Глава 5
Чутки про повернення Палмера ще не встигли розлетітися школою, тож на уроках латини й французької про це поки не говорять. Зате вистачає цікавих, які хочуть уточнити, чи я в курсі, що мій колишній хлопець тепер зустрічається із самою Кейт Гардінг.
Мені набридла ця увага, а від жалісливих поглядів уже нудить, тому я тікаю з класів одразу зі дзвінком і тільки побачивши Трішу й Ембер у їдальні, у черзі біля прилавка з їжею, нарешті видихаю:
– Як же мене сьогодні все дістало, дівчата! Ненавиджу цей день! Ну чому хоч на якийсь час не можна стати невидимкою!
Погода стоїть чудова, на шкільній території багато зелені, і ми вирішуємо зайняти наш столик у внутрішньому дворику, де вже сидять інші школярі, і починаємо ланч.
Джейка ще немає, Шона вже не буде, а Закарі загубився десь на лінії роздачі в натовпі старшокласників. Я похмуро колупаю виделкою підігріту пасту із сиром і прислухаюся до розмови дівчат – просто тому, що не хочу ні про що думати й нічого говорити.
– Ох, це літо в бабусі… Ненавиджу сімейний шантаж і наше родинне ранчо в Теннессі! Знаєте, дівчата, – Ембер відправляє за щоку шматочок овочевої піци, відганяючи від обличчя мошку, – я, звісно, люблю своїх старих, але це був останній раз, коли я погодилася провести в них канікули. Я ледь із глузду не з’їхала від нудьги! У клуб не ходи, з цим хлопцем не розмовляй, на велосипеді до річки сама не катайся. «Дитинко, чому в тебе такі нігті, – передражнює подруга свою родичку буркотливим голосом, – наче їх молотком відбили?! Невже це модно?!». Куди не сунься, всюди червоні лінії! А якщо щось не так, то дід хапається або за серце, або за рушницю.
– Який жах!
– Я просто видихнула, коли повернулася! Якби ще Джил зі своїм чоловіком звалили від батьків, було б узагалі прекрасно! Та ні, сестра теж вирішила вчити мене життя. А я не хочу! Я в її особисте життя не лізла! Я, може, збираюся запам’ятати цей рік як найбезбашеніший! Моє право! І не дивися на мене так, Тріш. У тебе є хлопець, в Ешлі був, а в мене ще немає. Та якщо хтось дізнається, що я перший і останній раз у своєму житті цілувалася в одинадцять років із Г’ю Граймсом, мене ж засміють! Терпіти його не можу!
До сусіднього столика підходить компанія з чотирьох хлопців, усі учасники шкільної команди з лакросу, і з ними високий темношкірий Джейк – один із двох воротарів «Беркутів». Помітивши Трішу, він залишає друзів і підходить до нас. Широко всміхнувшись, вітається:
– Привіт усім!
На території школи поцілунки й обійми не вітаються, але ланч – наш особистий час, і Джейк, знявши з плеча рюкзак і кинувши його в траву, цілує свою дівчину в щоку. Опустивши піднос на стіл, сідає поруч.
Вони з Дженкінс зустрічаються вже рік, за цей час ми всі встигли пізнати одне одного, тому я не дивуюся, коли він співчутливо цікавиться в мене:
– Ну, як ти, Ешлі? Виглядаєш непогано. Схоже, ти не так засмучена, як про це всі говорять? Сьогодні тільки лінивий не теревенить про нову дівчину Рентона. Але як на мене, він придурок, я йому так і сказав.
– Гей! – вступається за мене вірна Тріша. – А чого ти очікував, що вона розмаже соплі по траві, чи що? Ще чого! Правильно сказав, вона вже й думати забула про цього кретина. Правда, Еш?
Апетиту немає, і макарони холонуть, але в голосі подруги звучить стільки надії, що я, узявши себе в руки, спокійно всміхаюся Джейку. По-перше, це я з Шоном розійшлася, а вони й далі з ним приятелі. А по-друге, хлопці з його команди з цікавістю косяться в наш бік, і було б дурною помилкою підігріти їхній інтерес слізним зізнанням.
