Глава 6, частина 2

— Руслане… — шепоче вона на вдиху, бо я перейшов усі заборони й зараз пещу її пальцями там, де волого й гаряче. Погладжую долонею між гладеньких стегон і сам рухаюся біля її стегна назустріч цій ласці.

— Не можна, чуєш… Ми не можемо!

— Можемо. Ми вже займаємося сексом, Сніг, і це найкраще, що може бути.

Я відповідаю тихо, обводячи її вухо язиком, і відчуваю, як вона здригається, але вже не від холоду, а від моїх занадто сміливих дотиків. Мені хочеться їх більше, і її собі більше. Не тільки відчувати Алісу, а й бачити. Я так давно схиблений на ній.

Качок-Рибалко із подругою вже звалили. Недовго пристрасть кипіла — і пари хвилин не минуло, як усе згасло. Придурок так поспішав спустити не тільки яйця, а й стосунки в трубу, що навіть не допоміг дівчині встати з ліжка. Йолоп!

Аліса не бачить цього, я їй не даю. Але те, що відбувається між нами — для неї занадто, і вона просить:

— Руслане, будь ласка, не тут.

— Але ти підеш зі мною?

— Так.

— Алісо? — я боюся вірити.

— Так!

 Я прибираю руку з її грудей і повертаю Сніжну до себе. Подивившись у приховане тінню обличчя, нахиляю голову й цілую в губи. А вона відповідає. Я ж не збожеволів? Відповідає з бажанням і не менш пристрасно, ніж я, потягнувшись до мене й поклавши руку на мою шию.

Люблю її губи, ні в кого таких немає. М’які й соковиті, з манкою прохолодою, я продовжую їх цілувати, поки в гардеробній не залишається повітря.

— Ох, Марджанов, — вона перша відривається від мене, — дай мені паузу, а то я задихнуся! І часто ти практикуєш поцілунки в шафі?

Аліса в порядку й, здається, здивована тим, що сталося, не менше за мене, але руку з мого плеча не знімає і не відсторонюється. Мої очі звикли до напівтемряви й, клянуся, я бачу, як світиться її погляд.

— Навіть сопляком би до такого не додумався! — чесно відповідаю, усміхнувшись. — Тільки з тобою все можливо. Ходімо!

П.С. Дорогі читачі, в окремому блозі буду публікувати фанарти до роману - запрошую зазирнути  і побачити Алісу і Руслана🫶 Чи так ви їх собі уявляєте?