Глава 20, частина 3

Він одразу притягнув мене до себе й обійняв. Завмер на секунду, але за ніжністю знову спалахнула пристрасть, і руки Сокола повернулися на мої стегна. Стиснули сідниці, поповзли по спині, досліджуючи й приручаючи під тягуче-солодкий поцілунок хлопця, який не залишав права на сором.

Артем хотів мене, і я це відчувала. Не вела в ініціативі, але з готовністю відповідала. Він легко зняв із мене сукню, залишивши стояти біля стіни в одній білизні та колготках.

Бюстгальтер із мережива з тонкою нейлоновою сіточкою майже нічого не приховував. Я ніколи не соромилася своїх грудей — по-дівочому налитих, гарної форми, але пружні півкола зараз прикрило волосся, що розсипалося на плечах, і Сокіл нетерпляче відвів його вбік, відкриваючи мене своєму погляду.

— Чиже, подивися мені в очі, — з придихом сказав.

— Так.

Теплі губи доторкнулися до моїх.

— Я знаю, що прошу для себе занадто багато, але я хочу побачити тебе при світлі. Думаю, це буде справедливо, враховуючи, що я сам стою перед тобою майже роздягнений.

— Жартівник, — я зловила губами його усмішку.

— Зовсім ні, — Артем хитнув головою. — Упевнений, що зніму із себе ці чортові джинси швидше, ніж ти ось цю штуку, — він обережно провів пальцями уздовж вузької бретельки на плечі, посилаючи по шкірі колючі мурашки. — Я можу з нею і сам упоратися, Чиже, не сумнівайся, — грайливо прикусив моє підборіддя, а потім поцілував у шию. — Але хочу, щоб ти зробила це для мене. Сама…

Я шумно вдихнула, і він одразу ж прошепотів змієм-спокусником, спіймавши біля рота моє дихання.

—…Знаючи, як сильно я тебе хочу.

Сокіл не вирізнявся сором’язливістю. За той час, що ми разом прожили під одним дахом, я встигла це зрозуміти. Він завжди поводився вільно й упевнено, зайвий раз не хизуючись тренованим тілом, але й не ховаючи його від моїх очей, а отже, і в близькості був такий самий — вільний і розкутий. Я подивилася на гладкі, тугі біцепси й чіткий рельєф широких плечей і, не втримавшись, провела по них долонями.

Так, мені теж хотілося його чіпати й пізнавати, мені це подобалося. Не так давно я спала з ним, він обіймав мене, і я ще не встигла забути, до чого цей хлопець чудовий.

— Анфісо… — беззвучно видихнув Артем, але я вже кивнула, відчуваючи нетерпіння в пальцях, що стискають мої стегна.

Кивнула? Здається. Завела руки за спину й під палючим сірим поглядом розстебнула бюстгальтер. Трохи забарилася в сумніві, але все-таки спустила бретелі з плечей, поступово оголюючи груди.

Усе-таки є якась магія в тому, щоб оголюватися перед своїм чоловіком. Зараз, у цей момент, Сокіл був моїм, і відблиск збудження і захвату побаченим позначився в його очах. Я опустила руки, і під гарячим поглядом верхівки одразу ж піднялися і стиснулися, ставши пружними.

Фанько-Фанько, невже це ти? Стоїш напівроздягнена перед Соколом, безсоромно себе показуючи? Пропонуючи. Спокушаючи. І тобі це до нестями подобається. Ось це передчуття битви почуттів і тіл між чоловіком і жінкою, що обпалює кров. Ця гра — первісна, людська. Так задумала природа й так важко цьому опиратися. І Соколу подобається. До чого ж приємно це розуміти з того, як здіймаються на жадібному вдиху сильні груди.

— Чиже, я ще ніколи не бачив нікого красивішого.

Але ж хочеться вірити. Серцю хочеться вірити словам сьогодні, зараз. Вірити тому, що так і є і ти для нього справді найкраща з усіх. Хіба не в цьому сила чоловіка? Твого чоловіка? Того самого, під час погляду на якого можна собі зізнатися, що хочеш його. Хочеш із ним. Хочеш! Бо він уже пробудив у тобі те, що саме тебе, так, тебе, а не іншу, робить жінкою.

