Глава 7

Я підійшла до ліфта, який ввів у серце компаній, і, озирнувшись, скористалася своєю корпоративною карткою. (Без документів отримати тимчасову перепустку в охорони не представлялося можливим). Піднявшись на тринадцятий поверх, вийшла з ліфта, опинившись у головному холі «Імперіал-КУБ», й озирнулася.

Розташування відділів усередині агентства-конкурента я знала. Не раз доводилося чути від Аллочки, яка полювала за Орловським і знаходила будь-який спосіб, щоб сюди потрапити, що тут і де розташовано. Зокрема й кабінети директорів. Тому зорієнтувалася легко.

Поки мене ніхто не встиг зупинити, вчепилася в портфель і швидко покульгала коридором. Дійшовши до потрібної приймальні, зазирнула всередину — там уже сиділа вздовж стіни черга з молодих і не дуже жінок. Покосившись на останніх, зняла шапку, куртку, запхала все під пахву… і попрямувала повз конкуренток прямо до дверей із табличкою «Зал нарад».

— Дівчино!

— Гей, дівчино! Ви куди?

— Циць! — грізно шикнула. — У мене справа державної важливості!

Зупинившись перед потрібними дверима, за якими чулися голоси, прислухалася, із шумом видихнула й рішуче відчинила перешкоду (доки пані з приймальні не схаменулися і не здерли з мене перуку).

Увірвавшись до зали без стуку, зачинила за собою двері портфелем і голосно обурилася:

— Неподобство! Просто кричуще хуліганство!!! Це не діловий бізнес-центр із відмінною репутацією, а колумбійський квартал якийсь! Я ще ніде, ніде у світі не зустрічала таких нахабних гангстерів! Що тут відбувається взагалі?! Сподіваюся, не сходка мафіозі?!

У просторій кімнаті, названій залою, перебували десять осіб. Четверо розташувалися за столом — керівництво «Імперіал-КУБ», і невідомий мені азієць. Ще п’ятеро сиділи на гостьових стільцях біля нової стіни, усі жіночої статі. Й один стояв біля вікна — сам Максим Орловський.

Схрестивши руки на грудях і привалившись стегнами до підвіконня, молодий чоловік байдуже споглядав присутніх із висоти свого зросту. І судячи з похмурої складки, що окреслилася між темними бровами, те, що відбувається в кімнаті, йому не дуже-то подобалося.

Почувши чіткий і обурений голос, усі одразу ж озирнулися в мій бік. А побачивши руді кучері, що стирчали на всі боки, і малинові гольфи, половина присутніх роззявили роти.

Я про всяк випадок привіталася:

— Добрий деньочок.

Худа брюнетка з команди керівництва першою схаменулася і нудотним голоском обурилася у відповідь (а може, мені здалося, що нудотним, бо Кіра Крапівіна, а це була саме вона, мені за замовчуванням не подобалася!):

— Тобто… сходка? Шановна, ви у своєму глузді? Взагалі-то тут відбувається важлива співбесіда! І це питання ми всі адресуємо вам. Що тут відбувається?! — сказала й підібгала гидливо губи, оглядаючи моє вбрання.

Ну, до такої зустрічі я була готова і від душі наскаржилася.

— Щойно в нижньому фоє невідомий чоловік кримінальної зовнішності вихопив у мене теку з документами та втік! А охорона каже, що нічого не бачила! Це ж неподобство, чи не так?! Але я вже зв’язалася з поліцією і вимагаю негайно переглянути всі камери! Я не можу дозволити, щоби такий злочин зійшов із рук моїм заздрісникам! Добре, що я здогадалася відкласти резюме в портфель і не запізнитися!

Я підняла останній до грудей і поплескала по ньому.

— Ось сюди! Люблю лад у деталях, знаєте.

— Вибачте, але хто ви?

Голос пролунав серйозний і сухий. Він пролунав з іншого боку столу й запитання поставив не хто-небудь, а сам Богдан Орловський. Відомий у місті бізнесмен і, за чутками, один із власників будівлі, у якій ми всі, власне, зараз перебували.

Дивно, що він тут робить? Адже казали ж, що передав агентство синові.

