Розділ 7, частина 1

Уже коли зачинили салон і вирішили випити в підсобці по чашці чаю й закусити тортиком на честь Нового року (всі виявилися за кермом), розповіла друзям, що зі мною сталося і як я в’їхала у квартиру. Ну й Халка, звичайно ж, словесно прикласти не забула. Як слід пройшлася шкідливим сусідом щирою й завзятою лайкою, згадала все що знала!

— А він симпатичний? Ну цей твій боксер? — замріяно змахнув віями Фузік, відправляючи в рот трояндочку з вишнею, знятої з торта. Мій бос любив брутальних чоловіків і, що найдивовижніше, знаходилися такі, хто любив його.

— Чому це він мій? — хмикнула я, теж відкушуючи від тортика. Їсти хотілося — страшенно! Ковтнула чаю. — Та наче нічого. Тільки пика нахабна! Так і проситься на кулак! Але якщо чесно, то я його до ладу не роздивилася, — зізналася, — не до того було.

— А ось це погано, — засмутився блондин Костя Бубочка. Він слухав дуже уважно й перейнявся. — Ворога треба знати в обличчя! А ще краще як в анфас, так і в профіль! — додав із почуттям. — А раптом він бандюга якийсь? А в тебе, Наталко, навіть замку на дверях немає! Та ти тепер, вважай, живеш у владі незнайомця!

Костянтин Бубочка у свої тридцять років був дуже далекоглядним та прагматичним хлопцем — інших Фужерів не тримав. Відмінним майстром жіночих образів, непоганим знавцем жіночих душ та великим фанатом детективів та трилерів. Ми працювали з ним пліч-о-пліч уже років п’ять і, звичайно ж, ставилися одне до одного із симпатією.

— Та ну, — засумнівалась я. — Це ти романів перечитав, Костику, — реготнула, дивлячись, як у друга загорілися очі. — Якби Халк виявився гангстером, він би зі мною ще вночі впорався, після того, як задовольнив подругу і виставив її за двері. А я, як бачиш, жива!

— І що? — не здавався Костя. — А може, тобі пощастило!

— У чому це?

— По-перше, здогадалася поліціянта залучити до свідків. А по-друге, зуміла на волю вибратись! — уперто заперечив хлопець. — Звідки ти знаєш, що Халк захоче з тобою зробити, коли повернеться? — примружив око Костик. — Думаєш, він просто так заїкнувся про МНС? Натякав, мовляв, зателефонуй, виклич… Промацував! У тебе ж був із собою телефон, але ти ним не скористалася, правильно?

— Допустимо.

— Ось! А отже, свідомо втратила шанс вийти із зони його впливу. Психологія маніяка! Та він, напевно, біля під’їзду чекав — зважишся ти чи ні. А тепер усе! Вичекає ще трохи, поки в поліціанта пам’ять притупиться, і того…

— Чого того?

— У свою владу захопить! З кінцями!

— Ой, не сміши, Бубочка! — я ще підрізала хлопцям тортик, розклала шматочки по тарілках і почала уплітати. У чому – у чому, а от у солодкому я ніколи не вміла себе обмежувати. — Мене й у владу? Ти сам-то у це віриш, Костику?

Костя мене добре знав і вірив не дуже, а тому замислився.

— Все одно, Феєчко, ти нам адресу свою нову залиш. І не смійся, я зараз нашу розмову на диктофон записую. У суді все знадобиться!

— Слухай, Наташо, а раптом Костик правий? — вклинився Фузік. — Та плюнь ти на цю квартиру! Ну, хочеш, у мене поживи. Га?

— Я впораюся.

— А якщо ні?

— Ігорю, не бий по живому, — зітхнула, глянувши на боса. — Ти знаєш скільки вона мені обійшлася? Я ж казку собі сплатила. Там так гарно!

— Невже краще ніж в мене?

У Фужерова була чудова квартира-студія в центрі міста, він взагалі обставляв своє життя зі смаком, але нехай не ображається:

— Краще!

Чин, чин! Ми колективно цокнулися чашками й сьорбнули чай. Я запевнила хлопців, що зі мною все буде гаразд і що я обов’язково в разі чого зв’яжуся з поліцією. «Та цей боксер взагалі надвечір з’їде! Ось побачите! Я тільки до агентства додзвонюся й розберуся!»

Проте додзвонитися не вдалося. Ніяк. Зрештою, Фузік зглянувся й під'єднав свої зв’язки. Ми вийшли на великих людей зі сфери нерухомості, але виявилося, що про агенцію «Дід Мороз» у місті ніхто не чув. Ніколи. І що дивно, навіть схожої реклами жодного разу не бачили, а вони своїх конкурентів відстежують так, що і голки не підсунеш!

Але як так? Адже вона всюди миготіла й лізла в очі! Не розумію…

Побажавши хлопцям добре зустріти Новий рік, я попрощалася з колективом та заїхала до батьків. Там розцілувалася — так скучила. Ось що означає самостійне життя! Навіть татову лисину чмокнула! А ось про Халка їм казати не стала. Навіщо турбувати рідних новиною, що дочка живе з незнайомим хлопцем, коли щосили кипить приготування до Новорічного столу, а душа вже чекає на свято!