Великі пальці Сокола зачепили тугі вершинки, а потім і груди накрили теплі руки. Трохи стиснулися, здригнувшись, насолоджуючись наповненістю в долонях. Хребет пронизав солодкий біль, і я охнула від цього дотику — гострого, на межі крику, наче відгукнулися оголені нерви. І поцілунок, знову глибокий, пронизливо-тягучий, що зносить дах.

Ну чому Сокіл цілує так, ніби насправді робить своєю? Це навіть не ніжність і пізнання… це інше. Проникнення в іншу людину, що розпорює всі захисні оболонки. Обмін диханням і зчеплення душ. Попадання в кров, зараження. Господи, це те, що здатне нас убити й відродити з попелу. Це щось чарівне, схоже на маленьку смерть.

— Анф… Анфісо! — Артем раптом обійняв мене за плечі, притиснувши до себе. — Я з тобою з глузду з’їду! — видихнув у волосся. — Здається, я починаю розуміти, що таке справжнє задоволення. Скажи, якщо я в чомусь не зможу себе стримати, і я… спробую зупинитися.

Він і справді не міг, а я не хотіла стримувати. Долоні лягли на спину, ковзнули під гумку колготок і потягнули вниз. Відчувши під руками голі стегна, я знову почула своє ім’я і сама нетерпляче допомогла речі злетіти зі щиколоток. До кімнати було якихось кілька метрів, і я зізналася, що мене не тримають ноги. Зате руки Сокола тримали міцно, і за секунду ми опинилися в ліжку. У ліжку, де все пахло ним і обіцянкою, що сьогодні ми заснемо разом.

Артем опустив мене на подушку, але нам обом хотілося поспішати, і джинси він знімав поспіхом, лише на мить відірвавшись від мене, щоб одразу ж повернутися. Накрити собою — гарячим і готовим іти далі. Він не міг стриматися, і дав мені відчути своє бажання, втискаючись у стегна, вторгаючись у рот язиком, і це теж було дуже схоже на крик — тугий дотик і тиск між ніг. Ще не близькість, але солодка обіцянка.

Сокіл спустився до шиї, поцілував плече й нарешті знайшов груди. Зімкнувши губи на ареолі, перекотив язиком сосок і зі стогоном підняв голову, наблизившись. Наші погляди зустрілися, розсіявши темряву кімнати, і я радше вгадала, ніж почула:

— Чиже, не можу більше. Хочу бути в тобі. Зараз!

Я зрозуміла, чого він чекає, і відповіла. Відірвавши потилицю від подушки, погладила сильну шию:

— Так, — повторила, затягуючи в мережу свого виру. Не даючи змоги повернутися, поцілувала сама: — Так!

Залишки одягу заважали, і бікіні злетіло з мене, загубилося в ліжку, зірване нетерплячою рукою Артема. За ним пішли боксери. Він не брехав, коли обіцяв швидко роздягнутися. З цим Сокіл впорався за нас двох і негайно повернув долоню на груди. Погладжуючи мене, прошепотів жарко у вухо:

— Анфісо… — так, ніби йому подобався звук мого імені. — Чиж-же…

Шкіра під рукою горіла, і я із силою втягнула в себе повітря, коли пальці Артема поповзли вниз, лягли на живіт і пробралися між ніг. Він знову схилився до мене, то підхоплюючи, то відпускаючи губи. Зараз кожен рух і дотик приносили стільки емоцій, що від гострих відчуттів можна було задихнутися.

Коліна, тремтячи, розійшлися, і це теж була я. Моє тіло й моє бажання. Внизу живота лоскотало і тріпотіло жаркою пульсацією очікування. Я стиснула плечі Сокола, коли відчула в собі його палець. Пальці. Спочатку неглибоко, потім глибше. Артем погладжував і розтягував, долоня торкалася чутливого місця… Я почула власний стогін, що тихо зірвався з губ у тишу кімнати, тілом пройшло тремтіння, і мої стегна піднялися назустріч ласці, вимагаючи більшого. Вибуху того пучка відчуттів, який уже іскрив і переливався в мені.

— Артеме, я… Я хочу тебе. Будь ласка…

Невже це сказала я? Збентеження змусило прикрити очі, але не відпустити плечі хлопця. Зараз я готова була його благати, сама жадібно цілуючи у відповідь, настільки приголомшливими були почуття.

