12. Професор

Алевтина Василівна командувала студентками, які так спритно наводили порядок, точно їх наділили чарівними паличками. Федір сидів на веранді. Варі не було видно. Цій  дзизі тільки волю дай, втече точно її мати.

— Алевтино Василівно, — жінка підняла голову, глянула так, немов в саму душу заглянула, аж морозець по шкірі прогулявся точно старий знайомий, — допомога ваша потрібна.

— Біжу.

Повернувся в кімнату і зустрівся з наповненим сльозами синім поглядом Варі.

— А мама...Дарина не помре?

— Звичайно, не помре, що за дурниці?

— Вона...вона така гаряча, — схлипнула Варя. — І не прокидається.

Схопив Варю в оберемок, сів на ліжко поруч з укритою ковдрою Дариною, торкнувся долонею її чола, прибравши вологу прядку з розрум’яненого обличчя. Ластівка дійсно горіла. Глянув на двері.

Де носить цю Алевтину Василівну?

— Мама захворіла. Так трапляється, Варю, — говорив, погладжуючи перелякану Варю по вузькій спинці. — Зараз її Алевтина Василівна огляне, — у кімнату якраз влетіла та сама Алевтина Василівна й одразу до Дарі.

— Вибач, Платоне Даниловичу, бігала за аптечкою, — проторохтіла жінка. У руках вона дійсно тримала шкіряну сумку-купол, з якої витягла стетоскоп. — Ну ж бо, Платоне Даниловичу, підсоби.

— Варю, у мене до тебе відповідальне завдання, — поставив Варю на підлогу, заглянув у великі сині очі. — Поки я допоможу лікарці, тобі треба розмістити наших гостей. Ти ж бачила їх, — перервав спробу Варі заперечити, — вони ж Федора злякалися, що з них узяти. — Все буде добре, Варю, ти мені віриш?

— Обіцяєш?

— Обіцяю, — кивнув абсолютно серйозно.

Тільки тоді Варя пішла влаштовувати гостей, а я записався в помічники до нашого фельдшера.

Вона довго слухала дихання, пересуваючи стетоскоп, точно шашки на дошці. Спочатку груди, потім спину. А мені здавалося, ще трохи і я просто здохну від занепокоєння. Здається, моя фантазія, яка ожила так недоречно, намалювала цілий фільм жахів, стерши начисто здоровий глузд.

— Немає у неї запалення, — видала Алевтина Василівна. — Дихання рівне, легені чисті. Гадаю, дівчинка просто перевтомилася.

Оце так перевтомилася, нічого не скажеш. Ну друже, тільки зустрінься мені! Руки так і сверблять обтесати про цього засранця. Занепокоєння не відпускало, тримало в сталевих лещатах серце.

— Ви впевнені, що не треба до лікарні?

— Впевнена, — посміхнулася жінка. — Відіспиться дівонька годин дванадцять, прийде в норму. Організм у зазноби твоєї молодий, оклигає. Головне, пити їй давай побільше. Морс, чай, можна з медом або липою. Нехай Варя прийде, я їй дам.

Кивнув машинально, не відриваючи погляду від просто сплячої, на перший погляд, Ластівки. Дихання дійсно рівне, тільки рум'янець на щоках видавав підвищену температуру.

Грошей Алевтина не взяла, попросила тільки онука її з математики підтягнути.

— Не знаходить спільної мови з вчителькою нашою новою, — розповідала, поки я проводжав її. — Допоможеш, Платоне Даниловичу?

— Залюбки, нехай приходить, — посміхнувся. — Я тут буду два тижні цілодобово. Практика у нас, експериментальна.

Хай їй грець, разом з ректором, який забажав підняти рейтинг і без того рейтингового освітнього закладу.

Проводив Алевтину разом із Федором, який так неохоче йшов з двору і все дивився на мене такими нещасними очима, що я майже попросив його залишити.

— Собаку краще заведіть, — пирхнула жінка, спостерігаючи за хитрощами свого вихованця, — доньці радість і в господарстві користь.

Собаку... доньці.

Повернувся до Дарини і завмер у порозі. Варя лежала поруч із мамою, обійнявши її руками і ногами точно мавпочка.

— Дашо, — прошепотіла Варя, тихо зітхнувши, — знаєш, Платон найкращий. Заберемо його собі, а?