12. Професор

Відірватися від Дарини рівносильно кисневому голодуванню — легені обпекло вогнем, перед очима замиготіли яскраві спалахи. А в голові тільки вона. Вона в кожній клітині напруженого тіла, проникла під шкіру, перекроїла ДНК, як який-небудь божевільний генетик.

Я точно знав — тепер колишнього Платона Галицького не існує. А є хтось новий, раніше мені незнайомий.

Ох і дівчинка. Талановита навіть у цьому.

Заглянув в її потемнілі від бажання очі, пройшовся поглядом по щоках, що спалахнули рум’янцем, вологим від поцілунку губам — на смак точно солона карамель — і посміхнувся, помітивши, як проступають на високих вилицях веснянки.

Треба ж. Саме протиріччя, а не дівчина. Темноволоса, зеленоока, та ще й з веснянками. Як сказав би все той же божевільний генетик — цікавий, однак, екземплярчик.

А потім я коротко поцілував її в самий кінчик носа і втік подалі від спокуси, ближче до руйнувань, які очікували мене у дворі.

Руйнування були не те щоб катастрофічними, але глобальними. Хоча загальна картинка зводила нанівець всі наслідки диверсії. А диверсія була справжнісінька. По величезному подвір’ї, залитому післяобіднім сонцем, носилося сусідське порося. Явно дезорієнтоване незнайомою йому територією, воно зносило все на своєму шляху: відра, горщики з квітами на веранді, стільці, посуд на круглому столі і навіть людей.

Вірніше, студенток, які, нарешті дісталися до місця свого проживання на наступні пару тижнів практики.

Клятий експеримент ректора, хай йому грець. Я б зараз залюбки відмовився від цієї ідеї, яка ще вчора здавалася неординарною: влаштувати гуртожиток з житла кураторів кожної групи студентів, які погодилися прийняти участь у експерименті та пройти практику не за основним профілем навчання. Бо на думку ректора: вчитель має бути різносторонньо розвинутим та висококваліфікованим фахівцем, який вміє працювати в будь-яких умовах з дітьми будь-якого віку. Навіть якщо ти вчитель початкових класів.

Але відмовлятися вже було запізно. Студентки вже прибули за місцем призначення і зараз були активними учасницями влаштованої поросям диверсії.

Першою, судячи з усього, на шляху рожевому поросяті попалася довгонога білявка Марго Соловей, перша леді моєї групи. Красуня, модниця і мрія всіх пацанів інституту, включаючи викладачів. Марго примудрилася застрягти на перилах веранди і  голосити на всю вулицю, щоб її врятували від цього «поросячого бузувіра».

Другій дісталося кращій подрузі Соловей, низькорослій Зої Мартиновій, яка була непримітною тінню першої красуні. Мартинова засіла на паркані, відмахуючись від порося дамською сумкою.

Третя, Єлагіна Мілана, руда точно середньовічна відьма, виявилася розумнішою за всіх. Вона просто залишилася стояти за воротами, які завбачливо закрила, і спостерігала за істерикою Соловей і потугами Мартинової відбити подругу від бідної переляканої тварини з легкою насмішкою. При цьому примудрялася знімати все на телефон.

Усміхнувся розуміюче. Компромат штука така: у боротьбі зі сволочною натурою білявки – вагомий козир. 

— І зауваж, — Варя сиділа на ганку, з безтурботністю тибетського ченця спостерігаючи за дійством, — навіть робити нічого не довелося. Воно само…

І пирснула сміхом, коли порося схопило поділ довгої спідниці білявки. Та заверещала на такій високій ноті, що я всерйоз злякався за власний слух. Так недовго і глухим залишитися.

— Так! Припинити паніку! — гаркнув так, що Соловей ледь з перила не звалилася прямо п'ятою точкою на порося, яке втупилося на мене здивованими намистинами очей. — Федоре, — з усією серйозністю звернувся до тварини, яка смирно очікує, що буде далі, — ти чого розбушувався?

Порося Федір обурено хрюкнуло, мовляв, а що робити, якщо ти тут таких цікавих осіб зібрав.