— Так! Зачекай, моя люба… — Сокіл відсторонився і сів, гарячково нишпорячи рукою по ліжку в пошуках джинсів. Вивернувши кишені, голосно чортихнувся. — Дідько! Зовсім забув, що перестав носити ці штуки із собою. Зараз…

Він кинувся з кімнати, і щось загуркотіло в передпокої, а потім у кухні…

Повернувшись, Артем забрався на ліжко й легко притягнув мене до себе, підхопивши під пахви. Обіймаючи, зізнався, не маючи сили стримати сміх:

— Я ще ніколи в житті так швидко не бігав за презервативами, — розсміявся. — А все ти, Фанько, винна! — схиливши голову, поцілував. — Усе ти! Хитрий зеленоокий чижик! Ну, — замурчав у вухо, спіймавши мою долоню і притиснувши до паху. — Одягнеш сама, м-м? — Ого. Барва чи то збентеження, а чи то задоволення затопила щоки й шию. — Тобі сподобається, — пообіцяв мій спокусник, лизнувши куточок рота. — Уже подобається. Я не із сором’язливих.

— Е-е, я… Ну, я…

— Ясно, — Сокіл знову засміявся, погладжуючи себе моєю долонею. Дивлячись на мене з хитрою посмішкою, розірвав зубами верх пакування і, відсунувшись, став на коліна, щоб розкотити презерватив по довжині. Я дивилася йому в обличчя, радіючи, що тіні ночі відступили і я можу вгадати емоції на його обличчі.

— Ти схожий на дівочу мрію, — раптово зізналася, не зумівши стримати слів. Настільки все було яскравим поруч із ним. Навіть ця сексуальна дія, у якій він залишався собою.

— Ні, Чиже, — і не подумав погодитися зі мною хлопець, — я схожий на голодного котяру, перед яким поставили дуже апетитну страву. Дуже! І він ніяк не може визначитися, — Сокіл поклав мене на подушку, накривши собою, — вилакати йому її чи вилизати. Але безперечно варто почати з губ…

Ми почали з губ, але закінчувати не збиралися. Я гладила тугі м’язи спини, дряпала шкіру, стогнала і вигиналася, бо стримати себе не було жодних сил. Він проник у мене обережно, але брав із бажанням, і я відповідала рваним диханням, зірвавшись на піку тихим звуком його імені…

— Анфісо, — Сокіл дивився на мене, розтягнувшись поруч, такий сильний і впевнений, що будь-якій дівчині було б комфортно з ним. Його рука пестила мої груди, і так хотілося вірити, що ніч для нас триватиме вічно. — Ти досконала, — раптом сказав.

Я зніяковіла, відчуваючи, як до горла підкотив клубок.

— Не вигадуй, Артеме, — попросила. — Я більше не вірю в казки.

— Навіть і не думав, — дуже серйозно заперечив хлопець. — Ти просто не знаєш, — клацнув по носі. — Нічого-то ти про себе не знаєш, дурненький Чиже! — повторив. — Такий же смачний, як фісташкове морозиво!

— Ну дякую! — але я усміхалася. Було приємно чути таке порівняння і почуватися особливою в цей момент.

— Будь ласка, — потягнув мене на себе Артем, відкидаючись на спину. Завимагав, обхопивши долонями сідниці: — А тепер скажи, що я не зробив тобі боляче.

— Ні, ти що!

— Тоді скажи, що хочеш мене. Бо хотіти одному так сильно, як хочу тебе я, Чиже, — прикро.

— Ти знаєш відповідь.

— Скажи! — Ось же впертий, але чинити опір його рукам і губам неможливо.

— Хочу. Так, я хочу тебе! — до чого ж приємно самій цілувати його.

— Отже, ти не проти і спробуєш впоратися із цією гумовою штукою, так?

— Що?!

Артем вмить підім’яв мене під себе, нависнувши зверху.

— Ну, Фанько, — припав до шиї, лоскочучи диханням; потерся об низ живота стегнами: — зізнайся, що «він» тобі сподобався.

— Сокольський!

Але я спробувала, бентежачись і сміючись. Ніколи б не подумала, що Соколу це принесе задоволення — моє збентеження з посмішкою і його руки, що направляють. І навіть зізналася, що він мені подобається, «там» подобається.

Ми обоє цієї ночі немов збожеволіли, до ранку зовсім знесилившись і втративши сором. Бажання не минало й не минало, між ніг саднило, і, коли світанок зазирнув у кімнату, ми нарешті закінчили — втомлені й мокрі заснули після душу, щойно наші голови торкнулися подушки.