Глава 17, частина 4

Увага, додала дві частини продовження. Ця - друга!
👈 перша

Оголений торс Влада оперізували шкіряні ремені, підкреслюючи мускулисте тіло фітнес-тренера. З плеча спадала тога, ледь прикриваючи міцні стегна, а на голові Гладіатора красувався золотий вінець переможця з лаврового листя. Він широко усміхався, гордо задерши підборіддя, наче щойно вийшов з арени після переможного бою. А ось боягузку Настю в новому образі я ледве впізнала. Куди поділася її невпевненість? У золотій обтислій сукні з глибоким вирізом і тонким обручем у волоссі вона буквально сяяла, повиснувши на біцепсі Влада, дрібно перебираючи ногами на високих підборах. І, судячи з блиску в очах, роль жриці їй явно подобалася.

 Я знала, що до танцю нас не готували, тому не сильно здивувалася, коли пара зобразила кілька фривольних рухів на межі пристойності й стала у своє коло світла, яке спалахнуло біля краю майданчика.

 — Друга пара — Алхімік і його Герцогиня ночі!

 Ярослав, здавалося, вперше за все шоу почувався у своїй тарілці, з’явившись у довгій оксамитовій мантії, розшитій знаками зодіаку та незрозумілими символами. Мантія приховувала його повноту, надаючи постаті солідної монументальності. Окуляри додавали поважності, а товстий фоліант під пахвою — впевненості, бо він не випустив його, навіть опинившись у владі танго.

 Оксі теж не виглядала засмученою, втративши Марка, але й не світилася ентузіазмом. На «герцогині» була чорна парчева сукня зі шлейфом і красивим мереживним верхом, що переходив у комір-стійку. Цей комір доходив до самого підборіддя і нагадував розправлені крила кажана, від чого зазвичай незворушне обличчя Оксі здавалося алебастрово-білим, а погляд — злегка потойбічним.

 Їхній танець більше скидався на демонстрацію себе і мав цілком готичний вигляд. Мабуть, так танцювала королівська знать на давно забутих пишних раутах, коли кожен різкий рух загрожував втратою проковтнутого курячого крильця.

 Вони зайняли своє місце, і Валентин продовжив:

— Божевільний лікар і його Снігова Лялька!

 Богдан виглядав так, ніби втік через дах чи то психіатричної клініки, чи то з гламурної вечірки. Отруйно-жовтий сюртук сидів на ньому бездоганно, смарагдова сорочка була розстебнута на грудях, а на шиї висів ланцюжок із кулоном у вигляді медичного шприца. Волосся стирчало в недбалій «вибуховій» укладці, а звична самовпевненість нікуди не поділася. Висока Іветта ідеально підходила йому за зростом, і він упевнено тримав дівчину за талію, прямуючи в центр зали.

 «Лялька» поруч із «Божевільним лікарем» здавалася його повною протилежністю. Біла сукня-трапеція у блискітках, довгі рукави зі шлейфами, ідеально гладке волосся та «сніговий» макіяж робили і без того холодне обличчя Іветти занадто правильним і… ніби неживим. Зате подіум і кар’єра моделі навчили її рухатися, і все, що залишалося Богдану — водити свою ляльку під музику туди-сюди, поки вона гойдала стегнами й махала шлейфами.

 — Бр-р, — пирхнув Марк мені на вухо. — Таке відчуття, що він її збирається препарувати. У неї ноги взагалі згинаються? Чи він її вже того?

— Чого «того»? — спантеличено кліпнула я, кинувши на хлопця швидкий погляд.

— Зібрав по частинах, як Франкенштейна. Мені здається, у неї пари деталей бракує, — він весело хмикнув, показавши поглядом на свої груди. — Замерзли або відвалилися.

 Я б не здивувалася, якби Марка самого зібрали по частинах, забувши вставити мозок. Його жарти мене зовсім не веселили. Як не веселило саме шоу і перспектива зображати перед усіма танець. Особливо пам’ятаючи довжину моєї спідниці та розрізи на ній. І розуміючи, що наша черга може настати вже за мить…

 — Темний принц і його Примарна наречена!

 Музика змінилася, стала глибшою, тягучою, з’явився холодний металевий відтінок, і я застигла, здогадавшись, кого побачу просто зараз на імпровізованому танцполі. Того, на кого останні десять хвилин намагалася не дивитися.

 Денис вийшов першим і простягнув руку своїй партнерці. Сьогодні він був одягнений у чорний камзол із тонкою срібною вишивкою на лацканах, темні вузькі штани та високі чоботи. Біла сорочка з недбало розстебнутим коміром, тверді губи й темне пасмо, що спадало на обличчя, додавали його холодному профілю зухвалості та сили. І мені довелося знехотя визнати, що стрункий і широкоплечий Демонець ідеально вписався в образ темного принца. Грині буде нелегко переплюнути конкурентів за всього бажання.

 Стилістка художниці Каті теж постаралася. Сукня на дівчині була легкою, пишною та напівпрозорою, з м’яким попелясто-сріблястим блиском. Тонка тканина струменіла при кожному кроці, а довга вуаль, закріплена у волоссі, робила «Наречену» справді примарною та тендітною.

