10. Професор

— Це ти, професоре, якого біса собі дозволяєш? — прошипіла дикою кішкою. — Яка, до біса наречена? Яка дочка? Яке весілля? Що ще за жарти такі?

— Я що, схожий на жартівника? — розтер палець, видихнув.

Головне, в її очі не дивитися. Там не очі — дурман.

— Боляче? — прошепотіла тихо-тихо. Саме співчуття, подивіться на неї.

— Ні, Ластівка, приємно, — не втримався від сарказму. — Люблю, знаєш, перчинку у стосунках.

Хмикнув, помітивши, як по її гострим вилицям повзе рум'янець. Ступив до неї, скорочуючи відстань до одного вдиху. Вдихнув і дихати забув, тому що вона дивилася на мене абсолютно шаленим поглядом.

Торкнувся долонею її шиї, погладив гарячу шкіру, повільно підбираючись до волосся, затягнутого на потилиці. Один рух і густе волосся темними локонами впало на спину. Прочесав пальцями, насолоджуючись їх м'якістю.

Даша очі прикрила від задоволення, невловимо потерлася потилицею об долоню, як кішка, що випрошує ласки. Дика, неприручена кішка.

Відкрила губи, з яких злетів тихий стогін. А у мене, схоже, відмовили гальма. Нахилився, щоб поцілувати. І в цей самий момент вона відчинила очі.

— Що ми робимо? — прошепотіла Дарина, коли мої губи майже торкнулися її.

Її голос змінився. Став глибоким, оксамитовим, звабливим. Погляд затуманений. Дихання рветься і серце стукає так, що я чую його ритм кожною клітиною всього себе.

— Божеволіємо? — видихнув їй в губи.

— Уже збожеволіли, — посміхнулася і сама подалася назустріч.