Глава 9

Вулиця «Трьох кленів» – це престижний район міста на зеленому пагорбі, де розташовані дорогі котеджі з великими ділянками, блакитні басейни з прозорою водою, і живе респектабельна публіка. Вулиця, на якій ніхто ні з ким не зустрічається й нікого не бачить, бо всі зайняті собою.

Я ще не до кінця звикла до цього місця й до самого будинку, але за минуле літо встигла змиритися з думкою, що проведу тут останній шкільний рік перед від’їздом до коледжу, і вже не так сторонюся дорогої обстановки довкола мене.

Я під’їжджаю до двоповерхового сірого котеджу з великими білими вікнами, звертаю на вузьку бічну доріжку й залишаю велосипед на задньому дворі. Машина батьків стоїть на майданчику перед в’їздом до гаража, і це означає, що вони вдома.

Знявши сумку з плеча, я підіймаюся на ґанок і штовхаю вхідні двері. Увійшовши в дім, прямую через широкий хол до сходів, щоб піднятися до себе в кімнату, але, помітивши на кухні батька, звертаю до нього й сповільнююся на порозі, втомлено притулившись плечем до дерев’яного порталу.

– О, Ешлі! – батько вже помітив мене й озирається. Він стоїть біля плити й щось помішує в сотейнику. Знайомо всміхнувшись, питає: – Уже повернулася?

– Привіт, тату. Ага, я вдома.

– Чудово, а я тут таку паелью зі смаженим курчам приготував для своїх дівчат – пальчики оближеш! Іди мий руки, і будемо обідати, зараз і Кейт повернеться.

Високий і міцний Браян Вілсон і в дім Патриції приніс із собою впевненість і спокій. Я завжди почувалася поруч із ним захищено й надійно, наче він – стіна, за якою я схована від штормових вітрів. Коли я була молодшою, було так легко підійти до нього й просто обійняти. Застрибнути на спину або повиснути на шиї й говорити, говорити про що захочеш...  Тоді я ще нічого не знала про особисте життя дорослих і про те, що любов буває не тільки до дитини, а й до жінки. І що в розчарування та ревнощів є гострі кігтики, які, якщо їм піддатися, можуть пошматувати душу.

Батько на кухні не сам, а в компанії дружини. І поки він готує, Патриція в домашньому одязі – елегантній білій блузі та атласних штанах, сидить за столом перед робочим ноутбуком і щось у ньому набирає. Побачивши мене, вона відволікається від роботи й вітається:

– Привіт, Ешлі. Ну, як минув твій день?

Як? Згадувати не хочеться, але й брехати теж. Удома я волію до кінця лишатися собою. Якби мені в цьому заважали, мене б тут не було.

– Тобі відповісти чесно?

– Звісно.

– Відстій. – Я відкидаю волосся з чола й усміхаюся мачусі. – Хотіла б сказати, що могло бути гірше, але не могло.

Я знизую плечем і відходжу від порталу. Підійшовши до мийки, мию руки й ополіскую обличчя. На кухні приємно пахне щойно приготованою їжею, і я з насолодою вдихаю гарячий аромат:

– М-м, смачно пахне, тату! Відчуваю, курча в тебе вийшло відмінне. Я така голодна, просто жах! Мабуть, не чекатиму Кейт. Пообідаєте з нею без мене, добре?

Я підходжу до шафи, дістаю з неї склянку й наливаю собі апельсинового соку. Кладу в тарілку паелью. Звичним рухом зав’язавши волосся на потилиці у вузол, беру скибочки хліба й сідаю за стіл. На сьогодні мені досить отруєння жовчю зведеної сестри, щоб зіпсувати собі ще й обід. Ні вже, я збираюся незабаром побути сама.

Батьки поводяться незвично – водночас бадьоро й насторожено, наче щось знають, але не до кінця певні, чи відомо це мені. Тато знову питає про школу й друзів. Пробує жартувати, що один невдалий день – це лише цифра в календарі, яку слід закреслити й забути. Головне його дівчинці не наробити помилок і продовжувати з надією дивитися у своє майбутнє. У якому обов’язково, якщо я захочу озирнутися на сьогоднішній день, мені все здаватиметься смішним і дурним.

Адже я в нього розумниця й це розумію, правда?