Катя ступила до свого «принца» і, клянуся, навмисно спіткнулася, тихо охнувши, щоб він підхопив її за талію.

 Чудово. Прямо захотілося поаплодувати везінню Демонця. Ну й до біса його і все це шоу! Навіть краще, якщо я сьогодні вилечу звідси. У тому, що Марк має рацію і ця «бейба» свого не впустить, я не сумнівалася. Особливо бачачи, як миттєво вона причепилася до нього, схопивши за долоню.

 Гаразд, цей номер у неї не пройшов. Денис забрав руку і взяв дівчину за лікоть. Він точно вмів танцювати — з його спритністю та реакцією нескладно імпровізувати, але музика була повільною, пара вийшла на середину майданчика, а Денис продовжував просто вести партнерку, нічого особливого не пропонуючи. Комусь із них треба було оживити це нудне танго, і «Наречена» зважилася першою. Катя закружляла навколо хлопця, текуче вигинаючись, поки не опинилася до Дениса так близько, що підняла обидві руки, обвила його шию, стала навшпиньки і майже торкнулася його губ — вуаль завадила. Довгий звук віолончелі прорізав тишу, зафіксувавши це танцювальне «па», і Демонець завмер. Підняв руки на талію дівчини і… не прибрав.

 Мої пальці теж завмерли, стиснувши тканину спідниці сильніше, ніж треба, а всередині ніби протяг пройшов, відчинивши вікно в лютневу холоднечу.

 — Вау! Оце так хімія, — протягнув поруч Марк. — Дивись, та вона на нього залипла. Якщо зараз запустить пальці під сорочку — йому кранти. Вважай, він уже її!

 Тонкі пальчики Каті справді ковзнули під комір Дениса… і в цей момент музика вщухла. Пара пройшла на своє місце, а я відвернулася, не збираючись більше спостерігати за спектаклем «спокушання норовливого». Але за кілька секунд відчула на собі погляд Демонця і подумки розсердилася: ну і навіщо витріщився — принц темних сил? Дивився б краще на свою «наречену», а я чхати хотіла на їхні люб’язності! Чи він навмисно це робить, щоб я спіткнулася на цій клятій підлозі?

 — Нуарна діва і її Залізний лицар! Зустрічайте п’яту пару проєкту і Танго місяця!

 Марго вийшла в обтислій оксамитовій сукні винного кольору з високим розрізом і на підборах. Світлі локони були укладені в ідеальну хвилю, на губах сяяла насичено-червона помада, а з чорного капелюшка-таблетки стирчало страусине перо. Її руки облягали чорні рукавички вище ліктів, на шиї лежало довге перлове намисто, а чоло прикривала крихітна вуаль. Погляд Марго з-під чорного мережива блиснув нахабно й насмішкувато, наче вона шукала ціль: на кого б сьогодні спустити своє роздратування. В пару їй дістався бариста Артур, простий і милий хлопець, і, можливо, саме тому від неї так і фонило театральним пафосом.

Вона так поспішала вийти вперед, тримаючи в руці сигарету в мундштуці, що майже забула про свого не «топового» партнера.

 На Артурі був темний лицарський костюм із металевими пластинами та чоботи. На плечі був накинутий широкий плащ, а під пахвою він тримав блискучий шолом із чорним плюмажем. У цьому готичному образі хлопець раптом розгубив усю свою простоту, набувши несподіваного характеру. Металеві вставки підкреслили ширину плечей, а спокійний вираз обличчя робив його схожим на перепону, об яку розбиваються будь-які хвилі.

 Коли Марго, граючи на камеру, похитнулася на своїх височенних підборах, її «лицар» не підвів. Він мовчки та впевнено підхопив дівчину під спину, змусивши випрямитися. Його рука лягла на її рукавичку, ігноруючи танго, і Марго здивовано повернулася, кинувши на партнера спантеличений погляд. Вона явно не очікувала отримати в особі Артура опору, і вони обоє на секунду завмерли в колі світла, розглядаючи одне одного.

Треба визнати, Марго вміла рухатися — недарма хвалилася любов’ю до дзеркал, — і я не помітила, щоб Артур хоч раз подивився в бік Насті. Але й захоплення на його обличчі не було. Танцювати в нього не виходило, але він намагався, побрязкуючи сталевими пластинами, а от підлещуванням перед новою партнеркою і не пахло.

 — Ого, а бариста-то не такий простий, як здається, — знову хмикнув на вухо Марк. — Дивись, не ведеться на цю хитру Барбі.

— Не всі зобов’язані бігати за блондинками, — сухо відрізала я. — Ось за мною ніхто не бігає. Одні нудні типи.

— Я можу.

— Краще не треба.

— Тоді вітаю, крихітко. Ми офіційно лузери цього балу, — невесело реготнув Марк. — Нам випав номер шість, цим усе сказано.

 Музика почала стихати, і я різко подивилася на хлопця.

— Слухай, партнере, ти ж музикант? Сподіваюся, вмієш рухатися не лише з гітарою в руках? Не знаю, як ти, а я не збираюся виглядати тут останнім номером.

Рухливі брови хлопця злетіли, мов крила.

— Та ще й як вмію! Тобі мало не здасться.

— Тоді вважай, що це танго — наш головний квест у цьому шоу. Веди мене як партнер, решту я зроблю сама. Будемо вважати, що цей клятий вихід — головна мета вечора. Я передумала програвати! Не сьогодні!

— Зрозумів. Не стримуй себе, мала!

 Пара Марго та Артур стали на своє місце, і в цей момент Марк вигукнув:

— Йуххху! — ледь не перекричавши ведучого.

 — Вампір-рокер і Чорний лебідь! Порочне танго…

Голос Валентина прокотився луною по залі, і я випрямилася так різко, що корсет ледь не тріснув на вдиху. Наступної секунди в простір увірвалася музика — фатальний бандонеон видав першу ноту, йому відповіла пронизлива віолончель, а скрипки натягнули повітря до краю. Ударив контрабас, задаючи пульс танцю… і я рішуче ступила з тіні в сліпуче коло світла. Насправді цим сміливим кроком переступаючи через час і повертаючись у своє танцювальне минуле.

 Марк не просто пішов слідом — він рвонув із місця, як пес, що зірвався з ланцюга, і щойно ми опинилися в центрі гранатового майданчика, по-хазяйськи припечатав долоню до моєї талії, вимогливим ривком притягуючи до себе.

Спалахнуло червоне контрове світло, і музика щільно зібралася в передчутті небезпечного, хижого сплеску — такого ж, як відчувався зараз усередині, коли я почала наш танець.

 — Ну, тримайся, пташко! — азартно видихнув Марк, легко підкидаючи мене, щоб переставити в напівповороті, змушуючи мою спідницю-пачку злетіти разом із волоссям.

— Що ти робиш? Постав на підлогу!

— Танцюю!

 Марк повів мене, і хоча ми танцювали не класичне танго, мій партнер справді «чув» музику. Він рухався досить зухвало, щоб перетворити наш імпровізований танець на чисту провокацію. Я відповідала йому — рухалася довго, різко, відверто… вкладаючи в кожен крок своє роздратування й лють. Мої черевики ковзали підлогою, рука торкалася потилиці «вампіра», а пишний фатин злітав при кожному повороті, безсоромно відкриваючи ноги в дрібній сітці панчіх.

 Я відчувала на собі погляди всіх інших учасників, але тільки один із них обпікав шкіру сильніше, ніж спрямовані софіти. Мабуть, такою розкутою я себе ще ніколи не почувала. І такою злою теж. І я не хотіла думати, чому!

А от візьму й запущу пальці під сорочку своєму «вампіру»! А що, не можна? Лебідь не акула, але пташка кусюча!

Запустила і притиснулася на секунду до грудей партнера. Виявляється, я теж так вмію.

 Марк, спіймавши мій кураж і сміливість, вирішив дотиснути фінал танцю. В один момент він перехопив мене, розвернув до себе спиною, підняв і перекинув у глибокому, майже балетному прогині. Я не очікувала від нього такої спритності, і тіло слухняно прогнулося, але повітря з легень вибило махом, а світ перекинувся.

Моє волосся гладким шовком торкнулося підлоги, руки розкинулися в боки, і в цьому безпорадному, але зухвалому положенні я несподівано опинилася обличчям до Дениса.

 Ми зустрілися поглядами, і я не побачила в його очах нічого доброго. Демонець не просто дивився — він сканував кожен рух. Я знала його як свої п’ять пальців. Він був у люті. Щелепа стиснута, жовна натягнуті, очі потемніли, як перед бійкою. Тільки цікаво, чому? Міг би взагалі не дивитися, подумаєш, Кошкіна в панчохах. Нехай краще на свою Примарну витріщається! Тим паче, що вона вчепилася в нього будь здоров.

 Марк повернув мене у вертикальне положення — уф! — і розвернув до себе. Я важко дихала, відчуваючи, як по венах тече чистий адреналін.

— Ого, здається, у мене запобіжники злетіли! — самовдоволено видихнув «вампір». — Ти диво, крихітко. Оце ми запалили!

 Музика вщухла, але замість того, щоб запропонувати мені лікоть і відвести на місце, Марк раптом опустився на одне коліно, підхопив мою руку і закарбував на пальцях театрально-гарячий поцілунок… не зводячи нахабного погляду з Демонця. Камери взяли нас крупним планом, і мені здалося, що Денис сіпнувся вперед. Але наступної секунди пролунав голос Валентина і, дотримуючись правил шоу, ми стали у своє коло світла.

 — Браво учасникам! Офіційно наш бал розпочався! — Валентин розвіяв тишу, заплескавши в долоні. — Наші пари представлені, і тепер на всіх чекає Алхімія почуттів!

Дівчата, дякую, що читаєте! Дякую за вподобайки і підписку на мою сторіночку! 🫶🫶🫶 Скоро, сподіваюся, вийде підключити комерційну опцію на сайті, а зараз запрошую вас безкоштовно читати інші мої книги. "Крихке серце" - завтра чи післязавтра викладу епілог, запрошую до історії!