29. Художниця

— Хочеш — бери. Я весь твій, маленька моя.

Сказав і розкинув руки, демонструючи всього себе. Мовляв, ось він я, а ти досі гальмуєш.

Я не гальмувала, я губилася в цьому чоловікові, немов піщинка у величезному космосі. І разом із тим відчувала себе дивно цілісною саме поруч із ним.

І зараз я збиралася взяти все, що він мені пропонував. І віддати всю себе. Тому що тільки так правильно. І плювати де і як. Головне — з ним.

— І нехай весь світ котиться до біса.

— Згоден, моя маленька солодка дівчинка, — виблискує очима Платон, блукаючи руками по стегнах, дражнячи і притискаючи тісніше до себе.

Настільки, що я відчуваю його твердий намір не тільки послати весь світ у безодню, а й виконати всі мої таємні бажання, які я боюся озвучувати навіть самій собі. Його гарячі долоні тим часом охоплюють сідниці, стискають, вириваючи з грудей здавлений стогін.

— Даря, — каже він своїм фірмовим професорським тоном, що ніяк не в'яжеться з пікантністю ситуації і його руками на моїх сідницях, — досить вже вдавати з себе недоторку.

Я аж поперхнулася власним диханням, відчинила очі і втупилася на свого задоволеного майбутнього чоловіка.

— Це я недоторка? — прошипіла злісною фурією. Принаймні, я дуже старалася, щоб це саме так і виглядало.

— Ну не я ж, — парирує цей нахаба, по колу масажуючи сідничний м'яз, пускаючи під шкіру забійну дозу вогню.

Ось так значить?! Я вдаю з себе недоторку, а він весь такий бідний і ображений, вкрай збуджений мачо-мен? Ну-ну.

— Ти точно водички нахлебтався, — усміхаюся і демонстративно обмацую його верхівку, і ще більше куйовджу його і без того розпатлане волосся. — Дивись, ще того, козенятком станеш. Ріжки ще не ростуть?

І відсунулася на витягнутих руках, заглядаючи в його іскристі веселощами очі.

— Здається, у когось занадто довгий язичок, — не залишається в боргу Платон, хитро мружачись, — його б та в приємне русло.

І спритним рухом опускає мене в воду. Я ледве встигаю вхопитися за пояс його штанів, щоб з головою не піти під воду.

— Мені подобається хід твоїх думок, крихітко, — усміхається, граючи бровами.

— Ловлю нальоту, — повертаю йому його усмішку і штовхаю назад у воду.

Ось тільки не помічаю, як Платон хапає мене за руку і ми разом йдемо під воду.

— Вмієш же ти зіпсувати романтичний настрій, професоре, — відфиркуючись від води, бурчу я.

— Кажу ж, недоторка, — жартує цей невгамовний чоловік.

Кидаю на нього хитрий погляд і тут же відступаю до берега. Здається, я погарячкувала з зіпсованим настроєм, тому що від одного виду напівоголеного Платона у мене все всередині спалахує надновою на піку вибуху. Тому що мокрий Платон, впевнено наступаючий на мене, неймовірно схожий на витвір мистецтва, створений геніальним скульптором.

Він вже близько настільки, що я відчуваю жар його спортивного тіла і палюче-морозний аромат парфуму, який не стерти навіть озерною водою.

— Здається, я згодна вийти за тебе заміж, — видихаю, не відриваючи погляду від рельєфного чоловічого тіла, по якому стікають краплі води. — І я ніколи не кохалася на природі. Похуліганимо?

Виявляється, хуліганити і кохатися на березі озера дуже навіть круто. Особливо якщо чоловік добровільно вкладається на спину, дозволяючи мені осідлати його точно наїзниці. Скручує в джгут моє мокре волосся, намотуючи його на кулак, і притягує до себе.

Ми жадібно цілуємося, вбираємо один одного, не піддаючись і не поступаючись у власних бажаннях. Губи у Платона смачні: соковиті, тверді, зі смаком кави і ще чогось, що мені не розгадати, не спробувавши його всього.