— А господиня твоя де?

Господиня не змусила себе чекати, прилетіла захекана, розпатлана.

— Платоне Даниловичу, — зиркнула у ворота, — ви випадково мого паразита не зустрічали?

— Здрастуйте, Алевтино Василівно, — посміхнувся, підморгнувши Федору. Той хрюкнув у відповідь вже радісніше, мабуть, почув господиню свою. — Як же не бачити? Сидить ось, красу свою студенткам моїм демонструє.

— Ах ти ж паразит, —  насупилась Алевтина Василівна, бойова жінка трохи за п'ятдесят. Маленька, кругла, жвава. — Я його по всій вулиці шукаю, а він тут на дівок задивляється.

І як огріє бідного Федора ганчіркою. Той як заверещить і з усіх ніг та до Варі. Врізався їй в бік і притулився так, немов найрідніший. Будь він псом, напевно, і лизнув би. Втім, Федір по дресируванню будь-якій собаці фору дасть. Тільки що двір не охороняє.

Варя повалилася на бік, вхопившись за немаленьку тушку поросяти, з'їхала зі сходинок і, притиснувши, до себе задоволену поросячу морду, заявила на весь двір:

— Не віддам! Тату, давай заберемо його собі.

Алевтина Василівна завмерла з видом глибоко спантеличеним. Соловей на перилах, здається, схлипнула. Єлагіна присвиснула весело. Федір все-таки зробив спробу лизнути Варю.

А у мене в кишені ожив мобільний телефон. Насилу стримуючи сміх від застиглої сюрреалістичної картинки в моєму власному дворі, відповів на дзвінок і всі веселощі враз випарувалися від злого голосу друга в трубці.

— Лисе, з Дариною трапилася біда.

Недобре передчуття жахнуло кулаком під дих, зірвало з місця.

Так швидко я не бігав, напевно, навіть у школі, коли від мене залежало майбутнє всієї команди. Зараз від моєї швидкості залежало щось важливіше.

Дарина знайшлася на підлозі моєї спальні: згорнулася калачиком, поруч телефон.

— Даря? — покликав, присівши навпочіпки поруч.

Ластівка не відгукнулася, тільки застогнала тихо і задихала якось важко, болісно.

Підхопив її на руки і тихо вилаявся. Ластівка палала так, що я відчув її жар крізь шар одягу. Обережно переклав її на ліжко, стягнув з неї всі непотрібні ганчірки, які встигли намокнути так, немов вона в черговий раз потрапила під зливу.

— Трясця, — процідив, згадуючи, що ця ненормальна сьогодні двічі побувала під проливним дощем і так і не доторкнулася до гарячого чаю в кав’ярні.

— Лисе, що там? — голос друга пролунав так несподівано, що я вилаявся знову.

Виявилося, зв'язок я так і не перервав. Мало того, поки я нісся в спальню, перестрибуючи через кілька ступенів, примудрився включити гучний зв'язок. І тепер Ромка був не просто в динаміку, він немов поруч стояв.

— Лис, хай тобі грець, що там з Дариною?

— Нормально все, — огризнувся, нарешті, впоравшись з одягом.

Прокляття. Її б до лікаря, а то ще не вистачало, щоб вона запалення легенів підхопила. А запалення — це не жарт. Із запаленням тільки в лікарню, а у мене, як на зло, машина в місті залишилася і швидка сюди, як і таксі, їхати будуть хрін знає скільки часу. Ну і де мені лікаря шукати?

— Лисе, не мовчи. Лисе!

— Зима, відбій, — проричав, стримуючи злість, що покривається льодом паніки. — Ластівка твоя просто дрихне.

І відключив телефон, наплювавши на протести друга. Допомогти нічим не допоможе, тільки відволікає.

А лікар у мене у дворі Федора ловить, ось же. Як я забув, що Алевтина наша місцевий фельдшер і, як подейкує все селище, справжня знахарка, чи то з старовірів, чи то ще звідкись. Не суттєво. Головне, медичну освіту має і надати першу допомогу зможе.

Не довго думаючи, вийшов на балкон.