«Пастка для серця» / завершено

Книга «Пастка для серця» завершена. Герої отримали своє «зараз», утім майбутнє ще приховує чимало несподіванок. Для мене ця історія була ніби подорож разом із ними — через втрати й перемоги, сумніви й надії. Їхній шлях був непростим, і попереду на них чекає ще більше випробувань.

Продовження вже зовсім скоро... 

Уривок 1: 

Тереза відкинулась на спинку стільця й повернувши голову, прижмурилася від сонця, яке пробивалося крізь зелене плетиво виноградних лоз. Поглянувши на Даміана, вона легко усміхнулася. Даміан, пильно спостерігаючи за нею, мовчав. Тиша затягнулася, поки він нарешті не промовив:

— Я більше не хочу це відкладати.

— Ти про що? — схилила голову набік.

Він дістав із кишені маленьку червону коробочку. Класичну. Без прикрас. Без пафосу. Просто червону.

Тереза завмерла, дивлячись на коробочку в його руках.

— Я не вмію говорити красиво, — не відводячи погляду від Терези, прошепотів Даміан. — Може, час і місце здаються несподіваними, але жодного іншого моменту для цього не існує. Для мене ти — головне у всьому, що є важливим. І більше чекати я не можу… не хочу, щоб життя проходило мимо нас, поки ми вагаємося.

Даміан відкрив коробочку, і всередині була каблучка з лаконічним діамантом, нічого надмірного. Просто ідеально проста.

Кілька секунд тягнулися болісно довго, кожна — як хвилина. Тереза ледь помітно здригнулася, а Даміан відчув, як напруга між ними зростає…

Тереза різко підвелась. Сталева ніжка стільця чиркнула по кам’яному покриттю, і стілець упав. Вона не помітила цього. Просто стояла, втупившись у нього широко розплющеними очима, а вітер колихав її білий сарафан. Вуста трохи розтулені, але беззвучні.

Жодного «так». Жодного «ні». Нічого.

Вона простягла руку й взявши каблучку, стиснула її в долоні. Даміан підвівся й підійшов ближче.

— Я не чекаю відповіді просто зараз, Терезо. І не ображуся, якщо вона не буде тією, на яку сподіваюсь. Але я все одно чекатиму. Навіть якщо це ще одинадцять років.

Вона глибоко вдихнула й відчула, як очі наливаються сльозами.

— Звідки ти знав мій розмір? — прошепотіла, не дивлячись на нього.

Даміан хмикнув.

— Позичив твоє срібне кільце. Те, що ти завжди залишаєш біля дзеркала, коли ми сперечаємось.

У кутиках її вуст затремтіла усмішка. І вона все ще нічого не сказала. Але й не віддала каблучку.

Уривок 2: 

— Ти маєш пам’ятати: твій батько — людина, яка не пробачає слабкість. Він бачить у Даміані не просто твого коханого, а потенційну загрозу. І якщо ти думаєш, що між вами все просто, — ти помиляєшся. Даміан також гарний гравець й обрав тебе не просто так…

— Навіщо ви прийшли?

— Твій батько… не лише зраджував твоїй матері, але й винний у смерті батьків Даміана і…

Тереза затамувала подих і стиснула кулаки. Її обличчя скривилося в злісній гримасі. Віктор не договорив, давши їй час подумати.

— Ви… Я вам не вірю.

Віктор зробив паузу, ніби даючи їй переварити цю правду.

— Ти кохаєш Даміана, але чи готова ти платити ціну, яку ця любов може призвести? Чи не зламають тебе ті, хто стоять по обидва боки цього конфлікту?

Тереза відвернулася, відчуваючи, як холодний дощ стікає по обличчю, змішуючись із сльозами, які вона намагалася стримати.

Віктор ще раз подивився на неї.

— Подумай добре, Терезо. Це не гра. Тут ставки набагато вищі.

Він розвернувся й пішов у темряву, залишаючи її саму стояти під дощем, де кожна крапля була як виклик її вірі й надіям.

Тереза стояла мовчки під проливним дощем, краплі якого змішувалися з холодом і темрявою ночі, а кожна з них ніби перевіряла її рішучість. Вона повірила в кохання Даміана та його щирість, але розум нагадував: реальність складніша, і слова Віктора про батька вибили остаточно землю з-під ніг…