– Правда. Усе чудово, Джейку, крім того, що ми тепер навряд чи із Шоном коли-небудь станемо друзями. Думаю, стосунки з таким хлопцем мені більше не потрібні, і навіть добре, що це одразу прояснилося. Зараз саме час зосередитися на навчанні й роботі в газеті, чим я й збираюся зайнятися. Тож я не засмучена, я просто йду далі.
– Я його не виправдовую, Ешлі.
– Знаю, Джейку.
– Кейт Гардінг давно має на тебе зуб, і ми з Трішею думаємо, що Шон лише інструмент у її руках. Шкода, що ніхто не знає всієї правди про вас – про те, що ви зведені сестри, і він теж. Але не переживай, я не стану плескати язиком про твою сім’ю. А всім цим пліткам тільки тупиця й повірить!
– Бінго! – раптом радісно й голосно вигукує Ембер і, нахилившись до хлопця, клацає пальцями перед його обличчям. – Що ще за плітки? Ану швидко розповідай!
– Не смій! – командує другові Тріша, і Джейку нічого не лишається, як зі стражданням на обличчі втупитися в мене.
– Еш? Здається, я ляпнув зайве, так?
Я раптово всміхаюся, від душі жаліючи хлопця.
– Ех, ти! Хто ж так попадається, Фінлі! Це ж Ембер! Вона тепер згризе тобі вуха, але подробиці добуде! Давай, розповідай, – дозволяю, відсунувши від себе пластикову тарілку з пастою й приготувавшись слухати. – Навряд чи ти зможеш мене здивувати. За чотири роки я чого тільки від Кейт не бачила.
Але Джейку вдається мене здивувати. Та так, що я червонію, як маків цвіт, дізнавшись про себе багато нового. Що, виявляється, я все літо переслідувала Рентона слізливими листами й непристойними фотографіями. Що цілуюся я огидно мокро – відкривши рота, мов риба на березі. Не голю пахви і що він від мене, бідолаха, ледве відкараскався.
Не дивно, чому на мене довкола всі так витріщаються.
– Щ-що?
Я настільки здивована, що гублюся від почутого. Повірити в це так само складно, як і боляче. Що б не сталося, але Шон не міг такого сказати. Ні, не вірю. Я не заслужила від нього такого відра гидоти.
Але навіть якщо не він це сказав, то він точно усе це чув, і від цієї думки стає по-справжньому противно.
– Оце стерва! – вражено видихає Ембер, заходячи у своїй здогадці ще далі за мене. – Ця Гардінг з’їхала з глузду від своєї безкарності. Це ж підло!
– Фу, Джейку! Я була про Рентона кращої думки! – Тріша теж обурена й навіть встає з лавки, забувши про їжу. – Негайно скажи всім, що в Ешлі все гаразд із гігієною! – вимагає, виставивши руку в бік його друзів за сусіднім столиком. – Це в Кейт не все гаразд із головою! Заздрісна дупа! Як шкода, що в нас не середньовіччя, і я не можу викликати цю змію на бій, я б її від душі відлупцювала!
Хлопцям за сусіднім столиком не все зрозуміло з нашої розмови, але вони з посмішками спостерігають за тим, що відбувається, і Джейк саджає подругу на лавку. Обіймає її й заспокоює – з темпераментом Дженкінс ще треба вміти впоратися!
– Заспокойся, Трішо. Кажу ж: маячня. Ніхто в цю дурню не вірить, не хвилюйся!
– У яку ще дурню? Про що суперечка? Я щось пропустив?
До столика з підносом у руках підходить темноволосий Закарі, і я посуваюся в бік, даючи Бейкеру можливість сісти на одну лавку зі мною й Коуч.
– Ешлі перемивають кісточки, – пояснює хлопцеві Ембер. – Використовуючи брудні прийомчики. Ти нічого про це не чув?
– Ні.
Закарі, як завжди, в окулярах і навіть на ланчі зібраний та зосереджений, і Ембер не може втриматися від шпильки:
– Господи, ти ідеальний, Зак! І точно з іншого Всесвіту. Розкрий секрет, як можна бути пофігістом у хорошому сенсі цього слова? Невже тебе ніколи й ніщо не здатне вивести з рівноваги?!
Я думаю, Закарі це добре відомо, і на те є свої причини. Але він тільки знизує плечима: