Глава 6, частина 1

— Привіт, Фаню! Ти рано сьогодні! — гукнув мене бармен, щойно я увійшла в зал і попрямувала до підсобки.

У приміщенні було порожньо, поява завсідників тільки очікувалася, і Сашко звично возився з пляшками з випивкою, виставляючи їх у потрібному порядку й наповненості на скляну вітрину.

— Привіт, Сашо! Не повіриш, за роботою скучила!

— Розповідай, красуне, — хлопець засміявся, і я мимоволі усміхнулася у відповідь, знімаючи шапку й розстібаючи пуховик. Усе-таки приємно, коли тебе називають красунею, нехай і кажуть це сто разів на день будь-якій особі жіночої статі. — Уже тиждень без вихідних. Завела б нарешті хлопця, дивись, і нудьгувати б не довелося!

— Вже хто б казав…

— Так я на тебе чекаю, Фаню! А ти в нас об’єкт страшенно затятий. І взагалі — кусюча недоторка.

— А ти не чіпай, і я не буду кусатися.

Ось так із посмішкою й увійшла в підсобку. Сховавши речі в шафу, перевдяглася. Якщо на зміні був Олександр, то і Райка крутилася десь поблизу. Зазвичай офіціантка очей не спускала із симпатичного темноволосого хлопця в тісній чорній футболці і з татуюванням на руці від плеча до зап’ястя. Ось і зараз, щось кинувши йому на ходу, вбігла за мною слідом.

— Привіт, Фанько! А ти хіба не поїхала до батьків? Сьогодні ж п’ятниця? — випалила за дві секунди.

— Завтра, — я невизначено махнула рукою. — Та і гроші потрібні.

— Ось і чудово! Допоможеш зі столиками? Сьогодні вечір очікується просто феєричний! Наші грають у чвертьфіналі з болгарами, на першій лінії оборони Самойленко, тож Тимур чекає повний бар. А тут ще Ромка затримується, і я одна на весь зал!

Це була не дуже гарна новина. Обслуговувати клієнтів я не рвалася, але й не відмовлялася, а ось додому воліла йти раніше. Усе ж блукати пізно ввечері містом дівчині самій — мало приємного, а бар часто працював після опівночі, й офіціанти залишали заклад останніми. Ну та робити нічого. Самі знаєте, не студенту перебирати харчами й заробітком.

Я пообіцяла Райці допомогти, понадіялася на щедрих клієнтів і взялася за роботу.

Спочатку я допомагала дядькові Жорі — нашому кухареві, готувати на кухні нарізку. Потім мила посуд. Потім виявився дефіцит туалетного паперу, і я, як наймолодший співробітник бару «Маракана», зганяла до найближчого супермаркету і притягла ціле упакування. Знову зганяла за освіжувачем повітря. Потім терла столики, натирала попільнички, поливала квіти, перевіряла меню. А потім ми з Райкою покурили на ґанку. Точніше, вона покурила, а я так, поруч постояла. Але із задоволенням! Потім ми, як два вишколені гончаки, носилися залом, зустрічаючи клієнтів.

— Здрастуйте! — груди вперед і посмішка на пів обличчя. — Раді вас бачити в нашому кафе-барі «Маракана»! Будете робити замовлення?

— Доброго дня! Перший раз у нас? Раді бачити… — І через пів години: — Вам повторити?

— Доброго дня! Пиво? Звичайно! Для вас великий вибір. І закуски! Одну хвилинку…

Весь вечір бар заповнювався людьми, а до початку матчу й зовсім набився під зав’язку. Ще трохи, і від уболівальників буде не проштовхнутися.

— Тимуре, ти як хочеш, а я до опівночі не залишуся.

— Анфісо, не канюч. Я тебе відвезу.

— Не бреши, скільки разів уже відвозив. Зараз наші продують, і ти з горя з дядьком Жорою нап’єшся!

— Та ні за що! Тіпун тобі на язик! 1:0 — ще ні про що не говорить. Попереду другий тайм!

— Отже, виграють, ви на радощах вип’єте, а я в тебе тут здохну!

— Плачу подвійно!

— Тобто до моїх трьох копійок ще три? Дуже смішно, Тимуре! Ніт, я додому хочу.

— Гаразд, молодь, живи. Рома телефонував, начебто обіцяв скоро бути.

Райка. Звідки тільки взялася?

