16. Художниця
Зойка зніяковіла, очі опустила і тільки синька врятувала її від насмішок Соловей, сховавши рум'янець, яким вона покрилася стовідсотково.
— Єлагіна, — Платон повернувся до нас, зітхнув так тяжко, немов приготувався вичитувати недбайливих діточок. Втім, ми такими і були. — Приведіть вже себе в порядок і поснідайте. Голодними я за ворота не випущу нікого, нічого мені дітей лякати своїм блідим виглядом. А вам, Ластівка, — на своєму прізвищі я мимоволі здригнулася і шкіра тут же спалахнула, покриваючись роєм колючих мурашок, — йти і будити Варвару. Школу їй ніхто не відміняв. І не забудьте нагодувати дитину, їй сьогодні знадобляться сили. Багато сил, — додав він якось дивно і окинув нас похмурим поглядом. — І чого стоїмо? Вперед, вас чекають великі справи! Через дві години всіх чекаю на веранді.
І пішов у протилежну від будинку сторону. Повернув за дерев'яний літній будиночок, де оселилися дівчата і зник із поля зору.
Соловей із Мартиновою вирушили у свій тимчасовий будинок на пошуки оливкової олії і лимона, а я схопила Мілку за руку і потягла на ту саму лавку, де хвилину тому сидів і іржав наш непередбачуваний професор.
— Давай, Єлагіна, зізнавайся, — прибила подругу до лавки чіпким поглядом і мертвою хваткою, — з чого раптом Варька записала Князя собі в батьки?
— Ну звідки мені знати? — обурилася було подруга, ухиляючись від відповіді. — Мабуть, підслухала нашу розмову про те, що тобі заміж треба, і…
— І вирішила, що незнайомий їй професор — найкраща кандидатура в батьки, так?
— Ну... — Мілка знизала плечима і засовалася по лавці, немов у мурашник сіла п'ятою точкою.
— І адресу його випадково дізналася, так? — присунулася ближче до помітно напруженої подруги. — Адресу, яку навіть я не знаю. Ну просто зовсім випадково, так?
— Ну а що? Варька ж у нас геній, склала два і два, і…
— І зуби мені не заговорюй, Єлагіна, — проричала. — Брехати ти все одно не вмієш. Так що краще говори правду, а то...будемо сидіти тут до опупіння.
— Ну добре, — видихнула Мілка. — Розмову Варька дійсно підслухала, тільки ми її до нашого Князя не відправляли. Вірніше…коротше, в особовій справі Варвари твоя сестриця вказала двох осіб для екстреного зв'язку, якщо з нею щось трапиться. Твою матір і Варькиного батька, якогось Глинського П. А. і адреса вказана. Ми туди, а ніякого Глинського там не проживає, зате професор наш проживає. Галицький. Ми подумали, що в особовій справі просто помилка у прізвищі батька і...вирішили скористатися, що він Платон, Варька – Платонівна. Подумали, Князь наш мужик нормальний, Варьку не образить.
— Мужик нормальний, Варьку не образить, — передражнила я подругу, розтиснувши пальці на її зап'ясті. — А чого дзвонили-то такі перелякані?
— Варька подзвонити повинна була і…
— І Князь просто відвіз її з міста, де поганий зв'язок, — закінчила похмуро. — Ну і як нам тепер з цього виплутуватися?
— А навіщо? — щиро здивувалася Єлагіна і втупилася на мене, як на божевільну. — Хапай нашого професора і до РАЦСу його. Я ж бачила, як він на тебе дивиться.
— І як же я на неї дивлюся?