відкрив! Зовсім знахабнів? Що за жарти?

Жартівник відповів досить грубо:

— Ще одне слово, Відьмо, і я заб’ю ці прокляті двері дошками!

Що?

Я ахнула. І спалахнула. Ось прямо-таки запалилася!

— Не встигнеш! Якщо ти мене негайно не випустиш, я тобі твої дошки до лоба приб'ю, а двері виб’ю до біса! Мені на роботу треба, зрозумів? Попереджаю!

І постукала грізно: ту-ду-ду! Мовляв, бачиш, як усе серйозно!

— Нічого, як виб’єш, так і вставиш, — почула задоволене. — Не думаю, що справжньому господареві сподобається таке поводження з його майном. Нумо, приступай! Однією проблемою менше! А мені на тренування час іти. Сподіваюся, коли повернусь, тебе тут уже не буде. Й духу!

Ну й логіка в людини — а щоб тебе підняло й гепнуло!

— Гей! Стій, Халку! — я припала до щілини спочатку вухом, а потім вклинила ніс, серйозно злякавшись. — Не смій йти! Та як же не буде, якщо ти мене закрив? Зовсім ку-ку, чи прикидаєшся?! У мене клієнти, чуєш? І вони тебе проклянуть!

— Я закрив? — Халк непідробно здивувався. Та в нього талант актора! — Нікого я не закривав. Та з цього боку й замку немає. Це все ялинка!

— Яка ще ялинка? Знущаєшся?!

— Навіть не починав. Твоя, яку ти в коридорі поставила. Вона випадково впала на двері разом зі шваброю, коли я вже пішов. І прямо на ручку, ось невдача! Але я, звичайно ж, цього не бачив, просто припустив. Так що врахуй, почнеш смикати ручку — зламаєш або ялинку, або двері.

Я оторопіла від такого нахабства. І підлості!

— Ах ти, гаспид! Не чіпай мою ялинку! Морда безсоромна!

— Ще одне слово, Видра…

— Масик дилетант!

На двері впав кулак. Тадах! Дверна панель здригнулася, але витримала.

Та подумаєш темрява! Коли треба, тіло ведуть інстинкти! Уже за мить я стояла на краю ванної кімнати, тримала в руках душ і пляшку із шампунем. Навіщо останню — не знаю, не питайте! Але тримала дуже грізно! Зараз увійде, і я-як шандарахну!

Гаспид не увійшов, сказав напрочуд спокійно. Щоправда, із шипінням, наче крізь зуби, але це такі дрібниці:

— Хочеш потрапити на роботу — викликай МНС. Телефон у тебе є, впораєшся. Можеш їм навіть заспівати! Вони приїдуть, зламають вхідні двері та повідомлять про те, що сталося, справжньому господареві. Уже надвечір ти вилетиш звідси пробкою! Заплатиш і за виклик, і за матеріальні збитки. А я, так і бути, прощаю тебе.

Чого? Що він робить?

— Слухай, Халку, тобі там не жовта вода від напруги в голову вдарила? Чи ти в житті такий феєричний йолоп? Цього не буде! — пообіцяла. — Ніколи!

— Краще, Відьмо, по-доброму з’їжджай з квартири! Вона моя!

— Твоя — це фігура із трьох пальців, дуля називається! Забери швабру, покажу! А заразом і унітаз! Не дарма ж ти тут уже пів години тупцюєш!

А щоби не бути голослівною, злізла з ванної, узяла та спустила в унітазі воду.

— Ой, водичка дзюркотить! — крикнула. — Добре як!

Халк голосно вилаявся, почулися кроки, що прискорювалися, і двері у квартиру з шумом зачинилися, а я залишилася сидіти у ванній кімнаті одна й без світла.

У, падлюка неголена, ну я тобі пригадаю видру! А ще пішов, каже! Не бачив!

Припавши до дверей, засувала ручкою туди-сюди. Засмикала акуратно, пробуючи розхитати затвор. Все ж телефонувати до МНС — соромно. Та й не звикла я програвати.

З ув’язнення вибралася через годину — спасибі Амуру, здогадався песик відтягнути швабру. Вийшла на біле світло зла, як чорт… ні, як відьма! І така ж кудлата! Ну не до гребінця й сушіння мені було! І що найстрашніше — не до сніданку! Поставивши зігнуту буквою «Г» ялинку на місце, прибігла до спальні, кинула погляд на годинник і ахнула.

Постійна клієнтка обіцяла прийти в салон уже за двадцять хвилин, а я — обличчя «Бомонда», напередодні свята досі без зачіски, без макіяжу, ще й око сіпається, як у паралітика. Піжон Фужерів буде шокований!

Але робити нічого, швидко одяглася, натягла на безлад із волосся шапку, на плечі кожушок, залізла в чоботи… Згадавши про справедливу помсту, приставила до порога перпендикулярно швабру, підсунувши під довгу ручку пуф, щоби вийшов потрібний кут — швабра не граблі… Автомати на лічильнику вмикати не стала. Схопила ключі від машини й стартанула вниз сходами.

З гаража вирулила, як пілот формули один — кулею вилетіла на старті та погнала свій Матіз до центру. Примчала на роботу і, клянуся, так швидко я ще ніколи себе не приводила до ладу. Напарник Костик з Ігорком тільки рота відкрили від моїх здібностей, розганяючи хмару лаку для волосся.

— Господи, Феєчко, що з тобою? — сплеснув у долоні чутливий Фузік. — Новосілля відзначала? Або в тебе, нарешті, нормальний мужик з’явився й у печері тримав?

— Швидше вже в ступі літала! Ворог у мене з’явився, хлопці. Але потім, усе потім, а зараз робота!