Глава 7

Я ж у бік Кентавра Хвостатого очі не підводила. Стримувала себе. Щоб завчасно не прикінчити його портфелем із крокодила!

— У вашому резюме написано, що ви володієте англійською. Наскільки добре?

— Так, у мене є сертифікат про середній рівень. Цілком стерпно, щоб спілкуватися з носіями мови. Звісно, мені бракує досвіду, але я в процесі постійного навчання!

Стандартно. Нудно. Передбачувано.

— І чому відразу не поставити запитання англійською і не оцінити відповідь? — пробурмотіла я англійською, з підозрою дивлячись на Крапівіну.

А вона її сама-то знає? Щось сумніваюся. Але підозрюю, що на папірці перед нею ще багато «цікавих» запитань!

— Ваше хобі? Розкажіть нам про нього. — Це запитання поставила третя людина з команди начальства, директор із менеджменту та фінансів, на ім'я Юрій Копійка. Ще молодий, але вже лисавий чоловік років тридцяти п’яти. Вельми верткий і кмітливий тип, з яким ми кілька разів перетиналися раніше.

Але його запитання… Вони тут що, у цяцьки грають?

— Серйозно?!

Упс. Здається, я це вголос вимовила. Ну, мені сьогодні можна. У мене нерви бешкетують!

— Перепрошую? — тут же підібралася брюнетка, по-воронячому смикнувши головою в мій бік. — Це переходить усі межі! Дорогенька, ви впевнені, що прийшли за адресою, а не в театр? Тут не вигукують репліки й не вставляють ремарки, коли вас не просять!

Коли мене не злять, я завжди поводжуся вкрай ввічливо. Але сьогодні винятковий випадок.

— Ох, вибачте! — я поспішила щиросердно просити вибачення. — Просто я звикла до більш серйозних питань. Бо бачте, хобі — це дуже, дуже особисте! Я, наприклад, збираю значки. Але ви впевнені, що це «те», чим я маю ділитися з незнайомим зібранням? А якби я була фетишистом? Ви б зараз штовхнули мене на брехню!.. Розумієте, є відмінність між корпоративною етикою та особистою… І насамперед серйозні компанії мають поважати особисті кордони своїх співробітників. Чи ви іншої думки?

Я запитала і знову поправила окуляри, спостерігаючи, як моє резюме плавно перетекло з руки генерального (тобто старшого Орловського), у руку, яка миє його грошенята (чи то пак до Копійки).

— Вибачте, Богдане Андрійовичу, — невдоволено бурчав останній, — але хотів би я познайомитися із цим Сан Саничем особисто! Кого він нам прислав?

— Ти краще, Юро, з її резюме ознайомся, — зауважив головний бос. — Судячи з нього — найкращого фахівця в цій «Галактиці».

Ось так! Я поблажливо усміхнулася чоловікам, показуючи, що зовсім не заперечую тому, щоби моє «досьє» вивчили. Мене це дуууже влаштовує! Поготів, що вся увага знову перемикнулася на мою персону.

— Послухайте, Гільйотина…

— Гельятина! Але можна просто Геля. Повне ім’я я залишаю виключно для недругів!

— Геля, — звернувся до мене старший Орловський. — Так і бути, якщо ви знаєте краще за моїх підлеглих, як проводити співбесіду в цьому кабінеті, поставте запитання своїй можливій колезі. Уважно слухаємо.

— Будь ласка!

Я закліпала віями й з готовністю повернула обличчя до довговолосої претендентки — тієї, що із середньою англійською. Почувши пропозицію, дівчина з недовірою покосилася на мої малинові гольфи із зеленими ромбами, — як косяться на гусеницю, що звалилася на чужий костюм.

Та подумаєш! Це вона ще брудне листя не їла!

— Люсьєно, — мило почала я, — опишіть ваші дії, як секретаря виконавчого директора, якщо ваш бос зайнятий, а до нього з терміновим візитом поспішає, скажімо… директор із роботи з клієнтами! А краще відразу разом із директором із фінансів! Уявляєте, у них річний звіт не сходиться!

Копійка з Крапівіною очікувано хмикнули в унісон. Мовляв, та що вона собі дозволяє! А старший Орловський пробарабанив по столу пальцями.

— Я поспішу провести їх до Максима Богдановича, звісно! — бадьоро відповіла дівчина.