— Який же ти смачний, — злизую з його теплих губ смак кави і його самого.

І поцілунками нижче, по підборіддю до щетини, яка так класно колеться, що я не витримую і потираюся щокою, тихо муркочучи, точно задоволена кішка.

— Даря, — шепоче Платон, гладячи мене по волоссю, яке він то скручує джгутом, то розпускає, запускаючи у нього пальці.

— Солодкий, — мурчу, задоволена його реакцією, коли він із гучним стогоном вигинається назустріч моїм поцілункам.

І піднімається на ліктях, спостерігаючи як я покриваю поцілунками його груди і нижче, язиком лоскочучи кубики преса. І мені плювати, що в спокушанні чоловіків у мене немає досвіду і мої поцілунки, швидше за все, незграбні, як у недотепи-курчати.

Ось тільки мені плювати, тому що це мій Майстер, мій професор і просто мій чоловік. І коли він дивиться ось так, абсолютно божевільним поглядом, і видихає задоволені стогони від кожного мого дотику, я і стриптиз станцюю хоч під липкою, хоч прямо тут, на краю берега і озера. А я абсолютно не вмію танцювати, як і красиво роздягатися. Але кого це хвилює, коли я таки добираюся до самого солодкого і отримую свого чоловіка всього до останнього атома?

— Ти божевільна, — сміється Платон, притягуючи мене до себе після того, як ми змогли нормально дихати.

Виявилося, що робити приємне моєму чоловікові – приємно і мені. Та так, що я ледь зібрала себе в купку після космічного задоволення. І не зрозуміла, як мене притиснули до піску важким гарячим тілом. І як він перехопив ініціативу, цілуючи немов одержимий. Тискав, стискав і кусав, залишаючи відбитки своїх зубів на чутливій шкірі.

Таврував.

І я як божевільна підставляла своє тіло під його жалючі поцілунки, під його мітки, насолоджуючись всім, що він мені давав. Їм самим. Поки він знову не підніс мене на небеса і не дозволив впасти, заколисуючи в теплих і надійних обіймах.

— Очі бачили, що купували, — посміююся кудись йому в плече.

— Нууу, у мене ще є шанс передумати, — тягне цей паршивець.

— Спробуй, і я приходитиму до тебе у кошмарах уві сні і наяву, — простягнула страшним голосом на манер страшилок.

І не втрималася, прикусила його за плече. І ще, трохи нижче, де билося його серце. Провела кінчиками пальців по шкірі уздовж ребер, лоскочучи.

— Дарька! — зареготав Платон, перекидаючи мене на спину. — Божевільна! — його губи прихопили шкіру в районі пульсуючої артерії на шиї, опустилися нижче. — Смілива, — губи залишили вологий слід на ключиці і зімкнулися на грудях, вибиваючи з голови всі здорові думки, крім однієї: «Не зупиняйся!»

 — Моя, — прохрипів, накриваючи ротом найпотаємніше.

Здається, я таки вибухнула точно наднова. І світ навколо зник, розсипався на осколки. А коли зібрався, я точно була вже зовсім іншою. Як і все навколо, яскраве, соковите, виблискуюче у променях сонця, яке нарешті викотилося з-за верхівок дерев.

І хоч ранок вже в самому розпалі, Варі час до школи та й нам є куди поспішати, ми просто валяємося на березі, підставляючи оголені тіла прохолодній водичці. І я відчуваю себе безсовісно щасливою. І практично забуваю, навіщо взагалі шукала Платона і про що хотіла поговорити.

Згадую, коли Платон каже, що озеро це зачароване, так і притягує сюди красивих оголених жінок. Вчора Єлагіна, сьогодні я.

— Платоне, — забираюся на нього, від чого він жартівливо охає, але тут же опускає свої гарячі долоні мені на стегна. — Ти мене відволікаєш, — хмурюся, жартівливо б'ю по руках. Він лише регоче, але нічого не змінюється, а у мене голова обертом від його нахабних, але разом із тим дуже ніжних дотиків.

— А ти не відволікайся, — насміхається цей...Князь.