Проте ж як добре, що мені начхати на його регалії та рахунок у банку. Хоч раз у житті можу бути сама собою!

Я суворо поправила на носі окуляри й повернулася до чоловіка.

— Я? — залопотіла віями й мило йому усміхнулася. — Майбутній секретар виконавчого директора «Імперіал-КУБ», звісно! Гельятина Вітерець. Приємно познайомитися!

— Гільйо… Як?

Я відмахнулася, усміхаючись чоловікові ще ширше.

— Можна просто Геля!

Тепер роти роззявилися у всіх. Навіть в азійця.

Скориставшись паузою, я прошмигнула кульгавою качкою до стіночки й сіла на вільний стілець біля краю. Тільки значки в тиші задзвеніли. Але, схаменувшись, розстебнула портфель, дістала резюме (в якому забула згадати про скромність) і, підстрибнувши до столу, поклала його в самий центр. Ближче до начальства!

— Ось! Сан Санич сказав, що домовився! — повідомила й повернулася на місце.

Сіла, склавши руки на портфелі.

— Який ще Сан Санич? — запитав спантеличено старший Орловський. Але руку простягнув і резюме взяв. Імовірніше за все шок спровокував.

Я нахилилася на стільці вперед і «масно» підморгнула головному Босові. Так, щоб усі побачили.

— Той самий! — ткнула пальцем угору. — Якого не заведено називати, але на якого усі зважають!

Задоволена собою відкинулася на стільці й розправила під портфелем спідницю. Посидівши й подумавши, поки мене і далі розглядали, підняла руку й уточнила:

— Забула сказати! Я згодна пройти кастинг чесно! Дотримуючись черги. Дівчата, хто тут крайній?..

Дівчата всі були перші, особливо одна, яка нетерпляче встала. Однак моя поява всіх спантеличила, і пауза мовчання затягувалася. Я не мала ілюзій і розуміла, що мене виставлять звідси одразу ж, щойно начальство перерахує в голові всіх знайомих їм Сан Саничів і прийде до тями. Тому приготувалася діяти негайно, прийнявши серйозний вираз обличчя і поправивши на носі окуляри.

— Кхм, продовжуйте, Кіра… — дав відмах старший Орловський, відірвав від мене погляд і підніс до очей моє резюме. — Ми ще не закінчили.

Кірі Крапівіній відірвати від мене погляд було складніше, але вона впоралася. Щоправда, спочатку культурно відкашлялася в мій бік, показавши інтонацією, що вона про мою присутність думає. А потім звернулася до дівчини з довгим русявим волоссям і прямою спідницею, яка нетерпляче переступала з ноги на ногу, весь час поправляючи біля обличчя розпущене пасмо.

— Люсьєна, так ви не відповіли… Чим саме вас приваблює робота в «Імперіал-КУБі»? Чому ви хочете отримати посаду секретаря безпосередньо в нас?

Фі. Я скисла. Як банально. І це директор по роботі з клієнтами? А оригінальніше нічого не змогла придумати?

Але ж дівчата тут — усі як на підбір красуні!

Краще б вже прямо запитала в претенденток: чи розглядають вони цю посаду, як можливість влаштувати особисте життя? Подивилася б я, як вони тут закрутилися всі. І відразу б половина відсіялася! А потім уже можна й до серйозних питань переходити. Тоді, може, і вийшла б співбесіда. А так зрозуміло, чому молодший Орловський нудьгує.

— Тому, що для мене справжня честь — працювати в такій відомій і великій агенції, як ваша! — не вразила бадьорою відповіддю невідома мені Люсьєна. — Я щаслива познайомитися з таким перспективним керівником, як Максим Богданович! Я стільки про нього чула й захоплена його успіхами, що не могла проґавити шансу потрапити до вашої дружньої команди! Це мрія — перебувати тут, у серці рекламного бізнесу, і будувати спільне майбутнє… під його керівництвом!

А сама дивиться на Максима і скромно усміхається. Напевно, вже уявляє в думках їхній робочий тандем. Даремно. Краще б на Крапівіну дивилася, тоді б помітила, як у тієї від такої перспективи губи підібгалися і пішли тріщинами.