Пейт виявляється прямолінійнішою, хоча їй це дається непросто.

Після кількох хвилин тиші мачуха закриває ноутбук і відсуває його вбік.

– Ешлі, будь ласка, не думай, що я виправдовую Кетрін, – заговорює серйозно, зосередивши на мені увагу. – Я чудово усвідомлюю, що моя донька вчинила негарно щодо тебе. Я пробувала з нею говорити, коли дізналася про їхні зустрічі з Шоном, але, на жаль, не в моїх силах усьому завадити. У неї складний характер, Говард багато чому потурав, поки Кетрін жила з ним, і в деяких моментах ви дуже різні.

Патриція рішуче видихає, складаючи перед собою руки в замок і добираючи слова:

– Якщо хочеш, ми сьогодні ж усе це разом обговоримо. Ти не повинна бути сама й думати, що ми з Браяном тебе не підтримуємо. Це не так!

Я так і не думаю. Мені просто хочеться про все забути й іти далі до наміченої мети. Коли стоїш, проблеми не йдуть, вони лишаються на місці, як непосильний тягар. Якщо треба буде бігти, щоб їх позбутися, – то я готова вибитися із сил.

Я роблю ковток соку й відставляю склянку вбік. Дивлюся на мачуху:

– Ні, не хочу. Усе нормально, Пейт. Так, вийшло так, що я дізналася про все останньою. Але по-перше, між нами з Рентоном уже все скінчилося, а по-друге, якщо не Кейт, то буде інша. Мені не потрібен хлопець, для якого ні я сама, ні моя довіра нічого не значать. Я це точно переживу, не хвилюйся. Просто… ох, – я втомлено зітхаю, відводячи погляд і повертаючись до їжі. – Цей день для початку має закінчитися, щоб про нього забути!

– А ось це правильно, доню! – тато опиняється поруч, нахиляється й цілує мене в маківку. – Цей хлопець того не вартий! Я впевнений, Кейт незабаром і сама зрозуміє, що зробила не найкращий вибір.

Кейт і зрозуміє? Ха! У якому місці голосно пирхнути? Я встигла добре її пізнати, щоб переконатися: у ляльковій голівці Кетрін Гардінг ніколи не народжуються думки зі статусом «Самоаналіз». І вже тим паче їй не знайоме почуття жалю!

Коли вона входить на кухню, притягнувши за собою дурнуватий рожевий рюкзак поросяти, то має дуже задоволений і щасливий вигляд.

– Привіт, родино! – звертається до батьків, махнувши хвостом. Обійшовши стіл, кидає рюкзак на стілець поруч зі мною.

Віднедавна їй подобається зазіхати на мій особистий простір.

– Навіть не думай! – я націлюю на неї виделку, не дивлячись у її бік. – Тут зайнято! Або я обідатиму в іншому місці.

– Та начхати! – вона залишає рюкзак на стільці, але сама обходить стіл і сідає навпроти, збоку від матері. Питає, схопивши зі столу шматок свіжого манго й запхавши його до рота: – Що, вже донесли? Ну і як тобі новина, сестричко? Так, ми з Шоном зустрічаємося, і в нас усе серйозно! Правда, класно?

– Ніяк. Ви одне одного варті.

– Ох, це точно! – усміхається Кейт. – Він такий душка і такий позитивний, я не можу! Цілий день ходив за мною хвостиком і писав повідомлення, ніби в нього немає інших справ! Говорив про нове побачення. Хочеш дізнатися, куди ми йдемо в суботу?

– Ні. Мені це не цікаво.

– Але я не винна, що подобаюся йому більше, ніж ти, Еш! Інакше він не був би зі мною, хіба ні? От тільки як же так? Адже це ти в нас краща за всіх – дівчинка-збиті-коліна!

– Кетрін, досить! – осаджує доньку Пейт, ляснувши відкритою долонею по столу. – Я тебе просила! Можна хоча б удома тримати паритет і поважати одна одну?

– А я й тримаю, – заперечує донька матері й у відповідь на зауваження вперто підтискає губи. – Знала б ти, що я про твою повагу думаю.

– Тут Браян, дівчинко.

– Ну то й що? І про нього теж. Можу й уголос сказати, мені не важко!