Гаразд, Дарино, думки в купку. Зрештою, щось мені підказує, що його загребучі руки тепер завжди будуть мене чіпати при будь-якому зручному випадку. І я сама дам йому це право, хоча навіть сперечатися не стану, що мені це подобається. Дуже. До одурі. Перетворює на пластилін в його руках. Ліпи, що хочеш.

Ось він і творив, поки я намагалася зібрати думки в купку.

— Добре, — натомість повертілася на ньому, отримавши у відповідь здавлений стогін. — Скажи, ти в селищі всіх знаєш? — видихнула, коли долоні Платона перебралися на мою талію, даючи шанс на розмову.

— Тебе хтось конкретний цікавить?

Кивнула і на видиху, немов в ополонку з головою.

— Сім'я Мовчан, знаєш таких?

 Платон хмуриться, коли я вимовляю прізвище людини, що шість років тому зруйнував життя моєї подруги. Від нього вона змінила себе і навіть переїхала до іншого міста. І саме тут напоролося на його сина. Чому саме тут і саме зараз?

— Як цікаво, — сідає так різко, що я ледь не плюхаюся в воду.

Він підтягує мене вище, але сам немов кам'яна статуя – м'язи затверділи і спина напружена.

— І що ти хочеш знати?

— Хочу знати, чи живуть вони в селищі і…

— У них тут будинок, на тому березі, — киває на протилежний берег озера.

— Трясця, так і знала, — закушую великий палець і різко встаю на ноги.

Платон відпускає і піднімається слідом.

— Нумо, Дарино Дмитрівно, викладай, чого тебе так раптово зацікавили жителі селища і чому ти тремтиш, варто вимовити прізвище Мовчан?

— Не мене, Мілу, — кажу, не знаючи, чи варто розповідати Платону про те, що сталося шість років тому.

Все-таки це не моя таємниця. Але Платон мене випереджає.

— Мілу, кажеш. Як цікаво. А яке прізвище у Єлагіної була до заміжжя? — запитує і щось мені підказує, що йому не сподобається почуте.

— Залеська, — кажу чомусь пошепки, дивлячись у стрімко темніючи очі мого чоловіка.

Та що таке?

— Залеська, — повторює він так, немов зробив саму непоправну в житті помилку. — Мілана Залеська. Чемпіонка світу з плавання серед юніорів. Встановила світовий рекорд у шістнадцять років, у вісімнадцять стала наймолодшою учасницею збірної країни на Олімпійських іграх. Мілана Залеська, яка оббрехала свого тренера і партнерку по команді, — каже Платон і кожне його слово важче каменів. Б'є боляче і прицільно. І я шокована тим, як багато він знає про  минуле Мілки. Минуле, яке вона так прагнула стерти зі свого життя. ­— Прокляття, як же я прогледів її прізвище, — хитає головою.

— Вона не брехала, — кажу тихо, але вперто, і мимоволі відступаю на крок, тому що цього холодного і жорсткого чоловіка я абсолютно точно не знаю.

Я розгублена і тільки тому навіть не питаю, звідки Платон так багато знає про минуле Мілки. Минуле, яке вона так прагнула стерти зі свого життя. Минуле, яке її чоловік видалив з усіх офіційних джерел, начисто переписавши її життя. Чому цього виявилось замало? Я хочу спитати, але Платон не дозволяє. Він говорить так, наче ось-ось трапиться щось жахливе. І мене це лякає.

— І зараз Залеська, — він навмисно не називає її прізвищем чоловіка і відмахується від моїх слів, як від чогось несуттєвого, — знаходиться у моєму будинку під одним дахом із Зиміним, я все правильно розумію?

Киваю, зовсім розгубившись від реакції Платона. До чого тут Ромка взагалі?

—    Я нічого не розумію… Що відбувається, Платоне?

— Трясця, — тільки й каже. Ні, гарчить, точно розлючений хижак. — Трясця, Даря, — і буквально зривається з місця з такою швидкістю, ніби на нас насувається астероїд розміром із місяць.