Цього року мама та тато збирали своїх друзів у нашій оселі, і сабантуй очікувався, хоч і домашній, але грандіозний. Коли людям за п’ятдесят років і їх не бачать діти, вони такого жару дають — о-го-го! Куди там молоді! Торік, наприклад, дядька Валеру, татового брата, з тополі пожежники знімали. Відпочивав собі чоловік на дачі й раптом вирішив стрибнути зі шляхетної висоти в кучугуру, охолодити голову. Він у юності стрибками у воду займався, от і придумав молодість згадати. Весела компанія помітила відсутність стрибуна не відразу, а коли його схопились, той уже встиг прилипнути спітнілим пузом до дерева.

Версію зі стрибком озвучили для пожежників, але насправді всі знали, що дядько Валера алабаїв із вольєра випустив — у снігу побігати. І яка різниця, що собаки та дача були не його, а їхнього спільного з татом друга? Він же мужик! Сто двадцять кіло! І якщо собака людині друг, то людина собаці — старший брат! Особливо ветеринар, який прийняв на груди!

Загалом, мама та тато готувалися зустрічати гостей, і я допомогла їм розставити посуд. Нарізала салатик, узяла зі своєї спальні деякі речі й зазбиралася у свій новий будинок, запевнивши батьків, що в мене все чудово. Просто шикарно! Я ціла, здорова та задоволена.

Так, зустрічатиму Новий рік одна. Ну й що? Мені не звикати.

А Жорик? Ну, а що Жорик?

Ні, не дзвонив.

Ні вчора, ні сьогодні.

Та й навіщо, я однаково не відповіла б. Нема до чого повертатися, коли нічого не склеїлося. Тільки мучити себе. Адже вирішили розлучитися.

Дорогою заїхала до вже знайомого супермаркету й купила найсмачніший торт. А ще: рис, качку, яблука та багато чого іншого для святкового столу. Коли заїхала в підземний паркінг — очам не повірила, побачивши місце для паркування під номером «89» вільним.

Ні, не може бути! Невже моя мрія здійснилася, і боксер таки з’їхав?

Подумки схрестивши пальці, припаркувала крихітку Матіза прямо по центру п’ятачка, вивантажила з багажника сумки й на шляху до ліфта благала: будь ласка, нехай так буде завжди! Нехай Халк зовсім зникне! Ну навіщо йому моя квартира? Адже на планеті є стільки хороших місць, де можна жити одному!

Однак відчинивши двері своїм ключем, увійшла до передпокою та зрозуміла — навіть напередодні свята не всім мріям дано здійснитися.

Вівчарки у квартирі не було — мабуть, Халк вирушив із псом на прогулянку, чи поїхав у своїх справах, але світло слухняно запалилося, а в кутку передпокою, на підлозі, я побачила уламки швабри…

Спочатку засмутилася, а потім зрозуміла, що до чого, і широко посміхнулася: отже, гоблін все ж таки отримав по лобі. Так йому і треба! А ще, і тут моя посмішка від подиву трохи округлилася, з ялинкою знову було все гаразд. Вона стояла в передпокої, як нічого й не трапилося — рівна та гарна. Моя ялинка!

Я роздяглася, віднесла продукти на кухню, і потягла ялинку до спальні, аби прикрасити. А потім передумала й повернула на місце в широкий передпокій. Ще вирішить Халк, що я відокремлююся. Ховаюся равликом у мушлю. Ну вже ні, фіг йому! Нехай краще бачить, що я розширююсь. Скоро мене тут стане так багато, як повітря! І що більше мене буде, то краще!

Я переодяглася в спальні в домашні штани та футболку, одягла капці й пішла по-людськи знайомитися з кухнею. У перший мій візит до квартири Снігуронька пояснила, що тут є все необхідне для життя — і техніка, і посуд. А зараз я сама бачила, що за рівнем комфорту кухня у квартирі облаштована на вищий бал. Красива, простора, правда, обідній стіл невеликий і всього два стільці до нього, ну так я й не збиралася з Халком снідати.

На робочій кухонній панелі досі лежав мій пакет з апельсинами та цукерками. Я прибрала все в холодильник, здивувалася тому, скільки боксер закупив яєць, як слід огляділася, усе помацала-погладила, обробила качку й відправила в духовку. Запарила рис і поставила томитися з маслом та спеціями. Зазирнувши в морозилку, присвиснула, а очі полізли на лоб — це навіщо Халку одразу шість курок? Він їх що, по дві за раз з’їдає? Ну, дає!

Хоча, мені яка справа.

Ялинкових іграшок я купила не так уже й багато, зате не забула придбати гірлянду і приголомшливий конус-верхівку із зіркою. Вбравши ялинку, відступила вбік і залюбувалася своєю роботою.

Моя перша квартира, перша по-справжньому моя ялинка та перший Новий рік самостійного життя! Тож нехай він буде незабутнім!

***