Розділ 3: Обітниці

Весілля Луки й Нішель стало справжнім святом, яке пронизувало кожен момент теплом, щирістю та радістю. Це була інтимна подія, на яку запросили лише найближчих людей — тих, хто пройшов разом із ними через всі труднощі та радощі життя. Й особливими гостями стали Шерін, нова директорка школи-інтернату і маленький Домінік.

Церемонія відбулася в саду маєтку, де легке світло м’яко відбивалося на червоних трояндах, які прикрашали вівтар. Атмосфера була спокійною і затишною, майже магічною. Лука стояв перед вівтарем, з усмішкою і схвильованим поглядом, одягнений у класичний костюм, який підкреслював його елегантність і в той самий час відкривав його справжню, добру сутність. Нішель була неперевершеною. В її білосніжній сукні, прикрашеній дрібними перлинами, відбивалося світло, яке робило її схожою на саму уособлену красу. Її очі сяяли від щастя, але й з хвилюванням, бо вона знала, що цей момент назавжди змінить їхнє життя.

Як тільки пролунала музика, Нішель, з усмішкою на обличчі та світлом в очах, у супроводі дядька вийшла з маєтку. Ніколас вів її під руку з поважним і серйозним виглядом. Він виглядав дуже елегантно, і хоча його обличчя було спокійним, із кожним кроком відчувалося, як він пишається своєю племінницею, яка ось-ось вступить у новий етап свого життя. Його рука на її зап’ясті була міцною, надаючи Нішель підтримку в цей важливий момент.

Місіс Евелін, мати Луки, сиділа поряд із сестрами — Сабін і Сереною. Вона була схвильована й дуже радісна за сина. Її серце переповнювало почуття гордості та щастя, адже вона бачила, як Лука зростав, а тепер ось він вступав у новий етап свого життя, створюючи свою власну родину. Евелін не могла стримати сліз радості, спостерігаючи за тим, як її син знайде своє щастя з Нішель. Рейн також не могла стримати сльози, і вони покотилися по її щоках. Глибоко вдихнувши, взяла за руку Артура. Чоловік поцілував її долоню, і їхні пальці переплелися.

Кожен крок Нішель до вівтаря був як зупинка часу. І хоча світ навколо здавався таким звичайним, у цьому моменті було щось неймовірне — її серце билося так швидко, що подих перехоплювало. Коли Нішель і дядько Ніколас підійшли до вівтаря, Лука простягнув руку до неї, погляди їх зустрілися, і в очах був вираз, який не можна було описати словами — це була надія, любов і впевненість у тому, що це найкращий момент в їхньому житті.

Священик почав церемонію, і згодом Лука промовив свою обітницю:

— Я обіцяю бути твоїм другом, твоєю підтримкою, твоїм чоловіком. Я буду завжди поруч, і радості й в труднощах, і я буду любити тебе завжди, як сьогодні.

Нішель із ніжною усмішкою на вустах промовила:

— Я обіцяю тобі свою любов і свою відданість. І я завжди буду твоєю. Ти — моє серце й душа. Моє кохання назавжди.

Коли вони поцілувались, цей момент був сповнений глибокого відчуття, що їхня любов — це не просто слова, це їхня історія, їхній шлях.

Пес Лорд, який влаштувався поряд із Сабін, голосно залаяв і почав виляти хвостом. Нішель, відсторонившись від Луки, не змогла стримати смішок і мигцем поглянула на пса. Поцілувавши чоловіка в щоку, прошепотіла:

— Великий, чорний і кудлатий Лорд став нашим Купідоном.

— Ніколи не забуду нашу першу зустріч, — Лука підморгнув Нішель, і гості почали аплодувати.

Весільний вечір продовжився за святковим столом, наповненим сміхом, радістю та обіймами. Люди, які були поряд, — це були не просто друзі й родина, це були люди, що ділилися щастям цієї пари, які допомогли зробити їхній день справжнім святом.

У світлі м’яких вогнів ламп і під звуки романтичної музики танець Луки та Нішель став справжнім втіленням ніжності та єдності. Вони рухалися, немов одне ціле, кожен рух був сповнений любові та гармонії. Нішель з усмішкою дивилася на Луку, її погляд був наповнений ніжністю та безмежною довірою. Луки тримав її в обіймах, його руки м’яко вели її по кімнаті, кожен рух здавався віртуозним і в той же час невимушеним. Їхні серця билися в такт музики, і в той момент вони були єдиними у всьому світі. Між ними було більше ніж просто кохання — це було глибоке розуміння й підтримка, яку вони надавали одне одному. Вони продовжували танцювати, і світ навколо наче завмер, дозволяючи їм насолоджуватися цією безмежною близькістю.

Опісля першого танцю молодят до них приєдналися й інші. Артур також запросив Рейн на танець, і їхній рух був трохи іншим — із більшою силою і пристрастю. Артур обіймав Рейн за талію, а вона, зі своєю звичайною впертістю й рішучістю, дивилася йому в очі, без страху й сумнівів. Танцюючи, Рейн злегка усміхалася. Її погляд став серйозним, і вона ніжно промовила:

— Артуре… Я готова. Готова переїхати до тебе.

— Ти серйозно? — притиснувши Рейн до себе, вигнув брову.

— Так, серйозно, — кивнула Рейн, і її голос був спокійним і впевненим.

Артур, немов звільнений від усіх сумнівів, пригорнув її до себе. Його обійми стали теплішими, і він почув, як серце Рейн б’ється в такт із його власним.

— Це було найкраще твоє рішення, — ніжно поцілував Рейн у вуста.

Вони продовжили танцювати. Погляд Рейн і Артура став ще більш глибоким і спільним, ніби вони обидва зрозуміли, що цей момент став початком нового етапу в їхньому житті.

Поки на паркеті продовжували кружляти Лука з Нішель та Артур з Рейн, Серена та Ісаак, а матір, тримаючи на руках Девіда, бавилася з ним, тим часом містер Мердок був поряд із Євою, в іншому куточку саду, трохи осторонь від святкової метушні, стояли Адам і Сабін. Випадково побачивши, як Бейн із Камілою заховалися за деревом у саду й палко цілувалися, переглянулися й усміхнувшись, відійшли убік. Адам оглянув Сабін і, ставши ближче, промовив:

— Ти знаєш, що я тебе кохаю?

— Ти учора вночі це мені знову доказав, — підморгнула. — І я хочу ще.

— Тоді наступний танець від тебе, кохана. І давай більше без пригод у поліції.

Адам тихо засміявся, стиснувши її руку ще міцніше.

— Ну, якщо ми пережили це разом, то вже точно можемо пройти через все інше, що нам принесе життя.

Сабін злегка нахилила голову й з усмішкою подивилася на нього. Адам обійняв її, і вони замовкли на кілька секунд, обмінюючись поглядами. Відчуття тепла, яке виникло між ними, було найкращим підтвердженням того, що їхній зв’язок стає лише сильнішим.

— Я буду поруч із тобою, куди б нас не завело життя, — тихо сказав Адам, ніжно погладивши її спину.

— Я це знаю, і це, мабуть, найкраще почуття у світі. І наша велика родина тому доказ.

Цикл "Грішні" завершено)

Автор Ірина Кузьменко

Будь-яке копіювання, передрук чи використання частин цього твору без мого письмового дозволу заборонено та розцінюється як порушення авторських прав згідно з чинним законодавством.