— Фа-аню! — підлетіла із залу. — Куди пропала? Не встигаю! Обслужи компанію за шостим столиком! У мене два замовлення горять!

— Бачиш, Чижику, що коїться? Ще один столик обслужиш?

— Тимуре, десята вечора вже…

— Ну, Фанечко-о… Ти ж знаєш, як тебе клієнти люблять. Так і бути, оплачу вам із Раєю таксі.

— И-и-и, добре!

Уже на пів дорозі мало не спіткнулася, помітивши за потрібним столиком Сокола в компанії незнайомих дівчат і хлопців. Дивним чином у приглушеному світлі зали вся компанія виглядала трохи дорослішою за звичайних студентів. Чи це я не звикла роздивлятися Сокольського поза університетом? Чи тому причиною футбольний матч? Неважливо. Зараз на хлопцеві була сорочка під колір очей, модний чубчик падав на очі… ах, так, на колінах сиділа дівчина. Скажіть, будь ласка, яка несподіванка.

А втім, мені яка різниця? Головне, пам’ятати про угоду. До неї б я Сокола взагалі впритул не помітила, ну, ви розумієте.

Підійшла, випнула груди, розтягнула губи в професійній усмішці й запитала, чого, власне, панове бажають? З’ясувалося: пива, креветок, легких закусок, трійку коктейлів для дівчат… і перемогу в сьогоднішньому матчі. Нічого незвичайного. Пообіцяла виконати! Сокіл очікувано і бровою не повів. Чудово! Мовчки пішла виконувати замовлення.

За двадцять хвилин наша команда забила гол, і бар вибухнув криками! Ми з Райкою знову, як гончаки, понеслися між столиками.

— Вам що-небудь принести? А вам? Звичайно, є! Буквально дві хвилини! Ура-а-а…

Ще через десять хвилин нашим футболістам знову пощастило, рахунок став 1:2, і красуня злетіла з колін Сокола. Здається, хлопець і сам не помітив, як змахнув дівчину з рук, слідом за друзями схопившись із місця.

Ось вона — любов страшної сили! До футболу, ага! Я в цей момент якраз проносила до сусіднього столика пиво й ледь не впустила тацю, коли дівчина «випала» з-за столу. Щоб зам’яти незручний момент, кинула напівп’яно через плече:

— Чого дивишся? Один «Лонг-Айленд» принеси! І скажи бармену, нехай льоду кладе менше! Не люблю, коли на мені економлять! Сподіваюся, не доведеться чекати пів години?

Я постаралася поквапитися. Згадала відкинуту Ольку Грач й раптом шкода дівчину стало. Дурепа, на що сподівається? Видно ж, що вона хлопцеві нафіг не потрібна. Так само як її подружки його друзям. Хоча, може, це я в цьому житті чогось не розумію? І це в мене все погано, а в них чудово? Молоді, здорові, спаринг-секс, усі діла. І розійшлися задоволені, як у морі кораблі, кожен до свого фарватеру. Ех…

Сашко був зайнятий під зав’язку. Над стійкою бару висіла плазма, юрмився народ, тож мусила, не дочекавшись бармена, зробити коктейль сама і дуже постаратися не зіпсувати.

У барі несподівано стало так тихо й напружено, що навіть я завмерла.

Ясно. Останні хвилини матчу, небезпечна гра біля воріт, напружений момент… Здається, зараз буде вибух.

Вибух. Ура-а-а! Наші перемогли! Піпець, ну навіщо так кричати?

Я гарячково трясла шейкер і посміхалася клієнтам. Ось тільки обіймати мене не треба, і притискати теж! Цікаво, я сьогодні додому потраплю? Треба було погоджуватися з Тимуром не тільки на таксі, а ще й на кіло чорного шоколаду й тиждень оплачуваної відпустки.

Коли повернулася до шостого столика, дівиця знову вилізла до Сокола на коліна й хихикала, він ліниво потягував пиво з келиха, а його друг підзивав мене рукою.

— Ви щось хочете? — чемно запитала я в хлопця, поставивши перед дівчиною на стіл коктейль. Скалитися вже не було жодних сил.

— Хочу. Подвійний «Іржавий цвях» і тебе, малятко. Може, присядеш? — хлопець розсунув ноги, підморгнув і ляснув себе долонею по паху. — Покатаю.

За столом пролунали смішки.