Глава 7

Почати збори я вирішила не з макіяжу, а з перуки, щоб відразу налаштувати себе на потрібну хвилю і не піддатися спокусі залишитися вдома.

Прибрала світле волосся під спеціальну сіточку, як навчила Лєнка, натягнула руді кучері до плечей і зафіксувала перуку кріпленнями в потрібних місцях, миттєво перетворившись із серйозної Ангеліни на зовсім іншу людину — ну треба ж!

Закріпивши кілька пасм над чолом шпилькою, ще раз подивилася відеоінструкцію до того, як правильно надягати лінзи, і доволі легко сховала свої сіро-блакитні очі під карими райдужками, після чого взялася до макіяжу.

І підійшла до нього дуууже ретельно!

Якісної косметики в нас із сестрою було в надлишку, тому я вирівняла тон обличчя до порцелянового й гарненько припудрилася. Намалювала брови олівцем, зробивши їх короткими й заокругленими, і старанно підняла вії щипчиками. Не менш старанно нафарбувала їх тушшю, поки вони не стали схожі на лялькові.

У своєму звичайному макіяжі я завжди малювала тонкі стрілки лайнером по верхньому повіку, мені подобалася голлівудська класика, зараз же намалювала довгі стрілки під очима, а від верхніх відмовилася зовсім. Скориставшись палеткою Женьки, нанесла на повіки тіні з переходом від салатових до блакитних. Додала над віями великі блискітки, нарум’янила щоки рожевим і відклала яскраво-малинову помаду вбік, щоб нанести перед самим виходом із дому, як останній штрих.

Але, навіть зараз, стоячи перед дзеркалом в одній білизні й перуці, ще не вдягнувши окулярів, я вже себе не впізнавала, дивуючись тому віддзеркаленню рудої кароокої дівчини, яка із цікавістю на мене дивилася.

Романтична білошкіра дурепа.

Я змінилася до невпізнання і збиралася зробити так, щоб усе кричало про мою індивідуальність! Проте, як і раніше, не могла собі дозволити мати недбалий і неакуратний вигляд. О, ні — цей номер з «Імперіал-КУБ» не пройде!

Та в тім нові нотки зухвалості, які я починала чути у своєму внутрішньому голосі, мені безумовно подобалися!

Ще й як!

 
За ніч на вулиці снігу побільшало й алеї помітно побіліли.

Я одягла теплі чорні лосини, поверх — малинові гольфи із зеленими ромбами до колін, і чорні черевики на товстій підошві. Не полінувалася і затягнула в черевики малинові шнурки. Далі одягла строгу білу блузу від відомого бренду з ідеальним коміром… і рішуче пов’язала під ним салатову краватку. Відшукавши в гардеробі у Женьки розкльошену коротку спідницю — чорну, — застебнула її на талії (давно я такої довжини не носила), а на поділ причепила штук шість кольорових значків (перші, які змогла відшукати).

Посміхнувшись своєму віддзеркаленню, приміряла блейзер-оверсайз, але, подумавши, відклала його вбік і вдягнула сірий чоловічий піджак на три розміри більший. Сестра купила його на розпродажу й носила до університету, запросто одягаючи на шовкову сукню.

Одягла круглі окуляри, нафарбувала губи соковитою малиновою помадою, зняла з волосся шпильку і дбайливо «скуйовдила» пасма, хижо посміхнувшись своєму новому відображенню:

— Ну, привіт, Меснице! Приємно познайомитися!

За моєю спиною ахнула Женька:

— З глузду з’їхати! Гелю, невже це ти? Ти зовсім на себе не схожа!

— Як я виглядаю?

— Очманіти! Особливо краватка, блискітки, окуляри й… ноги! Ти така класна! Орловський тебе точно на роботу не візьме!

— Отже, так, як треба, – погодилася. - Куртку даси?

— Авжеж!

— А шапку?

— Бери мою червону з помпоном!

— Що робити із сумкою?! — Я стрепенулася, обертаючись. — Мої не підійдуть, а твій рюкзак для цього образу — перебір!

— Візьми татів шкіряний портфель. З крокодила!

