Глава 5, частина 1

— Ну, майже! Та яка різниця, Алісо! Головне, що він мені зателефонував, розумієш? А це означає, що на вечірці, напевно, буде повно дівчат, але йому потрібна я! Ох, Сніжна, він такий класний, — захоплено змахує віями Маринка й одразу зітхає: — Хоч би не поводитися з ним, як дурепа. А то ж я можу.

— Облиш, Квітка. Тобі це не загрожує! — сміючись, заперечую я. — Для цього в тебе надто яскраві уява й зовнішність!

— Саме так! — погоджується подруга, яка в шостому класі змогла переконати однокласників у тому, що в минулому житті була самураєм, а потім цілий рік описувала їм епічні битви. — Хочеш дізнатися, про що я думаю?

— Ну, розкажи. Хоча, здається, я здогадуюся.

— Я думаю про те, що робитиму, якщо цей Денис раптом захоче більшого? Ой! — злякано розплющує очі. — А якщо я сама захочу? Мені його тату́ вже двічі снилося!

Я регочу, підхоплюючи Маринку під руку. Я люблю її за емоційність, а вона мене — за раціональність, як не раз сама зізнавалася. Непоганий із нас тандем вийшов у школі.

— Квітко, заспокойся. Усе вирішить перша година спілкування — постарайся в цю годину утриматися від поцілунків. Якщо виявиться, що цей Денис добре цілується, то вважай, ти пропала. Коли ти закохана, то зовсім втрачаєш голову! Але я в тебе вірю! Я буду твоєю суворою матусею і коситимуся з повчальним поглядом — ось так!

Маринка теж хихикає, і так, сміючись, ми йдемо тротуаром у бік метро.

Навколо горять гірлянди й ліхтарі. Весь проспект і вітрини крамниць освітлені новорічною ілюмінацією та прикрашені банерами. Час Новорічних свят — чудовий час, коли хочеться просто радіти й бути собою. То чого не бути собою зараз?

— А якщо навпаки? Якщо все виявиться не так казково? — припускає Маринка. — Якщо зачинити двері на горище, по якому я зараз скачу конем, то я прекрасно розумію, що цей Денис — типовий мажор. Гарний, сексуальний і, ймовірно, всеїдний. Це сьогодні він звернув на мене увагу, а завтра буде інша дурепа. Та він, напевно, веде список своїх перемог і до крапки в ньому, як до місяця! Тож захоплюватися ним не можна — ні, ні й ні!

— Але ж? — посміхаюся я, і Маринка зітхає:

— Але ж він вибрав мене, і, так, мені це страшенно лестить!

— Квітко, як добре, що з твоєї гарненької голівки не вивітрилися слушні думки. Не засмучуйся завчасно, ти зовсім не знаєш цього Дениса. Раптом він виявиться нормальним хлопцем? І потім, можливо, ти просто хочеш декого провчити?

Я піднімаю брову, дивлячись на подругу, і вона зразу ж фиркає, піднявши ніс:

— Пф! От іще! Що засохло, те забуто! На попелі стосунків не ростуть квіти. Особливо такі троянди-незабудки, як я!

Чорний хвіст гордо падає на плече, і ми знову регочемо, зовсім не звертаючи уваги на перехожих.

Виявляється, мені так бракувало нашого спілкування й ось таких веселих вечорів, що я відпускаю себе. Я навіть не помітила, що перестала з Рибалко легко сміятися. Але на запитання «чому?» у мене немає відповіді.

Або, скоріше, я не хочу собі зізнаватися.

 Гарна й сучасна висотка, до якої ми прямуємо, розташована в сусідньому районі, і ми приходимо до неї пішки. Затримавшись майже на годину, зате в гарному настрої.

Біля парадного входу багато машин, стоїть молодь — хто поодинці, а хто невеликими групками. Вечірка вже почалася, і горішній поверх висотки пронизують кольорові світлові промені стробоскопів, обіцяючи, що тусовка триватиме до пізньої ночі.

Літній дядечко-консьєрж на вході особливо не розпитує нас, куди ми йдемо, а одразу ж киває в бік ліфта, повернувшись до читання книги. Але це не важливо. Головне, що сама його присутність говорить про те, що поблизу є серйозні люди. І Квітка з полегшенням видихає, рішуче взявши мене за руку.

Ми підіймаємося нагору в компанії незнайомих дівчат, проте легко знайомимося з ними в ліфті, дізнавшись, що прямуємо в одне місце.

Одна з дівчат зізнається, що знає Дениса — він друг її колишнього хлопця й знайомий ще купи знайомих. Симпатичний хлопець, але собі на умі. Тож ліпше ні на що серйозне не розраховувати. А друга дівчина зауважує, що в неї план гарненько повеселитися й таємне побачення, яке ніхто не зіпсує. Тож їй байдуже, у кого вона сьогодні поцупить хлопця.

— Я не зрозуміла, на що ця коза зараз натякала? — хмуриться Маринка, коли ми виходимо на останньому поверсі й дівчата йдуть уперед. — На те, що поцупить у мене Дениса, чи що?

— Ну, безумовно на те, що комусь треба тримати язик за зубами. А краще для початку познайомитися із цим Денисом ближче! Та не накручуй себе завчасно, Квітко, — обхоплюю я зап’ястя подруги, помітивши, як та зажурилася. — Так про будь-якого хлопця можна сказати. Подумаєш! Однаково в зоряній галактиці Альфа Центавра ти одна зірка — єдина й неповторна!

— Отож! — тут же розправляє Маринка плечі. — Вихухоль заздрісна! Ой, Алісочко, — повернувшись, чмокає мене в щоку, — як добре, що ти пішла зі мною! Я навіть готова потіснитися у своїй галактиці заради тебе! До біса всіх хлопців, нумо просто повеселимося, якщо вже ми тут опинилися!

Нагорі широкий хол, у якому стоять компанії, звідусіль чути голоси й сміх. Ми одразу розуміємо, куди йти, бо двері в одну з двох квартир відчинені навстіж, і зсередини доноситься музика.

Хтось танцює вже на порозі, а ще одна парочка цілується, вивалившись із квартири просто на нас із Маринкою.

Відступивши, я повертаю голову й раптом помічаю в холі Руслана. Не знаю, чому до нього притягнувся мій погляд? Він стоїть у компанії друзів, високий, худорлявий хлопець зі спортивною фігурою, і криво посміхається чиємусь жарту, сунувши руку в кишеню джинсів.

На його шиї висить незнайома дівчина, він обіймає її за талію, але одразу впускає руку, помітивши мене.

Посмішка сповзає з його обличчя, і він різко озирається в бік відчинених дверей. Не привітавшись. Ну й добре! Чорт із ним, із Марджановим! Я теж відвертаюся, згадавши, що прийшла сюди через Маринку. І якщо у квартирі буде мій брат Ромка, то навряд чи моя присутність його засмутить. Швидше навпаки!

Ми входимо з Маринкою у квартиру й роздягаємося, залишивши речі на одному з диванів, тому що шафа в передпокої забита одягом під зав’язку! І, звісно ж, оглядаємося, роззявивши роти.

У квартирі вимкнене верхнє світло, горять ультрамодні бічні світильники й бар. Ось пощастило ж комусь — квартира просто шикарна!

— Ого, та тут метрів триста! — захоплюється Маринка, розправляючи на собі коктейльну сукню з довгими рукавами, що красиво підкреслює її фігуру. Озирається із цікавістю: — І куди нам тепер?

— Дівчата, основні танці на критому балконі! — немов почувши наші думки, повідомляє якийсь хлопець, обійнявши нас за талії. — Не бійтеся змерзнути, тут спекотно! А я — Едік! — представляється, але Квітку вже не втримати.

— Ходімо, Алісо! Денис точно буде там!

Я не знаю, хто цей хлопець, який підійшов до нас, та якщо раптом господар будинку, то непогано було б із ним привітатися. І перш ніж Маринка тягне мене за собою, я привітно махаю йому рукою.

— Привіт!

[1] Про цю групу можна прочитати в романі автора «На зламі алого»

Буду дууууже вдячна вашим вподобайкам і коментарям!🤗❤️