Розділ 2.4 Рейн і Артур

Рейн, сидячи в машині Артура, тихенько зітхнула. Вона мигцем поглянула на чоловіка, розуміючи, що знову почувається трохи незручно. І коли їхнє мовчання стало відчутним, Рейн обернулася до нього.

— Не думала, що ти будеш мене забирати з відділку поліції, — в її голосі звучала іронія, але й ніжність, яка додавала словам особливого відтінку.

Зупинившись на світлофорі, Артур, злегка нахиливши голову, поглянув на Рейн.

— Не думав, що п’ять тендітних дівчат поб’ють чоловіків у клубі й потраплять до поліції, — хмикнув.

Рейн, не стримавшись, розсміялася.

— Чоловіки були нахабними та… негарними. Не сподобалися нам, — відповіла вона, все ще усміхаючись. В її очах блиснула грайливість, і вона трохи похитала головою, згадуючи, як все відбувалося.

— Ов, так ви ще встигли їх розгледіти? — Артур рушив далі, оминаючи парк, і за кілька хвилин зупинився біля багатоповерхівки.

Рейн знизала плечима, знову замислившись на мить.

— Там насправді й дивитися не було на що, — хмикнула вона й, бачачи, як Артур вигнув брову, додала: — І в кожної з нас уже серця зайняті іншими чоловіками.

Артур усміхнувся. Зупинившись, вийшов із салону. Обійшовши машину, відчинив дверцята й подав руку. Рейн поклала свою долоню на його і, як тільки вона почала виходити із салону, відчула, як ноги підкошуються, але Артур миттєво підхопив її за талію і притиснув до себе. Вона відчула його сильні м’язи, прискорене дихання, яке торкнулося її шкіри.

— Все добре, я тебе тримаю, — прошепотів у вуста Артур.

Рейн закусила нижню губу й за кілька секунд прошепотіла:

— Я відчуваю, як ти… скучив за мною, — її щоки відразу спалахнули, і Рейн опустила очі.

Артур поцілував її у верхівку й поставив на ноги. Взявши за руку, повів за собою. Як тільки вони вийшли з ліфту, тишу між ними переривали лише їхні кроки, які відлунювалися в коридорі.

Коли вони увійшли до квартири, Рейн відчула, як затишок цього місця огортає її, як і тепле відчуття присутності Артура поруч. Проте в її душі тривожно ворушилися думки. Вона не могла позбутися того дивного почуття, що її місце тепер було саме тут, поряд із ним. Вона не могла зрозуміти, чому це почуття не давало їй спокою. Думки плуталися, але всі вони так чи інакше поверталися до одного — до того, що поруч з Артуром вона пізнала справжнє щастя. І це почуття було бентежним.

— Рейн, я хочу, щоб ти переїхала до мене…

Рейн, поглянувши на Артура, затамувала подих. В її очах з’явилася легка тривога, і дівчина мовчала кілька секунд, зважуючи його слова. Це була не просто пропозиція, це було справжнє запитання про їхнє майбутнє. Як би вона не прагнула бути з ним, це був серйозний крок. І вона відчула, що це рішення змінить їхні стосунки назавжди.

— Це важливий крок для нас обох, — її голос трохи здригнувся.

Артур кивнув. Обійнявши її, притулив до себе. Його обійми стали ще м’якшими, як би тільки давши їй зрозуміти, що не має значення, коли вона вирішить — він все одно буде поруч.

— Ти не мусиш поспішати, Рейн, — поцілував у щоку. — Утім ти повинна знати, що це місце завжди буде твоїм, якщо ти захочеш.

Рейн притягнула його ще ближче, відчуваючи тепло його тіла. Нічне місто за вікном продовжувало жити своїм життям, але для них ця мить була єдиною.

За кілька хвилин Рейн зайшла до ванної кімнати, тихо закривши двері за собою. Опісля ванних процедур акуратно склала свій одяг і, закутавшись у чоловічий махровий халат, вийшла з ванної. Артур вже переодягнувся й подав їй свою футболку. Рейн, усміхнувшись, кивнула. Він уважно спостерігав за кожним її рухом. Її серце швидко забилося, коли вона під прямим поглядом чоловіка переодягалася. Футболка була трохи великою, і її м’яка тканина огортала її, нагадуючи про близькість, яку вона відчувала, перебуваючи поруч із ним.

І хоча Артур бачив її у всій красі, утім для Рейн це постійно було на межі збентеження. Він не сказав нічого, тільки зустрів її погляд, і в очах його було щось таке, що змусило Рейн відчути себе водночас і розгубленою, і захищеною.

Артур, наблизившись, оглянув її і промовив:

— Ти найпрекрасніше у всьому світі.

Рейн, ставши навшпиньки, ніжно поцілувала його у вуста. Артур підхопив її за талію і відніс на ліжко. Вона поклала голову на його плече, відчуваючи, як його тепло й присутність огортають її. Артур обійняв її, і вона швидко заснула, відчуваючи себе вдома.