Розділ 6

— Наразі на ринку є пропозиція й постачальник. Сьогодні вранці від замовника прийшов ще один список обладнання, заявлений на новий тендер. Найближчим часом від вас мені знадобиться інформація щодо цього тендера, а Олені — допомога в складанні кошторису. І так, Малинкіна, пам’ятайте про конкурентів.

— А…

— Так сталося, що це ваш старий проєкт. Вважайте, що він суттєво виріс у масштабах.

— Але…

— Проєкт обіцяє бути дороговартісним, тому ми не можемо собі дозволити його втратити. Гадаю, тут доречно нагадати вам про премію?

— Зачекайте. Насосні агрегати центробіжки? Але я дивилася за строками, цей проєкт триває вже чотири місяці!

— Тривав, — поправив мене Гордєєв. — Наш відділ забрав його в роботу тиждень тому у вашої фірми, і зараз я намагаюся переконати замовника, що з нами варто мати справу.

Нічого собі, оце новина! Я розгублено витріщилася на Дімку. Виявляється, наш колишній директор виявився ще гіршим, ніж ми всі про нього думали. І замість того, щоб «продавати» інформацію зацікавленим особам, він сам виступав як посередник, збиваючи собі не копійки, а справжні бариші. Так, чи що? Благо ринок ми шерстили як нема що робити!

От же падлюка! Хоч би раз людям із тих угод нормальну премію видав! Ні, ну живуть же люди, га!

Рука піднялася, як у робота. Захотілося колишнє начальство придушити.

— Можу я побачити список обладнання?

— Так, будь ласка.

Гордєєв передав мені паперові аркуші з роздрукованою інформацією, і я присіла на диванчик. Стала читати.

— Щось холодно в тебе тут, Дімо, — вередливо подала голос Оленочка. — Може, кондиціонер увімкнеш?

— Тут нормально, Олено. Тепліше не можна, різкий перепад температури шкідливий для риб.

— Ну, Ді-імочко!

Я встала. Зрештою, вивчити список можна й на робочому місці, а воркування голубків мені слухати ні до чого. Гордєєв щось швидко писав у документах.

— Дмитре Олександровичу, у вас до мене все? Чи ви ще щось хотіли? — спитала з ввічливості, підійшовши до дверей. Хотілося розповісти про все Юркові.

Гордєєв продовжував писати, не піднімаючи голови.

— Так, хотів, Малинкіна. Зробіть мені каву, будь ласка. Подвійне еспресо з цукром. І принесіть сюди.

Клянуся, я вже встигла схопитися за ручку дверей, перш ніж до мене дійшло.

— Що? — я отетеріла. Яке ще еспресо? Але ж мені не почулося? — Що ти… ви сказали? — перепитала здивовано.

Дімка підняв голову й відклав ручку вбік.

— Я попросив вас приготувати для мене каву. Що тут незрозумілого?

— Але…

Брюнетка спурхнула з крісла й пересіла ближче до Гордєєва. Обернувшись до мене, застиглої біля порога кабінету онімілою совою, натягнуто всміхнулася:

— Справді, Маріє, що? Заодно й мені, дорогушо, зробіть чашечку! Тільки дивіться з цукром не переборщіть, терпіти не можу солодке!