Розділ 3

Ісабель була мов тінь вогню серед світанку. Струнка й витончена, з постаттю, яка поєднувала в собі силу та крихкість. Її довге каштанове волосся спадало хвилями по спині, а на самих кінчиках воно палало червоним — ніби дотик полум’я, застиглий у волоссі. Цей вогненний візерунок ніби оживав при світлі, додаючи їй містичної чарівності. Очі Ісабель вражали своєю глибиною — яскраво-блакитні, мов весняне небо після дощу. У них світилася не лише краса, а й щось більше — мудрість, туга, світло. Коли вона дивилась на когось, здавалося, ніби проникає в саму душу. Вона несла в собі щось незбагненне — поєднання людського тепла й демонічної сили, яка вирувала глибоко всередині, іноді вириваючись назовні у вигляді раптової жаги, вогню або рішучості, яка не знала сумнівів.

У ранкових променях Нового Орлеана Ісабель ніби зливалася з містом — містичним, живим, наповненим тінями минулого. Пройшовши Французьким кварталом, вона зупинилася біля крамниці з прянощами. Баргрим залишився надворі й чхнув від ароматів пахощів, які виривалися з прочинених дверей.

Ісабель зайшла всередину. Вузький простір крамниці був заставлений полицями, на яких тіснилися баночки з підписами старою французькою. У повітрі витав дух кориці, мускату й чогось ледь терпкого — можливо, полину. За прилавком стояла жінка, яка активно виставляла баночки зі спеціями.

— Вітаю, міс, — озвалася вона, не надто виразно, ніби автоматично.

— Вітаю, — відповіла Ісабель з усмішкою. — У вас тут дуже затишно.

— Дякую, — трохи тепліше мовила жінка й кивнула, не відриваючи погляду від скляної банки, яку саме закривала.

Ісабель повільно пройшлася між полицями, торкаючись краями пальців баночок, і читала написи. Піднявши голову, побачила символ на стіні: лотос, пелюстки якого виглядали, немов язики полум’я, а в центрі квітки виднівся рунічний символ, який змінювався, якщо дивитися під іншим кутом.

— Цікавий символ на стіні, — кинула невимушено. — Лотос — переродження. Полум’я — сила, очищення, гнів. Перевернута руна життя — мінливість та багатоликість.

Ісабель оглянулася й помітила, як жінка повільно підняла голову. Її обличчя зблідло, а погляд застиг, мов на мить вона перестала дихати. Скляна банка в руках слабо тремтіла, і кришка ледь не вислизнула з пальців. Темні очі жінки стали насторожено великими, у них промайнуло щось між острахом і впізнаванням.

— Я дещо розуміюся на знаках, — промовила Ісабель і підійшла до прилавку.

— Його бачать не всі, — прошепотіла жінка.

— Місіс…                         

— Мадам Жозефін, — швидко промовила продавчиня.

— Я Ісабель Моррен. Приїхала на деякий час у ваше чудове місто, щоб змінити обстановку.

— Обстановка тут змінюється сама, — звузила очі Жозефін. — Особливо для тих, хто тягне за собою… сліди полум’я.

— Я завжди залишаю за собою яскраве враження, — розвела руками Ісабель.

Жозефін нахилила голову набік, приглядаючись до неї. Потім зітхнула, ніби прийнявши якесь рішення.

— Я не служу Ліліт.

— А я і не запитувала, — іронічно промовила Ісабель.

Жозефіна помітно напружилася. Дівчина схилила голову набік і додала:

— Ну що ви, мадам, мене не варто боятися. Тим паче, що самі фанатики Ліліт пожаліли б, якби раптом моя матір відгукнулася на їхній поклик.

Жозефін кивнула й швидко відвела погляд.

— І як ви так швидко зрозуміли, хто я така?

— Побачила твою полум’яну ауру, — не дивлячись на Ісабель, відповіла жінка.

— Дуже цікаві у вас здібності, мадам Жозефін. — Ісабель повернула голову й, поглянувши на стіну, додала: — Якщо ви не слуга Ліліт, чому ж тоді її знак зображений у вас на стіні?

— Я викупила свою душу. А цей символ лише для тих, хто їй вірний.

— Захищаєтеся?

— Доводиться!

— За кожну викуплену душу є своя ціна.

Ісабель перевела погляд на жінку. Обличчя мадам Жозефін стало блідим.

— У вас дійсно гарна крамниця. Я ще завітаю за покупками. Вдалого дня, мадам!