— Неправильна відповідь. Є варіанти?

— Я запитаю в Максима Богдановича, чи можна їм увійти? І якщо можна, то проведу…

— Не можна. Вам же сказали, він зайнятий!

— Але, послухайте, — розгубилася претендентка, — вони ж директори! Другі особи в агентстві. У них може бути невідкладна причина для візиту!

— Може, — погодилася я. — То чому б вам спочатку про неї не дізнатися? А вже потім діяти. А раптом вони водять вас за ніс зі своїм звітом?

— Мене? Тобто, мені дізнатися? — Люсьєна зовсім уже загубилася. Решта дівчат теж уважно дивилися на мене з дивною сумішшю побоювання і невдоволення на обличчях.

— Звісно. Нехай спочатку розкажуть чого хочуть!

— Але я простий секретар!

— Не тільки! — впевнено заперечила я. — Ви хоронитель часу і здоров’я свого боса. А значить, і всього колективу! Вважай, найпотрібніша людина в компанії! І якщо комусь, крім шефа, не подобається ваш підхід до роботи — це його проблеми.

— Ну, знаєте…

— Люсьєно, нічого особистого, просто досвід! І вам його явно бракує.

Я подивилася на неї, зітхнула і відвернулася до столу. Зсунула зосереджено брови:

— До речі, хотілося б дізнатися про розмір заробітної плати секретаря в «Імперіал-КУБ». Скажіть, у вас є преміальні? Сподіваюся, затримки на роботі оплачуються? Якщо потрібно, можу консультувати й з рекламних питань, — безсоромно повідомила. — Звісно ж, за відповідної платні.

Чи треба казати, що дівчата-претендентки сиділи поруч абсолютно похмурі, щиро не розуміючи, що відбувається і куди мене несе.

Особисто я теж не знала, але гальмувати не збиралася. Та я взагалі тільки розбіг узяла!

— Консультувати? Ви? Сумніваюся, що ви хоч щось у рекламі розумієте, — їдко зауважив Копійка, нервово постукуючи ручкою об стіл.

А ще десять хвилин тому сидів за ним, немов у ресторані «Рів’єра», безсоромно роздивляючись жіночі коліна потенційних секретарок.

— Я теж! Ви що, не бачите? Перед нами абсолютно нахабна особа! — у тон йому обурилася Крапівіна, звертаючись до головного Боса. — Богдане Андрійовичу, я одразу вам казала, що нічого із цього задуму не вийде! Тим паче, що й Максим проти!

Що? А ось це сюрприз.

Не зрозуміла.

Я запитально покосилася на брюнетку, а потім на головного. Так їм потрібна секретарка чи ні?

— Ну чому відразу нахабна? — несподівано рівно зауважив старший Орловський. — Радше обізнана. Судячи з резюме, Гільо… Вибачте, Геля в багатьох сферах більш ніж освічена.

Я не стала скромничати й підтакнула:

— Так і є. Що саме вас цікавить? Менеджмент, дизайн, робота з медіа? Готова відповісти на будь-які запитання.

Але чоловік не був би собою, якби не поставив мені несподіване запитання:

— Де ви раніше працювали?

— Е-м, крім цього. Це секретна інформація, — відповіла, давши собі секунду на роздуми. — Може, поговоримо про діловодство та налаштування необхідних процесів? Я впевнена, вони в агентстві більш ніж відточені й цікаві.

— Ні, мене цікавить, чому секретна? — наполіг чоловік.

Та щоб його!

— Тому, що особиста.

— І все ж таки розкажіть.

— Річ у тім… — почала я складати на ходу (старший Орловський умів тиснути), — перш ніж потрапити до вас, мені довелося тікати з минулого місця роботи. А все тому, що мій колишній шеф і його заступник побилися через мене, як півні! Руку й серце пропонували! Обидва! Мусила відступати від них через вікно й лізти пожежною драбиною. Ось, навіть ногу підвернула — добре хоч не дві одразу! І, звісно, я залишилася без рекомендаційного листа. Але спасибі Сан Саничу виручив!

— Як цікаво.

— Не дуже. Ще й документи вкрали. Суцільна смуга невезіння.

— А в нас, виходить, ця смуга закінчується? Раз ви до нас прийшли, Гелю?