— Точно! Ти голова, Женько!

— Гелю, а що будеш робити з документами? — крутилася біля мене молодша, поки я за звичкою подушилася своїми улюбленими парфумами з ароматом гіацинта й білої півонії. — Рекомендаційними листами та взагалі?

Це було найскладніше запитання, на яке не було відповіді. На секунду замислившись, я відповіла, що думала:

— Діятиму за обставинами. Головне, що я написала собі блискуче резюме! І зауваж, ні краплі не збрехала. Хіба що ім’я трохи змінила, але це не враховується! Я не збираюся працювати на сім’ю Орловських усе життя.

— Ох! — різко повернувшись, охнула, наступивши на хвору ногу, й осіла на ліжко. — Як же це невчасно! — поскаржилася на вивих.

— Гелечко, я хвилююся! Ця авантюра небезпечна! — насупилася Женька. — Ну, хочеш я цього Макса знайду і відлупцюю!

— Ти? — я хмикнула. — Не кажи дурниць.

— А я його здалеку дістану… довгою палицею! Дам по шапці рази три для вірності та втечу! Або сніжками закидаю до втрати свідомості.

— Женько, навіть не думай до нього наближатися!

— Чому це?

— Тому, що якщо він образить тебе, мені доведеться з ним розібратися по-справжньому. А в’язниця не входить у мої життєві плани. До того ж Орловський сильний і спритний — я з університету пам’ятаю, як він ракеткою махав і на спринтах бігав. Може і здача прилетіти! Ні, сестричко, ми оберемо для помсти іншу тактику. Зруйнуємо Карфаген зсередини!

Женька зітхнула й допомогла мені піднятися з ліжка.

— Підточимо стіни зубами, як миші? — спантеличено запитала, спостерігаючи, як я, пострибавши до шафи, надягаю шапку і її об’ємну куртку. — «Імперіал-Куб» навіть не «Регіна-стайл», Гелю, он вони які відомі!

— Поки що не знаю, — чесно зізналася. — Але обов’язково що-небудь придумаю!

Сестра в мені не сумнівалася, я це знала. Але переживала за мене — факт!

Не втримавшись, я обійняла її та залишила поцілунок малинових губ на щоці молодшої.

— Не хвилюйся, Желешечко. Я не буду себе поважати, якщо не поставлю цього безсовісного брехуна на місце, розумієш? Я його підлості не заслужила.

— Розумію.

— Тоді побажай мені вдачі, бо на цьому етапі я вже не відступлю!

Залишалося питання, як дістатися на вже колишнє місце роботи й не засвітитися.

Поїздка в транспорті відпадала — мені просто не дійти до зупинки з хворою ногою, не кажучи вже про зовнішній вигляд, з яким тільки належало зжитися.

Варіант із таксі годився на крайній випадок — я звикла сама контролювати ситуацію. Тому, перш ніж вийти з дому, я відкрила гаджет і забронювала місце на паркованні для свого «Порше» за три хвилини від бізнес-центру «Галактика».

Попрощавшись із сестрою, узяла портфель, вдягнула червону шапку й покульгала назустріч своїй долі — руда, кучерява, і зла!

Уф, хоч би із сусідів на шляху ніхто не трапився…

***

Співбесіду на місце секретаря виконавчого директора «Імперіал-КУБ» агенція призначила на десяту годину ранку, тож до будівлі бізнес-центру я підійшла рівно об одинадцятій, останні пів години почекавши в машині.

З власного досвіду знала, що в компаніях із жорстким графіком і великою кількістю співробітників на такі заходи відводять мінімум часу, і сміливо припустила, що до цієї години більша частина претенденток на місце (ті, хто сміливіший) уже встигли презентувати Орловському не тільки свої резюме, а й себе.

Ті ж, хто виявився скромнішим, майже, напевно, дуже скоро підуть ні із чим. Ніхто з керівництва не стане витрачати час на співбесіду довше, ніж тягнеться пауза від випитої чашки гарячої кави до наступної. А отже, у мене є хвилин п’ятнадцять, перш ніж захід на тринадцятому поверсі плавно зійде нанівець, і вакансія буде закрита.