Розділ 2

Ми познайомилися на посвяті в першокурсники, бо були на різних спеціальностях, в той час, коли всі першачки дивилися, як би то накидатися в дрова, ми з нею просто спілкувалися, спочатку ми знайшли спільні інтереси, обмінялися номерами телефону і інстаграмом, а згодом я розповіла їй, що живу у власній квартирі і маю вільну кімнату, ми і так спілкувалися двадцять чотири години на день і сім днів на тиждень, тому я запропонувала переїхати до мене. 

Так і почалася наша дружба, яка зробила нас ледь не сестрами. Зараз, коли вони з Сашою стали сім’єю, вона більше часу приділяє власним потребам і справам, але ми все одно на зв’язку, що б не трапилось ми тримаємо в курсі одна одну. 

От зараз, їдучи автобусом в інший кінець міста я розумію, що якби не вона, я б досі шукала собі роботу. І хай він хамло і сноб, це не заважає мені працювати на нього і отримувати зарплатню за свою роботу. Я написала їй, щоб переконатися, що не заважатиму, адже одного разу я опинилася в доволі незручній ситуацію, коли перервала пікантну частину сімейного життя Віри і Саші, досі соромлюся дивитися йому в очі, бо згадую все знову.

Ен: Вірочко, привіт ти вдома? Можу заїхати?

Як не дивно відповідь від подруги прилетіла моментально, за це я її і люблю.

Віра: Люба звісно, які питання. Я згораю півдня від очікування, щодо твоєї нової роботи, навіть підготувала вино, щоб це все обмити.

Ен: Чесно, не знаю чи будемо обмивати і радіти, чи плакати від горя…

Віра: Ні слова більше, чекаю.

Я знала, що вона підтримає будь— яке моє рішення, навіть якщо я надумаю відмовитися від цієї спокусливої пропозиції. Доїхала я доволі швидко, зараз підіймаючись сходами я хочу вдарити себе за те, що мозок кричить «відмовся», а серце чомусь вірить тому снобу і каже «погоджуйся». Ну і за що мені це? 

Так в роздумах я і дійшла до дверей квартири Віри, вона вже чекала мене з розпростертими обіймами, так як відчула мій настрій в повідомленні. Інколи я лагідно називала її своєю мамочкою, адже так як піклується про мене піклується тільки моя мама. Її обійми такі теплі і комфортні, що хочеться в них залишитися навічно. Як це відбувається я не знаю…

—  А тепер я чекаю деталей. – З турботою і хвилюванням водночас проговорила вона.

—  Давай присядемо, там є що розказувати. – І ми пішли в вітальню на диван, де на столику вже стояли два бокали, пляшка вина та фрукти з цукерками.

—  І? Ти отримала роботу в результаті? – не витримала моя Віра після усієї розповіді.

—  Ага, а ще боса— сноба на якого тепер по— факту буду працювати двадцять чотири на сім. І найгірше навіть не це, Віро, по— перше, цей гад— повзучий змусив мене ходити в діловому одязі, по— друге, він називає мене Аньою, ну і, по— третє, він якось дивно на мене дивиться, що мене щиро лякає.

—  Ну дивись, ви пересіклись ще до співбесіди, співпадіння не випадкові, а ще ти не думала може він закохався в тебе з першого погляду? – І це питає мене та, яку я вважала здорово мислячою людиною, мабуть це вино дає свій ефект.

—  Мила моя, той факт, що ви з Сашком закохалися з першого погляду і досі разом не впливає на дану ситуацію, аж ніяк. Дивлячись на нього я прекрасно розумію, що така штука як любов і закоханість для нього ніщо і можливо навіть невідоме почуття.

—  Розкажеш мені це, коли у вас з’являться маленькі діти схожі на тебе і цього сноба. – Сказати, що я при цій фразі була шокована це нічого не сказати, я встигла подавитися вином зі свого бокала, а моя подруга залилася істеричним сміхом.

—  Ти ромкомів передивилась чи книг забагато прочитала про боса і підлеглу? Мила моя, він козел рідкісний і якщо я пропрацюю в нього хоча б місяць – це вже буде вважатися подвигом. – Я покрутила пальцем біля скроні показуючи наскільки вона дурненька, ба більше наскільки божевільні її думки.

—  Ну— ну, побачим.